Постанова

від 27.10.2016 по справі 826/27752/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 27 жовтня 2016 року                                        № 826/27752/15 Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Качура І.А., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгул-Плюс» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.09.2015 р. №0001172202, №0001192202 та №0001142202. ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інгул-Плюс» (надалі – позивач/ТОВ «Інгул-Плюс») з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі – відповідач/ДПІ у Святошинському р-н ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001172202 від 10.09.2015 р. щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 302  575,00 грн., з них 242  060,00 грн. - за основним платежем та 60  515,00 грн. - штрафні санкції; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001192202 від 10.09.2015 р. щодо зменшення позивачу розміру від'ємного значення податку на додану вартість на суму 287 105,00 грн.; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001142202 від 10.09.2015 р. щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму 595 311,00 грн., з них 476  249,00 грн. - за основним платежем, 119 062,00 грн. - штрафні санкції; - стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Інгул-Плюс» вартість витрат зі сплати судового збору у розмірі 17 774,87 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем безпідставно, оскільки ґрунтуються на хибних висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду про що, позивач просить суд адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2015 р. відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду. Під час розгляду справи представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити. В судове засідання відповідач не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, водночас, письмових заперечень на позовну заяву не надав. Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи, що в судове засідання відповідач не з'явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку письмового провадження. Розглянувши і дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Інгул-Плюс» (код ЄДРПОУ 32919595) зареєстроване Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві 09.06.2004 р. за №1072105000200155. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 22.06.2004 р. №4406 та перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у         м. Києві. Згідно з реєстраційними даними основним видом діяльності ТОВ «Інгул-Плюс» визначено: 46.72 оптова торгівля металами та металевими рудами. Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в період з 11.08.2015 р. по 17.08.2015 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового по взаємовідносинах з TOB «Т ЕНД Т УКР» (код ЄДРПОУ 34350484) за період серпень, листопад-грудень 2014 року за результатами якої складено акт перевірки від 25.08.2015  р. №344/26-54-22-02-10/32919595. В ході перевірки встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: 1) п.198.2, п.198.3. п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України (надалі – ПК України), ТОВ «Інгул-Плюс» занижено податок на додану вартість на суму 149  836,00 грн., в т.ч. за серпень 2014 року на суму 66  209,00 грн., за вересень 2014 року на суму 26  015,00 грн., за листопад 2014 року на суму 149  836,00 грн. 2) п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, ТОВ «Інгул-Плюс» що призвело до завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 287  105,00 грн. 3) пп.139.1.1 та пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, ТОВ «Інгул-Плюс» в перевіряємому періоді занижено податок на прибуток на загальну суму 476  249,00 грн., в т.ч. за 2014 рік на суму 476  249,00 грн. 4) пп.1.2 п.1, пп.2.1. пп.2.4. пп.2.16 п.2 та пп.3.2 п.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за №168/704 із змінами та доповненнями. На підставі акту перевірки, 10.09.2015 р. відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення – рішення, а саме: - №0001172202, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 302 575,00 грн., з них 242  060,00 грн. - за основним платежем та 60  515,00 грн. штрафних санкцій; - №0001192202, згідно якого позивачу завищено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 287  105,00 грн., - №0001142202, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств 595  311,00 грн., з них 476  249,00 грн. - за основним платежем та 119  062,00 грн. - штрафних санкцій. Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем були подані скарги до ГУ ДФС у м. Києві та ДФС України, однак, за результатами розгляду скарг ТОВ «Інгул-Плюс» рішення контролюючого органу було залишене без змін, а скарги - без задоволення. Враховуючи вищевикладене, не погоджуючись із правомірністю оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, вважаючи їх протиправними та такими, що порушують права та інтереси позивача, ТОВ «Інгул-Плюс» звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи питання щодо правомірності податкових повідомлень - рішень від 10.09.2015 р. №0001172202, №0001192202 та №0001142202, суд виходив з наступного. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності спірного податкового повідомлення - рішення  з огляду на чіткі критерії, які зазначені у ч.3 ст.2 КАС України. Частиною 3 ст.2 КАС України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим ч.3 ст.2 КАС України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого ст.9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно пп.21.1.1., пп.21.1.2., пп.21.1.4. п.21.1. ст.21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Відповідно до пп.20.1.4. п.20.1. ст.20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Однак, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного. Фактичні обставини справи свідчать, що предметом перевірки були господарські правовідносини позивача з контрагентом TOB «Т Енд Т Укр» (код ЄДРПОУ 34350484) за період серпень, листопад-грудень 2014 року. Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Інгул-Плюс» та TOB «Т Енд Т Укр» було укладено договір №TDA-lP-01-04.10-1 від 23.04.2010 р. про виготовлення рекламного ролика (надалі – Договір №TDA-lP-01-04.10-1). Відповідно до п.1.1 Договору №TDA-lP-01-04.10-1 в порядку та умовах, визначених цим Договором Виконавець зобов'язується за замовленням Замовника надати послуги пов'язані з виготовленням рекламного ролика продукції алюмінієвого прокату на носії формату CDR (ВЕТАСАМ/ VHS/S VHS) з хронометражем 15 секунд, а Замовник оплачує ці послуги на умовах, передбачених договором. Замовник зобов'язується здійснити оплату на протязі 60 днів після падання макету рекламного ролика (який пройде апробацію в рекламній компанії). Розрахунок здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Передача та приймання рекламного ролика оформлюється актом приймання-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін протягом 5 робочих днів після апробації макету рекламного ролика (п.5.2 Договору №TDA-lP-01-04.10-1). Так, на підтвердження виконання умов вищевказаного договору, позивачем було надано до суду Акт прийому – передачі рекламного ролика від 05.05.2010 р. Крім того, судом з'ясовано, що між ТОВ «Інгул-Плюс» та ТОВ «Т Енд Т Укр» було  укладено договір про надання рекламних послуг №TDA-IP-01-04.10 від 13.04.2010 р. (надалі – Договір №TDA-IP-01-04.10) відповідно до умов якого, Виконавець зобов'язується за замовленням Замовника надати послуги пов'язані з розповсюдженням рекламної інформації (проведення рекламних компаній про особу чи товар, яка призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів такої інформації та їх інтерес щодо таких особи чи товару. В п.1.2 Договору №TDA-IP-01-04.10 сторони погодили, що рекламні послуги надаються шляхом візуального відтворення (розміщення) рекламної інформації на спеціальних рухомих ліцензійних конструкціях «TDA»: світлодіодний екран розмір 2,88Х 1.2 м) у м. Київ. Згідно п.1.3 Договору №TDA-IP-01-04.10 інформація про рекламні послуги, які будуть надаватись виконавцем замовнику відповідно до умов договору, а саме, термін, періодичність, тривалість, вартість відтворення розміщення рекламної продукції містяться у додатку (додатках - медіа-план трансляції рекламного матеріалу), що є невід'ємною частиною цього договору. Водночас, відповідно п.5.2 Договору №TDA-IP-01-04.10 Замовник зобов'язується здійснити оплату по кожному додатку у строки і в порядку, вказаному у відповідному додатку. Розрахунок здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, вказаний у договорі. Так, до матеріалів справи були надані позивачем додаткові угоди разом з додатками, укладені сторонами до Договору №TDA-IP-01-04.10, зокрема: №37 від 24.06.2014 р., №40 від 18.09.2014 р. та №41 від 21.10.2014 р. Разом з тим, на підтвердження виконання умов Договору №TDA-IP-01-04.10, позивачем до суду було надано наступні документи, зокрема: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ТТР-032 від 28.08.2014 р., №ТТР-050 від 27.11.2014 р., №ТТР-057 від       30.12.2014 р.; ефірні довідки; податкові накладні. Відповідно до ст.198.3 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно вимог ст.198.1 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з п.201.1. ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків. Також, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 р. у справі №К-12509/08. Відповідно до положень п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При цьому згідно п.201.8 ст.201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Таким чином, враховуючи вищевикладене, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ «Т Енд Т Укр». Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. У відповідності ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не надано належних доказів того, що контрагент позивача був ліквідований або припинено підприємницьку діяльність даного контрагенту під час укладання та виконання договору. Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст.9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст.11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Таким чином, враховуючи вищевикладене, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що ТОВ «Інгул – Плюс» було надано до суду належні докази, на підтвердження реальності господарських операцій за укладеними з ТОВ «Т Енд Т Укр» договорами, а тому доводи викладені податковим органом в акті перевірки є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між ТОВ «Інгул – Плюс» та ТОВ «Т Енд Т Укр», позивач та його контрагент, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Крім того, за п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»: при кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з контрагентом до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними. Крім того, податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій. Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні». За ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст.11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Виходячи з правових приписів п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності до ч.2 ст.8 даного Закону питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч.1, ч.2 ст. 9 Закону). Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Згідно п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом 2 Податкового кодексу України. Взаємовідносини ТОВ «Інгул-Плюс» та ТОВ «Т Енд Т Укр», які на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані, як платник податку, оформлені первинними документами, які оформлені сторонами належним тином та відповідно до вимог чинного законодавства. В той же час, суд приймає до уваги постанову Окружного адміністративно суду             м. Києва від 12.11.2012 р. у справі №2а-13419/12/2670, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013 р., зокрема якою було задоволено позовні вимоги ТОВ «Інгул-Плюс» щодо визнання протиправними та скасування податкових в повідомлень-рішень по взаємовідносинах з ТОВ «Т Енд Т Укр». Так, в зазначених рішеннях судом надано правову оцінку господарським взаємовідносинам позивача з TOB «Т Енд Т Укр» за договором №TDA-IP-01-04.10 від 13.04.2010 р., та визнано реальність договірних правовідносин між підприємствами щодо надання останнім рекламних послуг, правильність складання та об'єм первинних і документів на підтвердження виконання договірних зобов'язань. Відповідно до ч.2 ст.255 КАС України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорювати ся в іншій судовій справі за участю тих самих сторін. Таким чином, враховуючи вищевикладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Т Енд Т Укр» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В той же час, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак, всупереч наведеним вище нормам чинного законодавства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів перед судом правомірності винесених ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: 1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю  «Інгул-Плюс» - задовольнити. 2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001172202 від 10.09.2015 р. щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 302  575,00 грн., з них 242  060,00 грн. - за основним платежем та 60  515,00 грн. - штрафні санкції; 3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001192202 від 10.09.2015 р. щодо зменшення позивачу розміру від'ємного значення податку на додану вартість на суму 287 105,00 грн.; 4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001142202 від 10.09.2015 р. щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму 595 311,00 грн., з них 476  249,00 грн. - за основним платежем, 119 062,00 грн. - штрафні санкції; 5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгул-Плюс» вартість витрат зі сплати судового збору у розмірі 17 774,87 грн. Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                          І.А. Качур