Рішення

від 31.10.2016 по справі 357/15902/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/15902/15-ц Головуючий у І інстанції Рябченко Л. А. Провадження № 22-ц/780/2725/16 Доповідач у 2 інстанції Журба С. О. Категорія 22 31.10.2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Мережко М.В., Суханової Є.М.,

за участю секретаря Топольського В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до селянського фермерського господарства «СТАРТ», третя особа - Управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі Київської області, про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував наступним:

10 грудня 2014 року між ним та селянським фермерським господарством «СТАРТ» був укладений типовий договір оренди землі, згідно умов якого він передав господарству в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 4,297 га, що розташована на території Озернянської сільської ради Білоцерківського районуКиївської області. При цьому він підписав заздалегідь підготовлений відповідачем договір, який не містив усіх істотних умов, зокрема щодо розміру орендної плати, форми платежу, строків, як це передбачено Законом України «Про оренду землі». Також йому було невідомо, що договір укладено строком на 10 років. Примірник договору був виданий позивачу лише на його вимогу перед зверненням до суду.

Зважаючи на наведене, просив суд визнати недійсним вищевказаний договір оренди землі від 10 грудня 2014 року, та повернути йому спірну земельну ділянку.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповноту та неправильність встановлення обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтував скаргу тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки наявним доказам у справі. Зазначає, що судом не взято до уваги ту обставину, що у трьох примірниках спірного договору у пункті 8 містяться неоднакові умови, у його примірнику договору не зазначено розмір орендної плати, а в інших дописано рукою «3400 грн, але не менше 3% вартості земельного паю», що є підставою для визнання спірного договору недійсним. За таких умов позовні вимоги підлягають до задоволення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне:

Положеннями ст. 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на наступні питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. В той же час значеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи не було встановлено невідповідності змісту оскаржуваного договору вимогам законодавства, відтак і підстав для задоволення позову. З такими висновками суду колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.

У відповідності до положень ст. 15 Закону України «Про оренду землі» однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. При цьому така умова передбачена редакцією вказаної статті, що діяла як на час укладення спірного договору, так і на даний час.

Частина 2 ст. 15 вказаного закону в редакції, що діяла на час укладення спірного договору, передбачала, що відсутність у договорі оренди землі однієї з передбачених договором істотних умов є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення правочину вимог, які встановлені серед іншого ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2014 року між позивачем та СФГ «СТАРТ» був укладений договір оренди землі. Розмір орендної плати регламентовано п. 8 вказаного договору, відповідно до якого «орендна плата вноситься орендарем у розмірі відповідному чинному законодавству у грошовій, натуральній чи відробітковій формі». При цьому вимоги ст. 15 Закону України «Про оренду землі» щодо зазначення в договорі точного розміру орендної плати та її індексації, способу та умов розрахунків, виконані не були, вказані умови в договорі не зазначені. За таких умов колегія суддів вважає, що спірний договір оренди не відповідає вимогам законодавства, відтак з урахуванням наведених вище правових норм підлягає визнанню недійсним.

Колегія суддів апеляційного суду критично відноситься до позиції відповідача (з якою погодився й суд першої інстанції) щодо того, що сторонами договору все ж було визначено розмір орендної плати - 3400 грн., але не менше 3 % вартості земельного паю, про що свідчить відповідний напис у п. 8 екземпляру договору відповідача, а також екземплярі, що було надано Реєстраційною службою Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області. Як вбачається з п. 39 спірного договору, його було укладено у 3 примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу. Враховуючи той факт, що наявний у позивача екземпляр не містить зазначення розміру орендної плати «У сумі 3400 грн., але не менше 3 % вартості земельного паю», який є в двох інших примірниках, та зважаючи на те, що вказана умова додана рукописним способом до надрукованих умов, в той час як інші рукописні умови в договорі виконані лише шляхом заповнення відведених для цього відповідних граф, чого немає у п. 8 договору, колегія суддів не може погодитися з позицією щодо наявності вказаної умови у тексті договору на момент підписання сторонами автентичних його екземплярів. За таких умов колегія суддів приходить до висновку про те, що на момент підписання договору сторонами не було встановлено усіх передбачених законом його умов, що є підставою для визнання такого договору недійсним. В той же час на вказані обставини суд першої інстанції увагу не звернув, що спричинило невірне вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині вимог щодо визнання договору оренди землі недійсним. В той же час вимога щодо повернення судом позивачу його земельної ділянки не відповідає встановленим законом стособам захисту цивільних прав, відтак не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 лютого 2016року скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 до селянського фермерського господарства «СТАРТ», третя особа - Управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі Київської області, про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки,задовольнити частково. Визнати недійсним договір оренди землі від 10 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та селянським фермерським господарством «СТАРТ» відносно земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_1, загальною площею 4,297 га, що розташована на території Озернянської сільської ради Білоцерківського районуКиївської області. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із селянського фермерського господарства «СТАРТ»(09183, Київська область, Білоцерківський район, с. Озерна, вул. Садова, 4; ЄДРПОУ 31211985) на користь держави 2046 (дві тисячі сорок шість) гривень 24 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді: М.В. Мережко

Є.М. Суханова