Рішення

від 07.11.2016 по справі 904/8366/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31.10.16р. Справа № 904/8366/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Софія", с. Орджонікідзе Криворізького району Дніпропетровської області

до Комунальноого закладу охорони здоров`я "Софіївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" Софіївської районної ради Дніпропетровської області, смт Софіївка Дніпропетровської області

про стягнення 10 622,48 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: директор ОСОБА_1, паспорт серії АЕ № 272410, виданий Тернівським РВ Криворізького МУ УМВС України у Дніпропетровській обл. 05.07.1996; представник ОСОБА_2, довіреність № 1 від 07.12.2015;

від відповідача: юрисконсульт ОСОБА_3, довіреність № 582 від 01.09.2016;

за участю слухача ОСОБА_4

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Софія" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального закладу охорони здоров`я "Софіївський районний центр первинної медіко-санітарної допомоги" Софіївської районної ради Дніпропетровської області (далі - відповідач) про стягнення 7419,15 грн інфляційних нарахувань на суму боргу, 3203,33 грн 3% річних. Крім тогоо заявлено клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 11000,00 грн та витрат на відрядження та пальне у сумі 5589,89 грн. що виникли в результаті розгляду справи № 904/9985/15.

Відповідач 06.10.2016 надав до справи лист у якому заперечив проти позову без обгрунтування причин та просить розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

На підставі ст. 77 ГПУ України у судовому засіданні оголошено перерву з 17.10.2016 до 31.10.2016.

17.10.2016 позивач подав письмове пояснення про компенсацію заявлених витрат на відрядження та пальне, які виникли в результаті відстоювання у судах інтересів ТОВ "СК Софія" по договору б/н від 10.12.2013.

31.10.2016 відповідач подав до суду пояснення, у яких він пояснив про відсутність його вини з затримки виконання зобов'язання за договором, оскільки всі платежі здійснюються відповідно до бюджетного призначення в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

10.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Софія" (далі - позивач, підрядник) та Комунальним закладом охорони здоров'я "Софіївський районний центр медико-санітарної допомоги" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір підряду від 10.12.2013 на виконання робіт "Капітальний ремонт приміщень терапевтичного відділення за адресою смт. Софіївка, вул. Карпенка, 1" (далі - договір), за умовами п. 1 якого замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації замовника та умов договору виконання робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт приміщень терапевтичного відділення за адресою смт. Софіївка, вул. Карпенка, 1".

Згідно з п. 3 договору склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектною документацією замовника.

Пунктом 9 договору встановлено, що договірна ціна робіт є твердою, визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною договору (додаток 2), та складає 133016,74 грн.

Розрахунок за виконані роботи буде здійснюватися проміжними платежами в міру виконання робіт згідно актів виконаних робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10 днів з дня підписання документів замовника. Вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті (якщо здійснюються проміжні), визначається по усіх складових вартості робіт розрахованих у договірній ціні (розділ договору "Проведення розрахунків за виконані роботи").

На виконання умов договору, позивач виконав, а відповідач прийняв, будівельні роботи на загальну суму 133016,74 грн, що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт № КБ-3 за грудень 2013 року, актом приймання виконаних будівельних робіт № КБ-2в за грудень 2013 року, підписаним обома сторонами.

Відповідач вартість виконаних робіт не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№ 9 від 29.09.2015, в якій просив відповідача здійснити оплату боргу у розмірі 133016,74 грн.

Однак, в порушення виконання взятих на себе зобов'язань за договором вартість виконаних робіт відповідач не сплатив. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складала 133016,74 грн.

З огляду на що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2015 у справі № 904/9985/15, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.04.2016, позов задоволено частково та присуджено до стягнення з відповідача 133016,74 грн основного боргу, 7314,10 грн 3% річних за період з 11.01.2014 по 10.11.2015, 98270,21 грн інфляційні збитки та вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач прострочив примусове виконання рішення суду та сплатив присуджену судом до стягнення суму заборгованості лише 31.08.2016, що і стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач нарахував та заявив до стягнення за період з 11.11.2015 по 30.08.2016 3% річних у сумі 3203,33 грн та інфляційних нарахувань у сумі 2005602,91 грн, тобто за період, який виник після прийняття рішення господарським судом у справі № 904/9985/15, що є правом позивача. Крім того заявлено клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу у сумі 11000,00 грн та витрат на відрядження та пальне у сумі 5589,89 грн, які виникли в результаті розгляду справи № 904/9985/15.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням господарського суду у справі № 904/9985/15 підтверджено неналежне виконання відповідачем обумовлених договором строків оплати виконаних робіт капітального ремонту приміщень та встановлено наявну заборгованість у сумі 133016,74 грн, яка не потребує доказування у цьому судовому процесі у відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи той факт, що вищевказане рішення суду було виконано відповідачем несвоєчасно, судом встановлено, що має місце нарахування позивачем штрафних санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних нарахувань на суму основного боргу.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за період з 11.11.2015 по 30.08.2016 3% річних у сумі 3203,33 грн та інфляційних нарахувань у сумі 7419,15 грн, перевіривши які суд дійшов висновку про їх обргунтованість та вірність, оскільки останні заявлені в межах сум можливого їх нарахування.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати виконаних робіт та належного виконання судового рішення, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача у сумі 1378,00 грн.

Стосовно ж заявлених витрат на правову допомогу у розмірі 11000,00 грн та витрат понесених на відрядження та пальне у сумі 5589,89 грн, які позивач просить покласти на відповідача, як на особу, внаслідок неправомірних дій якої виник спір, суд зазначає наступне.

В поданій до суду 17.10.2016 заяві позивач на вимогу суду пояснив, що ці суми заявлені саме як судові витрати, понесені при розгляді іншої судової справи № 904/9985/15.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження понесення витрат на отримання правової допомоги позивачем до матеріалів справи надані: копія договору № 01-10/2014 від 01.10.2014; копія розрахунку планових витрат від 01.10.2014 на суму 11000,00 грн; копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична консалтингова компанія "ОСОБА_2 Україна"; копія акту № 31-08/2016 здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 11000,00 грн; копія розрахунку фактичних витрат від 31.08.2016 на суму 11000,00 грн; платіжного доручення № 324 від 02.09.2016 на суму 11000,00 грн. На підтвердження понесення витрат на відрядження та пальне позивачем до матеріалів справи надані: накази ТОВ "СК "Софія" протягом грудня 2015 року - серпня 2016 року про направлення директора у відрядження для забезпечення його участі в засіданнях суду та фіскальні чеки на пальне.

Дослідження судом змісту наданих позивачем документів показало, що у договорі до вартості наданих послуг юридичною компанією, в особі директора ОСОБА_2 (виконавець, консультант), а не адвоката, включені послуги, що були отримані позивачем на момент розгляду іншої господарської справи № 904/9985/15, так само як і витрати на відрядження та пальне.

Крім того, слід зазначити, що позивач доказів понесення витрат на отримання правової допомоги у цій справі не надав та не підтвердив, що його представник є саме адвокатом. А отже цей факт не узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", за якою за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Суд при розгляді даної справи не вбачає підстав для вирішення питання про стягнення судових витрат, понесених під час розгляду іншої справи.

Таким чином, суд вважає, вимоги щодо стягнення з відповідача витрат понесених позивачем на отримання правової допомоги та витрат понесених на відрядження і пальне необгунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, суд вважає за доцільне надати роз'яснення щодо повернення сплачених сум судового збору.

Стаття 7 Закону України від 08.07.2011 №3674-VІ "Про судовий збір", зі змінами до нього, містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Водночас ч. 7 ст.84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету, що узгоджується з позицією, викладеною в абзаці 3 підпункту 5.2 пункту 5 пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", де зазначено, що про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи той факт, що при зверненні до суду позивач за платіжним дорученням №341 від 15.09.2016 сплатив судовий збір у сумі 1550,00 грн, тоді як відповідно до ціни позову судовий збір мав складати 1378,00 грн, оскільки заявлені позивачем витрати на правову допомогу та відрядження і пальне не входять до складу ціни позову. Отже в даному випадку має місце переплата судового збору у сумі 172,00 грн, яка відповідно до норм чинного законодавства підлягає поверненню платнику за умови подання ним клопотанням.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути Комунального закладу охорони здоров`я "Софіївський районний центр первинної медіко-санітарної допомоги" Софіївської районної ради Дніпропетровської області (53100, Дніпропетровська область, Софіївський район, смт Софіївка, вул. Карпенка, буд. 1, ідентифікаційний код 37789087) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Софія" (53040, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Орджонікідзе, вул. Софіївська, буд. 16, прим. 22, ідентифікаційний код 37890691) 3% річних у сумі 3203,33 грн, інфляційних нарахувань у сумі 7419,15 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1378,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 07.11.2016.

Суддя ОСОБА_5