Рішення

від 08.11.2016 по справі 904/7664/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.11.16р. Справа № 904/7664/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДИЧКА", с. Кровне Сумської обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-АГРО-ІНВЕСТ-ГРУП", м. Дніпро

про стягнення 20 735,56 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Бойчук Ю.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № б/н від 31.05.15р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНДИЧКА" (далі-позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-АГРО-ІНВЕСТ-ГРУП" (далі-відповідач) про стягнення 20 735,56 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.16р. порушено провадження у справі № 904/7667/16, прийнято позовну заяву та справу призначено до розгляду в засіданні на 29.09.16р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.16р. відкладено судове засідання на 18.10.16р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.16р. продовжено строк розгляду спору до 16.11.16р. включно; відкладено судове засідання на 08.11.16р.

08.11.16р. повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.37).

Враховуючи зазначене, господарський суд прийшов до висновку про те, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився та не подав відзив на позов та інші витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

В свою чергу, повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судовому засіданні 08.11.16р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

09.09.15р. позивачем було здійснено поставку та передано у власність відповідачу м'ясну продукцію власного виробництва, а саме, тушку індика охолоджену 1-категорії (далі - товар) на загальну суму 42 575,76 грн.

Факт здійснення поставки товару та його прийняття відповідачем, асортимент, ціна та сума вартості товару підтверджується видатковою накладною від 09.09.15р. № 2928, товарно-транспортною накладною від 09.09.15р. № Р2928, актом прийому-передачі продукції, що складені належним чином та засвідчені підписами уповноважених представників сторін та печатками товариств.

Позивач посилається на ст. 205 Цивільного кодексу України, відповідно якої правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Крім того, позивач зазначає про те, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами (ст. 218 Цивільного кодексу України).

Як зазначає позивач, він та відповідач уклали правочин, що підтверджується конклюдентними діями сторін, направленими на укладання такого правочину, тобто шляхом вчинення певних дій однією стороною та прийняття виконання такого правочину іншою стороною. Так, позивач поставив товар, а відповідач його прийняв. Факт укладення правочину підтверджується первинними документами - видатковою накладною, товарно-транспортної накладною та актом прийому-передачі продукції.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач звертає увагу суду, що 09.09.15р. після отримання товару відповідач повинен був оплатити його у повному обсязі, але відповідач здійснив часткову оплату на суму 24 000 грн., що підтверджує виписка з банку, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 18575,76 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 145 від 30.12.15р., з вимогою протягом семи днів з моменту отримання цієї вимоги оплатити існуючу заборгованість за поставлений товар у розмірі 18 575,76 грн. Як вказує позивач, вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим останній був вимушений звернутися з позовом до суду.

За неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків позивачем, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, були нараховані інфляційні втрати у розмірі 1 622,38 грн. та 3% річних у розмірі 537,42 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 18 575,76 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 622,38 грн., 3% річних у розмірі 537,42 грн., а всього 20 735,56 грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати:

- безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

- з акту управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

- внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Положеннями ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 Цивільного Кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 18 575,76 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:

- Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем своїх зобов'язань, відповідачем господарському суду надано не було.

- Відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки останній здійснив часткову оплату за отриманий товар.

- Як свідчать матеріали справи, відповідач з часу отримання товару не скористався правом відмовитися від товару та не надав суду доказів відмови та повернення позивачеві поставленого товару. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом довіреної особи відповідача та відтиском печатки товариства на видатковій накладній, товарно-транспортній накладній та акті прийому-передачі продукції.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 1622,38 грн. та 3% річних у розмірі 537,42 грн., розрахунок яких судом був перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно.

Після перерахунку проведеного судом в системі "Законодавства" інфляційні втрати складають 1561,78 грн., а 3% річних - 536,43 грн.

Викладене є підставою для задоволення позову частково, у зв'язку з чим на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 205, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-35, 43,49, 75 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР-АГРО-ІНВЕСТ-ГРУП" (49000, м.Дніпро, вул. Лісопильна, буд. 3, код ЄДРПОУ 39379010) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНДИЧКА" (42323, Сумська обл., Сумський район, с. Кровне, вул. Гірська, буд. 39, код ЄДРПОУ 34362966) заборгованість за поставлений товар у розмірі 18 575,76 грн. (вісімнадцять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять грн. 76 коп.), інфляційні витрати у розмірі 1 561,78 грн. (одна тисяча п'ятсот шістдесят одна грн. 78 коп.), 3% річних у розмірі 536,43 грн. (п'ятсот тридцять шість грн. 43 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 373,91 грн. (одна тисяча триста сімдесят три грн. 91 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 10.11.16р.

Суддя ОСОБА_2