Постанова

від 01.11.2016 по справі 917/925/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р. Справа № 917/925/16

Колегія суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Тарасової І.В., судді Шутенко І.А.,

при секретарі Євтушенко Є.В. та при секретарі Ключка Т.М.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1;

від 1-го відповідача - ОСОБА_2 - за довіреністю №33/2 від 30.08.2016р.;

від 2-го відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", м.Гадяч, Полтавська область

на рішення господарського суду Полтавської області від 02.08.2016р.

у справі № 917/925/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт», м.Гадяч, Полтавська область

до 1-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 2001», смт. Теофіполь, Хмельницька область

2-го відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАВОРИТ-ТРАСТ»", м.Гадяч, Полтавська область

про стягнення 163789,32 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.08.2016р. у справі №917/925/16 (суддя Ціленко В.А.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" штраф у розмірі 6000 грн. та судовий збір у розмірі 90грн.; в іншій частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" відмовлено; відмовлено у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-ТРАСТ" (а.с.111-113).

Рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову з посиланням на статті 951, 953 ЦК України мотивоване тим, що: по-перше, поклажодавець набуває права на відшкодування збитків лише у разі втрати або пошкодження речі; по-друге, протиправна поведінка 1-го відповідача не перешкоджала укладенню договору купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «КМЗ-Капітал» та відчуженню майна, яке перебувало на зберіганні у 1-го відповідача. Крім того, суд зазначив, що договір поруки від 31.10.2012р., укладений між ТОВ «Білогір'я молокопродукт» та ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ», суперечить вимогам статті 553 ЦК України, оскільки укладений без відома боржника.

В частині задоволення позовних вимог рішення місцевого господарського суду з посиланням на статті 525,526,549,611 ЦК України мотивоване доведеністю позивачем факту порушення зобов'язань ТОВ «Україна 2001» за договором відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12БМ та обґрунтованістю заявлених до стягнення штрафних санкцій у розмірі 5000грн. та 1000грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 02.08.2016р. у справі №917/925/16 в частині відмови у стягненні з ТОВ «Україна 2001» збитків у розмірі 112152,60грн., штрафу у розмірі 3500грн., реальних збитків у сумі 40636,72грн., та в частині відмови у стягненні з ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» штрафів згідно договору поруки у сумі 1500грн., а саме: штрафу у розмірі 1000грн., згідно п.5.1.5 договору відповідального зберігання та штрафу у розмірі 500грн. згідно п.5.1.2 договору відповідального зберігання та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги (а.с.129-138).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує на те, що дії 1-го відповідача щодо неповернення позивачеві обладнання, яке передано на підставі договору відповідального зберігання №1034/12-БМ, призвели до позбавлення його можливості розпоряджатись належним йому на праві власності майном та втрати до нього інтересу. У зв'язку з цим, на думку позивача, йому завдані збитки у розмірі ринкової вартості майна, що становить 112152,60грн. Крім того, зазначає, що у зв'язку з неповерненням Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» обладнання ТОВ «Білогір'я молокопродукт» прострочило виконання зобов'язань за попереднім договором №1 щодо підписання основного договору та передачі неповернутого обладнання у власність ТОВ «КМЗ-Капітал» у строк до 20.04.2016р., що стало підставою для сплати на користь ТОВ «КМЗ-Капітал» 5981,57 грн. відсотків за користування грошовими коштами та штрафу у розмірі 40636,72грн. за невиконання умов попереднього договору купівлі-продажу №1. За таких обставин, скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність причинного зв'язку між порушенням позивачем зобов'язань за попереднім договором №1, збитками та протиправною поведінкою 1-го відповідача. Також скаржник вважає, що суд не надав належної правової оцінки тій обставині, що відповідно до п.5.1.2 договору відповідального зберігання №1034/12-БМ у разі неповернення обладнання на першу вимогу зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі п'яти тисяч гривень. Оскільки позивач звертався до 1-го відповідача в відповідною вимогою двічі, жодна з яких не була виконана, правомірним є стягнення штрафу у розмірі 10000грн. Крім того, вказує на те, що вимогами чинного законодавства та умовами договору поруки не встановлено обов'язку кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором, а волевиявлення боржника під час укладення договору поруки не є істотною умовою договору поруки, а отже його вимоги до поручителя є законними та обґрунтованими.

Відзивом від 27.10.2016р. ТОВ «Україна 2001» заперечує проти вимог апеляційної скарги ТОВ "Білогір'я молокопродукт", вважає рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позову законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначає, що спірне обладнання знаходиться у ТОВ «Україна 2001», а позивачем не доведено факту втрати, знищення чи пошкодження цього обладнання 1-м відповідачем, а тому скаржник не зазнав збитків у розмірі вартості цього обладнання. Крім того, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погодження сторонами договору відповідального зберігання №1034/12БМ зберігання обладнання у с. Строки Хмельницької області, як і відсутні докази звернення позивача до відповідача з метою отримання інформації щодо місця зберігання обладнання. Також зазначає, що: по-перше, умовами попереднього договору від 06.08.2015р. №1 не визначено передумовою для укладення основного договору повернення майна ТОВ «Білогір'я молокопродукт», яке знаходиться на зберіганні у ТОВ «Україна 2001»; по-друге, з тексту претензії, ТОВ «КМЗ -Капітал» вбачається, що саме позивач не погодив проект основного договору, хоча мав таку можливість; по-третє, з попереднього договору №1 не вбачається, що предметом продажу є обладнання, яке зберігається у ТОВ «Україна 2001» на підставі договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12БМ, а отже позовні вимоги в частині стягнення реальних збитків, сплачених позивачем ТОВ «КМЗ - Капітал», є необґрунтованими.

21.10.2016р. до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання від ТОВ «Україна 2001» про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в господарському суді Хмельницької області (а.с.158).

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016р. у зв'язку з відпусткою судді Лакізи В.В. для розгляду справи №917/925/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Тарасової І.В., судді Шутенко І.А. (а.с.157).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016р. у даній справі задоволено клопотання ТОВ «Україна 2001» про його участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/925/16, яке відбудеться 01.11.2016р., в режимі відеоконференції (а.с.161 -163).

Апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги ТОВ "Білогір'я молокопродукт" на рішення господарського суду Полтавської області від 02.08.2016р. відбулося за участю представника 1-го відповідача ОСОБА_2 в режимі відеоконференції, повноваження якого перевірені секретарем судового засідання господарського суду Хмельницької області ОСОБА_3

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, наведених в апеляційній скарзі, та просив скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 02.08.2016р. у справі №917/925/16 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник 1-го відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому, зокрема, зазначив про необґрунтованість рішення в частині стягнення з 1-го відповідача штрафу у розмірі 1000грн. за порушення умов п.3.5 договору відповідального зберігання, оскільки позивачем не було заявлено відповідної вимоги, а отже суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог без відповідного клопотання заінтересованої сторони.

2-й відповідач належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення 2-го відповідача про час та місце засідання суду, а також те, що ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2016р. явка представників сторін не була визнана обов'язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі 2-го відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та 1-го відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне .

31.10.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» (поклажодавцем) та ТОВ «Україна 2001» (зберігачем) укладений договір відповідального зберігання №1034/12БМ , пунктом 1.1 якого встановлено, що за умовами цього договору зберігач зобов'язується безоплатно зберігати передане поклажодавцем на відповідальне зберігання обладнання, а саме: холодильну установку, серії МGM 040S10Е, номер ТС240320659, компресор МТ -40, 380вт, об'єм -1600л (а.с.14-16).

У пункті 1.2 цього договору встановлено, що загальна вартість обладнання, що передається на відповідальне зберігання за цим договором складає 34800грн., в тому числі ПДВ.

Пунктами 1.3, 1.4 даного договору сторони домовилися, що протягом терміну дії договору поклажодавець має право розпоряджатися обладнанням на свій розсуд, у порядку, обумовленому цим договором. Строк зберігання починається з моменту підписання цього договору та закінчується в момент повернення обладнання поклажодавцю, але у будь-якому випадку не пізніше 31.12.2013р.

Відповідно до п.2.1 цього договору прийом-передача обладнання здійснюється за актом приймання-передачі обладнання на зберігання, який підписується поклажодавцем та зберігачем (додаток №1).

Згідно із п.3.2 договору зберігач зобов'язаний: нести відповідальність за втрату або ушкодження майна поклажодавця, що знаходиться у нього, незалежно від причини ушкодження або втрати, з моменту одержання майна від поклажодавця до закінчення терміну його зберігання; прийняти всі необхідні міри для забезпечення зберігання майна в належному стані в період дії цього договору; на першу вимогу поклажодавця повернути обладнання, навіть якщо строк його зберігання не закінчився.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання (та/або використання) у будь-який зручний для поклажодавця час (п.3.5 даного договору).

У пункті 5.1 цього договору встановлено, що зберігач несе відповідальність перед поклажодавцем у випадку втрати, знищення, псування обладнання.

У разі неповернення зберігачем обладнання повлажодавцю, на першу вимогу останнього, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі п'яти тисяч гривень та відшкодовує понесені поклажодавцем витрати ( в т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по монтажу-демонтажу обладнання тощо) у повному обсязі(п.5.1.2 договору).

Відповідно до п.5.1.5 договору відповідального зберігання за порушення вимог п.3.5 цього договору зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі однієї тисячі гривень та відшкодовує понесені поклажодавцем витрати.

Згідно із пунктами 8.1, 8.2 цього договору він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2013р. Договір продовжує свою дію, якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону про бажання припинити дію договору. Сторони мають право розірвати цей договір, попередивши іншу сторону письмово за 15 днів до припинення дії договору.

31.10.2012р. між тими ж сторонами укладений додаток №1 до договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12БМ - акт прийому-передачі обладнання на відповідальне зберігання, пунктом 1 якого встановлено, що відповідно до умов договору відповідального зберігання від 31.12.2012р. №1034/12 поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання обладнання, а саме: холодильну установку, серії МGM 040S10Е, номер ТС240320659, компресор МТ -40, 380вт, об'єм -1600л (а.с.17).

31.10.2012р. між ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» (поручителем) та ТОВ «Білогір'я молокопродукт» (кредитором) укладений договір поруки, пунктом 1.1 якого встановлено, що поручитель зобов'язується на умовах даного договору відповідати за виконання зобов'язань ТОВ «Україна 2001» перед ТОВ «Білогір'я молокопродукт», що виникли з договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12 (а.с.33).

Відповідно до п.2.1 даного договору порукою забезпечуються зобов'язання боржника відшкодувати кредитору збитки, завдані будь-якими діями боржника, що спричинили неповернення обладнання його власнику, в тому числі, але не виключно втратою, знищенням або псуванням обладнання, переданого на відповідальне зберігання, у розмірі повної вартості такого обладнання або в частині нанесеної шкоди. А також сплатити в повному обсязі на користь кредитора штрафні санкції та додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктом, вартість додаткових робіт, відсотки тощо), понесені останнім, відповідно до умов основного договору.

Згідно із п. 3.2 даного договору поручитель відповідає перед кредитором за п.2.1 даного договору - у вигляді обов'язку з виконання зобов'язання боржником за основним договором на суму, що дорівнює 1500грн.

06.08.2015р. між ТОВ «Білогір'я молокопродукт» (продавцем) та ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» (покупцем) укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу обладнання №1, пунктом 1 якого встановлено, що сторони зобов'язуються у строк до 15.01.2016р. укласти один або декілька договорів купівлі-продажу обладнання (надалі основний договір), за яким продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити обладнання в порядку та на умовах, передбачених цим та основним договором (а.с.27-29).

Пунктами 2,3 цього договору встановлено, що ціна, характер та вичерпний перелік обладнання, яке продавець зобов'язується передати у власність покупця, визначені додатком №1, що є невід'ємною частиною даного договору. Сторони домовились про такі істотні умови договору: загальна вартість обладнання, що передається покупцю за основним договором, становить 115517,18грн.; місце передачі обладнання - с. Строки Хмельницької області; демонтаж, навантаження на транспорт та вивезення з місця передачі обладнання здійснюється силами та за рахунок коштів покупця; строк передачі обладнання - не пізніше 3-х робочих днів з дати укладення основного договору .

У пункті 4 попереднього договору встановлено, що на підтвердження виконання своїх намірів до підписання основного договору покупець має сплатити на поточний рахунок продавця в строк до 01.12.2015р. забезпечувальний платіж у розмірі 30% від загальної вартості обладнання, визначеної п.3 договору, що становить 34655,15грн.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 цього договору у разі якщо продавець порушить своє зобов'язання щодо укладення основного договору та передачі покупцю всього обладнання у строк, визначений цим договором , продавець зобов'язаний повернути покупцю забезпечений платіж (завдаток), сплатити штраф у розмірі такого платежу (завдатку), а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами покупця за весь час користування починаючи з дня отримання коштів включно за ставкою 25% річних. У разі якщо продавець порушить своє зобов'язання щодо укладення основного договору та передачі покупцю всього обладнання у строк, визначений цим договором, та укладе основний договір лише стосовно частини обладнання, продавець зобов'язаний повернути покупцю забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі 25% вартості непереданого обладнання, сплатити штраф у розмірі такого платежу, а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами покупця, в частині забезпечувального платежу (завдатку), який підлягає поверненню, за ставкою 25% річних за весь час користування починаючи з дня отримання коштів включно.

Згідно із п.6 цього договору сторони домовилися, що на день укладення основного договору обладнання не повинно перебувати у третіх осіб в оренді (на іншому праві користування), у податковій заставі, у спорі та під арештом. Покупцю відомо про перебування обладнання на момент укладання цього договору на відповідальному зберіганні у ТОВ «Україна 2001».

У додатку 1 до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання №1 визначений перелік обладнання, що підлягає продажу: холодильна установка 1600л, ціна якої складає 115517,18грн.(а.с.30).

Додатковими угодами від 27.11.2015р. та від 11.02.2016р. сторони вносили зміни до п.1 попереднього договору, щодо строку укладення основного договору (а.с.31,32).

Так зокрема, у п.1 додаткової угоди від 11.02.2016р. №2 сторони погодили перенести строки укладення основного договору, у зв'язку з чим п.1 попереднього договору виклали в наступній редакції: « 1. Сторони зобов'язуються у строк до 20.04.2016р. включно укласти один або декілька договорів купівлі-продажу обладнання (далі в однині або множені - основний договір), за яким продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити обладнання в порядку та на умовах, передбачених цим та основним договором».

14.08.2015р. на виконання умов попереднього договору від 06.08.2015р. №1 позивачеві перераховано 34655,15грн. (а.с.34).

01.10.2015р. ТОВ «Білогір'я молокопродукт» надіслало ТОВ «Україна 2001» вимогу, у якій позивач просив до 09.10.2015р. повернути обладнання, передане за договором відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12 та актом приймання-передачі від 31.10.2012р., у зв'язку з прийняттям ним рішення про повернення обладнання. Крім того, зазначено, що ТОВ «Білогір'я молокопродукт» забезпечить явку своїх представників для демонтажу обладнання в період з 05.10.2015р. по 09.10.2015р., за адресою розташування обладнання: с. Строки Хмельницької області, у зв'язку з чим вимагало надати вільний доступ представникам ТОВ «Білогір'я молокопродукт» для проведення демонтажу обладнання (а.с.18).

Ця вимога отримана ТОВ «Україна 2001» 16.10.2015р. , що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.20).

Наказом директора ТОВ «Білогір'я молокопродукт» від 04.12.2015р. створено комісію у складі: юрисконсульта ОСОБА_4, інспектора-ревізора КРВ ОСОБА_5, організатора з постачання ОСОБА_6 для виїзду на місце здійснення демонтажу та повернення обладнання ТОВ «Білогір'я молокопродукт», що використовується у господарській діяльності ТОВ «Україна 2001». Встановлено здійснити виїзд у період з 07.12.2015р. по 31.12.2015р. (а.с.25).

17.12.2015р. ТОВ «Білогір'я молокопродукт» повторно звернулось до ТОВ «Україна 2001» з вимогою повернути обладнання, яке передане на підставі договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12 та акту приймання-передачі від 31.10.2012р., у строк до 25.12.2015р. та забезпечити явку своїх представників для демонтажу обладнання (а.с.21-23).

22.12.2015р. представниками позивача складений акт про виїзд на демонтаж обладнання за договором від 31.10.2012р. №10/34/12БМ, у якому зазначено, що комісія прибула до місця розташування обладнання, що знаходиться за адресою: с. Строки та яким користується ТОВ «Україна-2001» відповідно до договору від 31.10.2012р. №10-34/12БМ. Представники вимагали надати вільний доступ на територію ТОВ «Україна-2001» для демонтажу обладнання (а.с.26).

25.04.2016р. ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» надіслало на адресу ТОВ «Білогір'я молокопродукт» претензію з вимогою у триденний строк з дня її отримання сплатити на користь ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» забезпечувальний платіж у розмірі 34655,15грн.; плату за користування чужими коштами у розмірі 5981,57грн. та штраф у розмірі 34655,15грн. При цьому зазначено, що ТОВ «Білогір'я молокопродукт» взяті на себе зобов'язання за попереднім договором щодо укладення основного договору до 20.04.2016р. включно та передачі визначеного додатком №1 обладнання у власність ТОВ «КМЗ-Капітал» станом на 25.04.2016р. не виконало, дії ТОВ «Білогір'я молокопродукт» свідчать про ухилення від підписання основного договору (а.с.35-37).

13.05.2016р. платіжними дорученнями № 27106, № 27119, №27093 ТОВ «Білогір'я молокопродукт» перерахувало ТОВ «КМЗ-Капітал» 34655,15грн., 5981,57грн., 34655,15 грн., відповідно (а.с.38-40).

10.05.2016р. ТОВ «Білогір'я молокопродукт» звернулось до ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» з вимогою сплатити у триденний строк, з дня отримання цієї вимоги, вартість забезпеченого зобов'язання щодо відшкодування збитків, завданих неповерненням обладнання, та штрафних санкцій, у розмірі 1500грн. по кожному договору поруки, як це передбачено п.3.2 та п.4.1 договорів, всього на суму 19500грн., зокрема, за договором поруки від 25.04.2013р. (а.с.43-45).

08.06.2016р. ТОВ «Білогір'я молокопродукт» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ «Україна 2001» та ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» про стягнення з ТОВ «Білогір'я молокопродукт» збитків у розмірі 112152,60грн. згідно договору відповідального зберігання №1034/12БМ, штрафу у розмірі 9500грн., згідно п.5.1.2 договору, 40636,72грн. реальних збитків, а також з ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» 1500грн. штрафу згідно договору поруки, а саме: 1000грн. - за порушення 1-м відповідачем п.5.1.5 договору відповідального зберігання та 500грн. - згідно п.5.1.2 договору відповідально зберігання. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення умов договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12 ТОВ «Україна 2001» не повернуло позивачеві обладнання на його письмові та усні вимоги, у зв'язку з чим позивач втратив до нього інтерес. При цьому зазначає, що за результатами моніторингу ринкових цін на холодильні установки загальна вартість обладнання, переданого на зберігання на день подання позову становить 3870 євро, що в еквіваленті становить 112152,60грн. (а.с.2-8).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.08.2016р. у даній справі позовні вимоги задоволено частково з підстав, викладених вище (а.с.111-113).

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Правовідносини між власником майна та суб'єктом зберігання регулюються нормами глави 66 ЦК України.

Відповідно до статті 955 ЦК України положення параграфа 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 949 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

31.10.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Білогір'я молокопродукт» (поклажодавцем) та ТОВ «Україна 2001» (зберігачем) укладений договір відповідального зберігання №1034/12БМ, пунктом 3.2 якого встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути обладнання, навіть якщо строк його зберігання не закінчився.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2015р. та 17.12.2015р. ТОВ «Білогір'я молокопродукт» зверталося до ТОВ «Україна 2001» з вимогами, у яких позивач просив повернути обладнання, передане за договором відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12 та актом приймання-передачі від 31.10.2012р., у зв'язку з прийняттям ним рішення про повернення обладнання та зазначав, що ТОВ «Білогір'я молокопродукт» забезпечить явку своїх представників для демонтажу обладнання, за адресою розташування обладнання: с. Строки Хмельницької області, у зв'язку з чим вимагав надати вільний доступ представникам ТОВ «Білогір'я молокопродукт» для проведення демонтажу обладнання (а.с.18-23).

Проте, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення 1-м відповідачем будь-яких дій з метою виконання вимог позивача щодо повернення обладнання. Отже, обладнання не було повернуто позивачеві, що підтверджено представником ТОВ «Україна-2001» в судовому засіданні апеляційної інстанції та зазначено у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У пункті 5.1.2 договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. встановлено, що у разі неповернення зберігачем обкладання поклажодавцю, на першу вимогу останнього, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі п'яти тисяч гривень та відшкодовує понесені поклажодавцем витрати ( в т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по монтажу-демонтажу обладнання тощо) у повному обсязі.

ТОВ «Білогір'я молокопродукт» у прохальній частині позовної заяви просив стягнути з ТОВ «Україна 2001» штраф у розмірі 9500грн. у відповідності до п.5.2.1 договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. у зв'язку з тим, що він двічі звертався з вимогою про повернення обладнання, жодна з яких виконана не була.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, вимоги позивача про подвійне стягнення штрафу на підставі п.5.2.1 договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12БМ за неповернення 1-м відповідачем обладнання суперечать статті 61 Конституції України та не узгоджується з положеннями п.5.2.1 договору від 31.10.2012р. №1034/12БМ, яким встановлений штраф за неповернення обладнання на першу вимогу позивача, а отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з 1-го відповідача 5000грн. штрафу .

Проте, при вирішенні господарського спору місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про стягнення з ТОВ «Україна-2001» на користь ТОВ «Білогір'я молокопродукт» 1000грн. штрафу на підставі п.5.1.5 договору відповідального зберігання за порушення п.3.5 цього договору, а саме: ненадання зберігачем на першу вимогу поклажодавця можливості вільного доступу та перевірки умов зберігання обладнання, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що, прохальна частина позовної заяви ТОВ «Білогір'я молокопродукт» від 27.05.2016р. №171 не містить такої позовної вимоги, як стягнення з 1-го відповідача на його користь 1000грн. штрафу за порушення п.3.5 спірного договору на підставі п.5.1.5 договору.

Крім того, представник позивача в суді апеляційної інстанції зазначив, що ним не було заявлено такої позовної вимоги, а матеріали справи не містять доказів подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог до 1-го відповідача в частині стягнення штрафу.

З наведеного в сукупності вбачається, що приймаючі рішення в частині стягнення з ТОВ «Україна 2001» на користь позивача 1000грн. штрафу за порушення п.3.5 договору відповідального зберігання, місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Таким чином, господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони (п.12 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року»).

Оскільки позовна заява не містить вимоги про стягнення з 1-го відповідача штрафу за порушення п.3.5 спірного договору, і в матеріалах справи відсутнє клопотання про збільшення позовних вимог або клопотання будь-якої із сторін щодо захисту прав і законних інтересів позивача шляхом стягнення штрафу за ненадання вільного доступу до обладнання, а у мотивувальній частині рішення відсутнє правове обґрунтування стягнення цієї суми штрафу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з ТОВ «Україна 2001» на користь позивача штрафу у розмірі 1000грн. за порушення п.3.5 договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. у зв'язку з порушенням при прийнятті рішення в цій частині вимог Господарського процесуального кодексу України та за необґрунтованістю.

Щодо стягнення з 1-го відповідача збитків у розмірі 112152,60грн. у вигляді вартості неповернутого обладнання та 40636,72грн. у вигляді штрафу та плати за користування чужими коштами, сплачених ТОВ «КМЗ-Капітал» за порушення умов попереднього договору, у зв'язку з неповерненням обладнання 1-м відповідачем, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі , а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) ; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 224ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства ; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Відповідно до статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем : у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість . Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Відповідно до частини 5 статті 226 ГК України у разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення (реальних) збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

Позивачу слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, слід враховувати, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, вона повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник 1-го відповідача зазначив про наявність у ТОВ «Україна 2001» обладнання, переданого на підставі договору від 31.10.2012р. №1034/12БМ, та що воно знаходиться за адресою: с. Заруддя Хмельницької області. Крім того, зазначив, що не розуміє з яких підстав представники позивача прибули за обладнанням у с. Строки.

З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2015р. представниками позивача складений акт про виїзд на демонтаж обладнання за договором від 31.10.2012р. №10-34/12БМ, у якому зазначено, що комісія прибула до місця розташування обладнання, що знаходиться за адресою: с. Строки Хмельницької області та яким ТОВ «Україна-2001» користується відповідно до договору від 22.12.2015р. №10-34/12БМ. Представники вимагали надати вільний доступ на територію ТОВ «Україна-2001» для демонтажу обладнання (а.с.29).

У вказаному акті не зазначено, з яких підстав обладнання не було демонтоване та не повернуто ТОВ «Білогір'я молокопродукт», як і не зазначено про дії чи бездіяльність 1-го відповідача.

Позивачем як доказ вчинення дій по поверненню обладнання також надано відеозапис, з якого вбачається, що 22.12.2015р. чоловік, посадове становище якого не встановлено, зазначає, що в даному місці, с. Строки, знаходиться обладнання, яке передане за договором від 22.12.2015р. №10-34/12БМ, та демонтаж якого неможливий.

З наданого позивачем відеозапису не вбачається де саме (за якою адресою) знаходяться представники позивача та з яких підстав майно не може бути демонтовано. Крім того, цей представник позивача не встановив прізвища та посадового становища особи, яка є представником відповідача, та не просить повернути обладнання, передане за спірним договором.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Україна 2001» зареєстровано за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Акт приймання-передачі обладнання на відповідальне зберігання укладений у м. Гадяч Полтавської області та не містить жодних посилань на те, що обладнання зберігається за адресою: с. Строки Хмельницької області.

Також, позивачем не надано будь-яких інших доказів, які б свідчили, що обладнання, яке зазначено цьому акті, знаходиться на зберіганні у відповідача за адресою: с.Строки Хмельницької області.

За таких обставин, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем не вчинені всі необхідні дії для встановлення місцезнаходження спірного майна та отримання обладнання.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем не доведено знищення або пошкодження 1-м відповідачем обладнання, визначеного у акті приймання-передачі від 31.10.2012р., а 1-м відповідачем підтверджено наявність у нього цього майна, а отже позивачем не понесено збитків у вигляді втрати чи пошкодження майна.

Також позивачем не доведено наявності обставин, з якими законодавство взагалі пов'язує можливість відшкодування збитків.

Так, позивачем не доведено як факту заподіяння збитків (у вигляді втрати чи пошкодження майна (обладнання переданого на зберігання) так і вини 1-го відповідача у тому, що обладнання не було отримано позивачем, а також причинного зв'язку між діями 1-го відповідача та понесеними збитками, а отже відсутні визначальні складові елементи складу цивільного правопорушення такі як: причинний зв'язок між порушенням зобов'язання 1-м відповідачем і збитками. Як і не доведено наявності реальних збитків

Щодо стягнення збитків у вигляді сплачених штрафних санкцій та плати за користування чужими коштами ТОВ «КМЗ-Капітал» на підставі укладеного попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання №1 суд апеляційної інстанції вважає за необхідне також зазначити наступне.

Пунктом 1 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання №1, укладеного між ТОВ «Білогір'я молокопродукт» (продавцем) та ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» (покупцем), встановлено, що сторони зобов'язуються у строк до 15.01.2016р. укласти один або декілька договорів купівлі-продажу обладнання (надалі основний договір), за яким продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити обладнання в порядку та на умовах, передбачених цим та основним договором (а.с.27-29).

Пунктами 2,3 цього договору встановлено, що ціна, характер та вичерпний перелік обладнання, яке продавець зобов'язується передати у власність покупця, визначені додатком №1, що є невід'ємною частиною даного договору. Сторони домовились про такі істотні умови договору: загальна вартість обладнання, що передається покупцю за основним договором становить 115517,18грн.; місце передачі обладнання - с. Строки Хмельницької області; демонтаж, навантаження на транспорт та вивезення з місця передачі обладнання - здійснюється силами та за рахунок коштів покупця; строк передачі обладнання - не пізніше 3-х робочих днів з дати укладення основного договору .

У додатку 1 до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання №1 визначений перелік обладнання, що підлягає продажу: холодильна установка 1600л ціна якої складає 115517,18грн.(а.с.30).

З умов попереднього договору та додатку до нього не вбачається, що саме обладнання, яке є предметом договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12БМ, є також предметом попереднього договору, оскільки воно не визначено родовими та індивідуальними ознаками.

У пункті 6 попереднього договору сторони домовилися, що на день укладення основного договору обладнання не повинно перебувати у третіх осіб в оренді (на іншому праві користування), у податковій заставі, у спорі та під арештом. Покупцю відомо про перебування обладнання на момент укладання цього договору на відповідальному зберіганні у ТОВ «Україна 2001».

Таким чином, з умов попереднього договору не вбачається, що основний договір може бути укладений лише після повернення обладнання ТОВ «Україна 2001», яке перебуває у нього на зберіганні на підставі договору від 31.10.2012р. №1034/12БМ, а отже перебування обладнання на зберіганні не було перешкодою для укладення договору купівлі-продажу позивачем з ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ».

Пунктами 5.2, 5.3 попереднього договору встановлено, що у разі якщо продавець порушить своє зобов'язання щодо укладення основного договору та передачі покупцю всього обладнання у строк, визначений цим договором , продавець зобов'язаний повернути покупцю забезпечений платіж (завдаток), сплатити штраф у розмірі такого платежу (завдатку), а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами покупця за весь час користування починаючи з дня отримання коштів включно за ставкою 25% річних. У разі якщо продавець порушить своє зобов'язання щодо укладення основного договору та передачі покупцю всього обладнання у строк, визначений цим договором, та укладе основний договір лише стосовно частини обладнання, продавець зобов'язаний повернути покупцю забезпечувальний платіж (завдаток) у розмірі 25% вартості непереданого обладнання, сплатити штраф у розмірі такого платежу, а також сплатити відсотки за користування грошовими коштами покупця, в частині забезпечувального платежу (завдатку), який підлягає поверненню, за ставкою 25% річних за весь час користування починаючи з дня отримання коштів включно.

З вимоги надісланої 25.04.2016р. ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» на адресу ТОВ «Білогір'я молокопродукт» вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання за попереднім договором щодо укладення основного договору до 20.04.2016р. включно та передачі визначеного додатком №1 обладнання у власність ТОВ «КМЗ-Капітал», станом на 25.04.2016р. не виконав. Також у вимозі зазначено, що дії ТОВ «Білогір'я молокопродукт» свідчать про ухилення від підписання основного договору (а.с.35-37).

З наведеного в сукупності вбачається, що сплата позивачем штрафних санкцій за порушення умов попереднього договору №1 щодо укладення основного договору купівлі-продажу та плати за користування чужими коштами ТОВ «КМЗ-КАПІТАЛ» не має причинно-наслідкового зв'язку з невиконанням ТОВ «Україна 2001» умов договору зберігання від 31.10.2012р. №1034/12БМ.

Щодо стягнення з ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» 1500грн. штрафу за порушення 1-м відповідачем п.п.5.1.5 та 5.1.2 договору відповідального зберігання на підставі договору поруки суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

У частині 1 статті 554 ЦК України зазначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України).

Згідно зі частиною 4 статтею 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки, не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 ЦК України).

У пункті 6.1 договору поруки від 31.10.2012р., укладеного між позивачем та 2-м відповідачем, зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту припинення дії основного договору, окрім випадків, встановлених ст.559 ЦК України.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, зокрема, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Умова договору про дію поруки до повного виконання забезпеченого зобов'язання не може розглядатися як установлення строку дії поруки. У цьому випадку відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору). Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі. При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (п. 4.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів").

Зі змісту договору поруки від 31.10.2012р. вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а п.6.1 договору встановлено що він діє до припинення основного договору, а отже порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до боржника - ТОВ «Україна 2001» з вимогою повернути обладнання 01.10.2015р. та встановив строк його повернення до 09.10.2015р. (а.с.18), таким чином позивачем встановлений строк виконання зобов'язання у відповідності до умов п.3.2 договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12БМ.

Отже, строк виконання зобов'язання щодо повернення обладнання настав 09.10.2015р., а шестимісячний строк, протягом якого діяла порука 2-го відповідача та протягом якого позивач мав право звернутися до 2-го відповідача з позовом, закінчився 10.04.2016р., тоді як позивач звернувся до суду з відповідним позовом лише 27.05.2016р.

Враховуючи ту обставину, що ТОВ «Білогір'я молокопродукт» звернулось з вимогою до поручителя - ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» 10.05.2016р., тобто більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання основного зобов'язання, в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука є припиненою, а отже позовні вимоги до поручителя ТОВ «ФАВОРИТ-ТРАСТ» є такими, що не підлягають до задоволення.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Отже, прийняття рішення про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій з 2-го відповідача за порушення 1-м відповідачем договору відповідального зберігання від 31.10.2012р. №1034/12БМ у зв'язку з тим, що договір поруки від 31.10.2012р. укладений без згоди боржника, не призвело до прийняття неправильного судового рішення в цій частині позовних вимог.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення господарський суд Полтавської області порушив вимоги матеріального та процесуального права. Рішення місцевого господарського суду від 02.08.2016р. у справі №917/925/16 слід скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 1000грн. штрафу з 1-го відповідача через неправильне застосування норм процесуального права, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Білогір'я молокопродукт» відмовити. У зв'язку з цим п.2 резолютивної частини рішення слід викласти у наступній редакції: « 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (вул. Леніна, 37В, м. Теофіполь, Хмельницька область, 30600, код ЄДРПОУ 35080933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" ( вул. Героїв Майдану, 82, офіс 23, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33707592) штраф у розмірі 5000 грн., а також судовий збір у розмірі 75грн.». В решті рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт".

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 2 ст.103, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 02.08.2016р. у справі № 917/925/16 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна 2001» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" штрафу у розмірі 1000грн. з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову.

3. Пункт 2 резолютивної частини рішення викласти у наступній редакції: « 2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (вул. Леніна, 37В, м. Теофіполь, Хмельницька область, 30600, код ЄДРПОУ 35080933) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" ( вул. Героїв Майдану, 82, офіс 23, м. Гадяч, Полтавська область, 37300, код ЄДРПОУ 33707592) штраф у розмірі 5000 грн., а також судовий збір у розмірі 75грн.».

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 07.11.2016р.

Головуючий суддя Бородіна Л.І.

Суддя Тарасова І.В.

Суддя Шутенко І.А.