Постанова

від 08.11.2016 по справі 823/102/16

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року справа № 823/102/16 м. Черкаси

10 год. 11 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Цаплі І.Ю.,

представника позивача - Чалої Н.В. (за посадою),

представника відповідача - Радченко О.П. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справі за позовом приватного підприємства «Шон-2000» до державної податкової інспекції у м. Черкаси ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

встановив:

01 лютого 2016 року до суду з позовною заявою звернулося приватне підприємство «Шон-2000» (далі - позивач), в якій просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від 10.09.2015 №0001762301 та №0001772301.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення базуються на акті про результати документальної планової виїзної перевірки ПП «Шон-2000» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансового-господарських взаємовідносин з ТОВ «Торглайсенд» за період з 01.12.2013 по 31.12.2014. Позивач вважає, що відповідач незаконно організував документальну перевірку та з порушенням установленої процедури призначення позапланових перевірок здійснив її та за її наслідками склав акт №188/23-01-22-07/30759391 від 17.08.2015, висновки якого не підтверджені жодними доказами та жодним чином не доведені в акті перевірки, а оскаржувані рішення є протиправними та таким, що підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та просила позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях та просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено таке.

Приватне підприємство «Шон-2000», як суб'єкт господарювання - юридична особа, ідентифікаційний код 30759391, зареєстроване 06.03.2000, станом на час розгляду справи перебуває на обліку як платник податків у державній податковій інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області.

Уповноваженим представником відповідача на підставі наказу від 03.08.2015 №925 та направлення на перевірку від 03.08.2015 №314/23-01-03-0196 та виконання постанови про призначення позапланової документальної перевірки від 24.04.2015 слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено позапланову виїзну документальну перевірку діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Торглайсенд» за період 01.12.2013 по 31.12.2014, про що складено акт №188/23-01-22-07/30759391 від 17.08.2015 .

Висновками вказаного акту перевірки встановлено такі порушення:

1) пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток всього на загальну суму 254223 грн, в тому числі: за 2013 рік в сумі 131868 грн, за 2014 рік в сумі 122355 грн;

2) п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, в період що перевірявся, на загальну суму 274758 грн, в тому числі за грудень 2013 року на суму 138808 грн, за серпень 2012 року на суму 37301,00 грн, за січень 2013 року на суму 23507,00 грн, за січень 2014 року на суму 67030,00 грн, за лютий 2014 року на суму 68920,00 грн.

На підставі акту перевірки №188/23-01-22-07/30759391 від 17.08.2015 відповідачем 10.09.2015 винесено податкові повідомлення - рішення №0001762301 та №0001772301.

Дані податкове повідомлення-рішення, у відповідності до статті 56 ПК України, оскаржене позивачем в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Черкаській області та Державної фіскальної служби України.

Рішеннями Головного управління ДФС у Черкаській області від 18.11.2015 № 25539/23-00-10-0210 та Державної фіскальної служби України від 22.01.2016 № 1159/6/99-99-10-01-01-25 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (надалі за текстом - ПК України в редакції станом на час здійснення спірних господарських операцій).

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктами 138.1, 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 вказаної статті ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п.201.1 ст. 201 ПК України).

Згідно пункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого абзацу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІ (надалі - Закон України № 996-ХІ).

Зі змісту статті 1 Закону України № 996-ХІ випливає, що первинний документ - це будь-який документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Законодавством не визначений вичерпний перелік документів, які можуть вважатися первинними, відтак таким, що підтверджують проведення господарської операції і на підставі яких формується звітність.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України № 996-ХІ встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції. а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, підставою для виникнення у платника податку права на податковий кредит та віднесення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, є реальне здійснення господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначеної операції необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні дані про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною умовою формування податкового кредиту, оскільки відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створюють вчинювані платником податку господарські операції. Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності. Придбання товарів (послуг) повинно бути документально оформлене між учасниками господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку чи документальне оформлення господарської операції відбулося не між фактичними її учасниками, то відповідні суми не можуть включатися до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а також податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів, оскільки відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ТОВ «Торглайсенд» укладено договори поставки товару №22 від 02 грудня 2013 року, № 71 від 03 лютого 2014 року, №22 від 08 січня 2014 року, відповідно до якого ТОВ «Торглайсенд» зобов'язується поставити та передати у власність позивачу товар у порядку та на умовах передбачених Договором.

На підтвердження права сформувати податковий кредит з податку на додану вартість та віднести до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за операціями з придбання товару у ТОВ «Торглайсенд», позивачем до перевірки та суду надані видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки про оплату коштів.

Разом з тим, за висновком податкового органу, в ході аналізу наданих до перевірки видаткових накладних (перелік наведено в акті перевірки) встановлено не відповідність номенклатури придбаного та реалізованого товару, підприємство зареєстроване за адресою масової реєстрації, а також директором, бухгалтером та засновником на підприємстві являється громадянин в одній особі.

Договір, видаткові та податкові накладні, що виписані на адресу позивача підписано директором ТОВ «Торглайсенд» Демчиком О.М.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АД №447342 станом на 01.08.2014 керівником та засновником ТОВ «Торглайсенд» є ОСОБА_3 (а.с.67-69).

Однак в матеріалах справи міститься вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 11.08.2015 у справі №1-кп\760\908-15, що набрав законної сили 10.09.2015, відповідно до якого засновника та директора ТОВ «Торглайсенд» ОСОБА_3 визнано винним у створенні фіктивного підприємства, так як лише формально він був учасником та директором товариства, не виконував функцій, покладених на нього згідно статуту підприємства, не вчиняв дій щодо управління товариством, не приймав участі у фінансово-господарській діяльності цього підприємства та не отримував від неї прибутку.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У цьому випадку підприємство знаходиться поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені ТОВ «Торглайсенд», немає відомостей уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені ТОВ «Торглайсенд».

Статус фіктивного, нелегального підприємства не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного суду України від 12 січня 2016 року.

Також суд звертає увагу, що позивач не навів обставин щодо прояву розумної обережності при укладенні договору зі своїм контрагентом. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Щодо тверджень позивача про проведення вищезазначеної перевірки з порушенням процедури призначення позапланових перевірок суд зазначає, що дане твердження є безпідставним з огляду на таке.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.05.2016 у адміністративній справі №823/5064/15 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 відмовлено у задоволенні позову ПП «Шон-2000», в якому позивач просив:

1) визнати протиправним та скасувати наказ державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від 03.08.2015 за № 925 «Про проведення документальної позапланової перевірки ПП «Шон-2000»;

2) визнати неправомірними дії державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області та державного податкового ревізора державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області Рябоконя Ю.О. щодо організації та проведення у серпні 2015 року виїзної позапланової документальної перевірки ПП «Шон-2000», а також визнати неправомірними дії державного податкового ревізора державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області Рябоконя Ю.О. щодо складання акту від 17.08.2015 № 188/23-01-22-07/30759391 про результати проведення позапланової виїзної перевірки ПП «Шон-2000».

Зважаючи на вищенаведене, суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст постанови виготовлено 10 листопада 2016 року