Рішення

від 03.11.2016 по справі 521/9184/15-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/9184/15-ц

Пр. №2/521/483/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Тищенко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації Одеської міської ради, ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Термодом-Юг», Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним,

встановив:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, уточненим та доповненим у подальшому до Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області (далі - Реєстраційна служба ОМУЮ Одеської області), ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Термодом-Юг» (далі-ТОВ «Термодом-Юг»), Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі- ДДАБІ в Одеській області), посилаючись на те, що їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 лютого 2007 року належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 28,4 кв.м. Зазначала, що внаслідок здійснення нею самочинної перебудови належної їй квартири, загальна її площа збільшилася до 213,2 кв.м.

Стверджувала, що в червні 2015 року їй стало відомо, що належна їй частина квартири АДРЕСА_1, була передана у власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року №805, укладеного між останньою та ОСОБА_4

Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року №805 ОСОБА_3 придбала у власність трикімнатну квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, загальною площею 184,2 кв.м., житловою 38,4 кв.м.

23 серпня 2012р. на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року №805 на ім'я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, загальною площею 186,1 кв.м.

Позивачка зазначала, що договір купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року №805 є нікчемним, оскільки вказаний договір не був направлений на настання реальних правових наслідків, що обумовленні таким правочином, та його зміст суперечить вимогам цивільного законодавства.

Вказувала, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014року по справі №22-ц/785/5120/14, залишеним без змін ухвалою ВССУ від 03 вересня 2014 року було встановлено, що квартира №2/1, що розташована по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі не є квартирою у розумінні ст.ст. 379, 380, 382 ЦК України, вона не є ізольованим приміщенням від квартири АДРЕСА_2, та не може використовуватись окремо, фактично майно за договором №381 та №805 не вибувало з її володіння та користування.

Крім того, зазначала, що предмет договорів купівлі-продажу не існує, оскільки квартира №2/1, що розташована по вул. Магістральній, 68, в м.Одесі не введена в експлуатацію.

Посилаючись на те, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 квітня 2014 р. було видане на підставі нікчемного договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року №805, позивачка просила суд визнати свідоцтво про право власності на нерухоме майно на квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, загальною площею 186,1 кв.м. від 29 квітня 2014 р., недійсним.

Ухвалою суду від 13 жовтня 2015р. до участі у справі було залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ТОВ «Термодом-Юг» (т.1 а.с. 122).

Ухвалою суду від 10 травня 2016р. за заявою представника позивача, діючої на підставі довіреності від 10 грудня 2013р. було замінено неналежного відповідача - Реєстраційну службу ОМУЮ Одеської області, на належного - Управління державної реєстрації Одеської міської ради (т.1 а.с.228).

Представник позивача, діюча на підставі довіреності від 10 грудня 2013 року в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити у повному обсязі (т.1 а.с.27).

Представник Управління державної реєстрації Одеської міської ради, діюча на підставі довіреності від 23 травня 2016 року в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини своєї неявки суду не повідомила, надала заперечення проти позову, просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та слухати справу у її відсутність, про що надала заяву (т.1 а.с. 242-243,244,254).

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник, діюча на підставі довіреності від 02 жовтня 2015 року в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини своєї неявки суду не повідомили. Раніше надали заперечення проти позову, та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року, який не визнаний недійсним, є власником квартири №2/1 по вул. Магістральній,68 в м. Одесі, а тому свідоцтво про право власності на квартиру №2/1 по вул. Магістральній,68 в м. Одесі від 29 квітня 2014 року є законним (т.1 а.с. 113-115,116 ).

Представник ТОВ «Термодом-Юг» в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, надав заяву про слухання справи в його відсутність (т.2 а.с.3)

Представник Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом четвертим главою 16 книги першою ЦК України, розділом першим главою 29 книги третьої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Встановлено, що позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 09 лютого 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 28,4 кв.м., в тому числі житловою 14,3 кв.м. В даній квартирі вона проживає разом з дітьми (т.1 а.с.12).

Відповідно до технічного паспорту від 05 липня 2006 року виданого на ім'я ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 розташована на першому поверсі та складається з однієї житлової кімнати площею 14,3 кв.м., кухні площею 7,9 кв.м., веранди площею 6,2 кв.м., загальною площею 28,4 кв.м., у тому числі житловою площею 14,3 кв.м. (т.1 а.с. 15-17).

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок самочинного здійснення позивачкою перебудови загальна площа квартири АДРЕСА_1 збільшилася до 213,2 кв.м., в тому числі житлова до 66,3 кв.м., що підтверджується технічним паспортом від 18 квітня 2012 року виданого на ім'я ОСОБА_5 (т.1 а.с. 18-19).

Відповідно до ч. 3 ст. 397 ЦК України, фактичне володіння позивачкою прибудовою до квартири №2 вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Судом становлено, що 16 червня 2007р. ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 і після реєстрації змінила своє прізвище на ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с.14).

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2011 року були задоволенні позовні вимоги ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ОСОБА_7 та визнано за ОСОБА_8 та ОСОБА_9 право власності на квартиру №2/1, що розташована по вул. Магістральній, 68 в м. Одесі.

25 травня 2011 року між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири №2/1, що розташована по вул. Магістральній, 68 в м. Одесі.

Встановлено, що рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2012р. заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2011р., яким було визнано право власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на квартиру №2/1 за зазначеною вище адресою, було скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовлено у повному обсязі, зокрема, з підстав відсутності об'єкта нерухомого майна квартири №2/1, та з огляду на те, що об'єкт (квартиру № 2/1) не було введено до експлуатації.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що приміщення, які були самочинно прибудовані позивачкою до належній їй на праві власності квартири АДРЕСА_1, в результаті яких загальна площа її квартири №2 збільшилася до 213,2 кв.м., в тому числі житлова до 66,3 кв.м., вибули із її володіння не за її волею, а у зв'язку з порушенням її прав, як власника майна, який на законних підставах проживала разом з дітьми в спірній квартирі та була в ній зареєстрована.

Судом встановлено, що 23 серпня 2012р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу №805, відповідно до умов якого ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_4 у власність трикімнатну квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, загальною площею 184,2 кв.м., житловою 38,4 кв.м. (т.1 а.с.10-11).

30 серпня 2012р. право власності ОСОБА_3 на квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН», що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (т.1 а.с.77).

Матеріалами справи встановлено, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014р., залишеним без змін ухвалою колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014р. ОСОБА_7 було відмовлено в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради», Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними і скасування держаної реєстрації, оскільки право позивачки підлягає захисту шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі ст.ст.387,388 ЦК України, а не шляхом визнання договорів купівлі-продажу недійсними (т.1, а.с.20-21, 22-25).

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням механізму, передбаченого ч. 2 ст. 216 ЦК України, оскільки такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України.

З даним висновком погодилася і Колегія судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка своєю ухвалою від 03 вересня 2014 року відмовила позивачці в задоволенні касаційної скарги та залишила рішення апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014 року без змін, зазначив, що апеляційний суд Одеської області при винесенні рішення від 27 травня 2014 року правильно прийшов до висновку, що право позивачки підлягає захисту шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі ст.ст.387,388 ЦК України, оскільки договір купівлі-продажу від 25 травня 2011року було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_8, ОСОБА_9 в момент, коли було чинне рішення суду та останні були власниками спірної квартири, а після укладення вказаного договору судове рішення було скасовано, у зв'язку з чим ОСОБА_8, ОСОБА_9 не вправі були укладати вказаний договір відчуження, та ОСОБА_4, в свою чергу, також не міг продавати його ОСОБА_3 за договором від 23 серпня 2012 року. (т.1, а.с.20-21).

Як було зазначено в рішенні апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014року право власності на перероблену (нову) річ, створену з використанням іншої речі (матеріалу), відповідно до вимог ст.ст. 331, 332 ЦК України, набувається особою, що створила (виготовила) цю річ. Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. А якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва, згідно з ч. 3 ст. 331 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27травня 2014р. було встановлено, що згідно зі ст.187ЦК України, матеріали та обладнання, за допомогою, яких позивачка створила перероблену річ, є складовою частиною належної їй на праві власності квартири №2, що підтверджується зокрема технічним паспортом на квартиру №2 від 18.04.2012р., а тому до введення об'єкту нерухомого майна до експлуатації, позивачка є власницею матеріалів та обладнання, що використовувалися нею під час будівництва (т.1 а.с.18-19).

Отже, позивачка за висновком апеляційного суду є власником матеріалів та обладнання, за допомогою яких створила перероблену річ, що є складовою частиною належної їй на праві власності квартири №2 за зазначеною вище адресою, провела роботи по збільшенню площі вказаної квартири, що відображені в Технічному паспорті на вказану квартиру від 18.04.2012р.

Крім того, апеляційним судом Одеської області судом від 27 травня 2014року було встановлено, що квартира №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, не є квартирою у розумінні ст. 379, 380 та 382 ЦК України, оскільки житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Квартира №2/1за зазначеною вище адресою не є ізольованим приміщенням від квартири №2, що розташована по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, та не може використовуватись окремо.

Таким чином, апеляційний суд Одеської області прийшов до висновку, що сукупність таких обставин, як набуття права власності на майно за скасованим заочним рішенням суду на квартиру №2/1, котрої не існує (не введена до експлуатації), розбіжності у технічній документації на об'єкт нерухомого майна, пов'язані з наявністю додаткових невідображених у технічній документації приміщень, відсутність у житловому приміщенні кухні, а також факту проживання на спільному ганку та у приміщеннях родини ОСОБА_7 свідчить про те, що договір купівлі продажу між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 є недійсним, оскільки даний правочин вчинено відносно об'єкту, якого не існує, та такий що порушує права третіх осіб, зокрема тих, що фактично в приміщенні проживають.

Згідно з ч. 1 ст. 316 та ч. 1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначено судом, правовими наслідками договору купівлі-продажу житла, є перехід права власності на таке житло, що передбачає припинення права власності продавця, та виникнення його у покупця в вигляді права володіти, користуватися, та розпоряджатися цим житлом.

При цьому, жоден з набувачів, у тому числі і ОСОБА_3 не набули ні право власності, ні право володіння та користування цим житлом, і не приймали жодних заходів для набуття такого права, формально використавши лише своє право на розпорядження цим житлом, шляхом укладення договорів купівлі-продажу, а приміщення весь час знаходилось у володінні та користуванні позивачки.

Отже, судом встановлено. що відповідач ОСОБА_3 в квартирі №2/1 за зазначеною вище адресою не проживала, оскільки дане приміщення не є ізольованим приміщенням від квартири №2, що розташована по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, та не може використовуватись окремо.

30 квітня 2015 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 Таріел і після реєстрації шлюбу змінила своє прізвище на ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с. 224).

Судом встановлено, що 29 квітня 2014р. на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою інспекцією ДАБК в Одеській області 06 серпня 2013 р. та довідки з адресного реєстру від 27 листопада 2013року, ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, загальною площею 186,1 кв.м., в тому числі житловою 43,6 кв.м. (т.1 а.с.7, 81-86, 87).

Відповідно до технічного паспорту від 18 квітня 2014 року виданого на ім'я ОСОБА_3 квартира №2/1 по вул. Магістральній, 68 в м. Одесі розташована на 1,2, манс. поверсі двоповерхового будинку та складається з трьох кімнат площею 16,8 кв.м., 16,9 кв.м.,9,9 кв.м., кухні площею 32,1 кв.м., коридору площею14,9 кв.м., санвузла площею 3,1 кв.м., гаражу площею 28,2 кв.м., мансарди площею 61,3 кв.м., загальною площею 186,1 кв.м., у тому числі житловою площею 43,6 кв.м. (т.1 а.с.8-9).

29 квітня 2014р. право власності ОСОБА_3 на квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, було зареєстровано що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.7).

Суд вважає, що ОСОБА_3 отримавши свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру №2/1, що розташована по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, загальною площею 186,1 кв.м. у тому числі житловою 43,6 кв.м. учинила неправомірні дії, які призвели до порушення прав позивачки.

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України), особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як із позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину.

Тобто правочин є недійсним, якщо він укладений із порушенням вимог закону.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, положеннями ст. 215 ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Згідно п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9.

Виходячи з роз'яснень п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. вказівка в ч.3 ст.215 ЦК України на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, але і за позовом іншої заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Крім того, у п.10 вказаної вище постанови зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з чим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч.1 ст.216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК.

На угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст.215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 ЦК України, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Реституція, як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України), застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування в нього майна.

Отже, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Таким чином, позовні вимоги стосовно визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі від 29 квітня 2014 року, недійсним, задоволенню не підлягають, оскільки позивач, який не був стороною правочинів , повинен був пред'явити вимоги до останнього власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, а не ставити питання про визнання свідоцтва недійсним.

Судом встановлено, що позивачка до суду з позовом до ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння на підставі ст.ст.387,388 ЦК України, не зверталася, хоча це було зазначено як в рішенні Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014року, так і в ухвалі колегії судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 року, а звернулася до суду з позовом про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру №2/1 по вул. Магістральній, 68, в м. Одесі, загальною площею 186,1 кв.м. (т.1 а.с. 7).

Стаття 3 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Згідно ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає: 243,60 грн., який був сплачений позивачкою при зверненні до суду (т.1, а.с.5).

Керуючись ст.ст. 12, 15, 16, 203, 215, 216, 388, 397 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 16, 60, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління державної реєстрації Одеської міської ради, ОСОБА_3, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Термодом-Юг», Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, про визнання свідоцтва про право власності на нерухоме майно недійсним - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: О.М.Сегеда