Рішення

від 07.11.2016 по справі 916/3615/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2016 р.Справа № 916/3615/15 За позовом: Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області

до відповідачів : 1) Селянського (фермерського) господарства "ЛУКА"

2) Державного підприємства "Дослідне господарство "Андріївське" Інституту сільського господарства Причорномор'я ОСОБА_1 Аграрних наук України

про зобов'язання звільнити земельну ділянку

Головуючий суддя Малярчук І.А.

Судді Бездоля Ю.С.

ОСОБА_2

В судових засіданнях приймали участь представники сторін:

від прокурора: Галактіонова О.А., згідно посвідчення №032131 від 11.02.2015р.; ОСОБА_3., згідно посвідчення №005250 від 22.09.2012р.; ОСОБА_4, згідно посвідчення №031666 від 26.01.2015р.

від відповідача - СФГ „ЛУКАВ» : ОСОБА_5, згідно довіреності від 01.12.2015р.

від відповідача - ДП „ДГ „АндріївськеВ» : ОСОБА_6, згідно довіреності від 05.08.2016р.; ОСОБА_7, згідно довіреності від 21.03.2016р.

В засіданні 07.11.2016р. приймали участь представники:

від прокурора: Галактіонова О.А., згідно посвідчення №032131 від 11.02.2015р.

від відповідача - СФГ „ЛУКАВ» : не з`явився

від відповідача - ДП „ДГ „АндріївськеВ» : ОСОБА_6, згідно довіреності від 05.08.2016р.

Суть спору: про зобов'язання СФГ „ЛукаВ» звільнити земельну ділянку, загальною площею 1240га, розташовану на території Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), що використовується СФГ „ЛукаВ» відповідно до договору №27 на вирощування сільськогосподарської продукції від 06.03.2014р.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2015р., залишеним без змін постановою ОАГС від 17.02.2016р., у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р. рішення місцевого господарського суду від 16.11.2015р. та постанову апеляційного господарського суду від 17.02.2016р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

За результатами повторного автоматичного розподілу справи, призначеного за розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду Одеської області ОСОБА_8. №621 від 07.06.2016р., справу передано на розгляд судді Малярчук І.А., яку прийнято ухвалою від 09.06.2016р. до свого провадження.

Ухвалою суду від 02.08.2016р., за клопотанням прокурора та СФГ „ЛукаВ» від 02.08.2016р. за вх.№2-4076/16, згідно ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду справи було продовжено до 22.08.2016р.

Ухвалою суду від 22.08.2016р. призначено справу №916/3615/15 до колегіального розгляду.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів для розгляду справи №916/3615/15 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Малярчук І.А., судді - Бездоля Ю.С., Шаратов Ю.А., у зв'язку з чим справу ухвалою від 22.08.2016р. прийнято до провадження визначеною колегією суддів.

Прокурор підтримує заявлені позовні вимоги, подав пояснення від 07.07.2016р. за вх.№16917/16, від 27.09.2016р. за вх.№23459/16, в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 06.03.2014р. між ДП „ДГ „АндріївськеВ» ІСГ Причорномор`я НААН України та СФГ „ЛукаВ» укладено договір на вирощування сільськогосподарської продукції, згідно якого СФГ „ЛукаВ» здійснює вирощування сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, загальною площею 1240га, що перебуває у постійному користуванні ДП „ДГ „АндріївськеВ» та зобов'язується сплачувати ДП „ДГ „АндріївськеВ» гарантований рівень частки доходу від реалізації даного договору, що становить не менше 3,5% від нормативної грошової оцінки землі. Прокурор вважає, що спірний договір є удаваним та вчинений його сторонами для приховування іншого правочину - договору оренди земельної ділянки. У позові прокурор вказує, що в порушення чинного законодавства земельна ділянка, яка перебуває у державній власності, передана у користування СФГ „ЛукаВ» без відповідного рішення органу виконавчої влади, без проведення земельних торгів та без припинення права ДП „ДГ „АндріївськеВ» на постійне користування вказаною земельною ділянкою, отже, на думку прокурора, є підстави визнати договір від 06.03.2014р. недійсним, однак, зважаючи на те, що договір оренди землі має пройти державну реєстрацію, а договір від 06.03.2014р. не пройшов державної реєстрації, він є неукладеним та як такий, не може бути визнаний недійсним. З врахуванням того, що договір від 06.03.2014р. не є правовстановлювальним документом на спірну земельну ділянку, у СФГ „ЛукаВ» відсутні підстави для користування нею, у зв'язку з чим останнє має її звільнити.

Крім того, прокурор зазначив, що на даний час органом, який має право розпоряджатись спірною земельною ділянкою є ГУ Держгеокадастру в Одеській області, однак, прокурором при поданні даного позову не ініціювалось питання про зазначення ГУ Держгеокадастру в Одеській області позивачем, оскільки вказана земельна ділянка передана у постійне користування ДП „ДГ „АндріївськеВ» іншим органом - Андріївською сільською радою.

Відповідач - СФГ „ЛукаВ» проти позову заперечує, подав відзив на позов від 19.10.2015р. за вх.№25861/15, додаткові пояснення до відзиву від 11.11.2016р. за вх.№28257/16, де вказує, що прокурором не доведено, в чому саме полягає порушення інтересів держави у спірних правовідносинах. Також, відповідач зазначає, що договір від 06.03.2014р. погоджено директором Інституту сільського господарства Причорномор`я НААН України. СФГ „ЛукаВ» вважає неправильним посилання прокурора на те, що між відповідачами було фактично укладено договір оренди, оскільки умови договору від 06.03.2014р. не передбачають набуття господарством права оренди чи іншого користування земельною ділянкою, а тільки виконання певного обсягу робіт із залученням власних технічних засобів та матеріалів. Відповідач відмічає також, що жодних претензій за час дії договору з приводу виконання його умов СФГ „ЛукаВ» від ДП „ДГ „АндріївськеВ» не отримувало, отже, договір від 06.03.2014р. укладено на законних підставах з дотриманням норм чинного законодавства та він сумлінно виконується сторонами. СФГ „ЛукаВ» вважає, що спірний договір є змішаним, який містить елементи договору підряду, надання послуг, договору спільної діяльності та не суперечить вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати його удаваним.

Відповідач - ДП „ДГ „АндріївськеВ» Інституту сільського господарства Причорномор`я НААН України із позовом погоджується, подав пояснення від 23.06.2016р. за вх.№15781/16, де вказує, що спірна земельна ділянка використовується СФГ „ЛукаВ» саме на підставі договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 20.12.2014р., а не від 06.03.2014р. Також, ДП „ДГ „АндріївськеВ» відмічає те, що матеріали справи не містять відомостей щодо завдань, які ставило ДП „ДГ „АндріївськеВ» на вирощування продукції СФГ „ЛукаВ» та актів виконаних робіт, оскільки такі завдання не ставились. Крім того, відповідач зазначає, що земельна ділянка перебуває фактично в користуванні СФГ „ЛукаВ» , там виставлена охорона, працівники ДП „ДГ „АндріївськеВ» не мають туди доступу, тобто, це є фактично оренда.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення представників сторін та їх правові позиції, суд встановив наступне:

06.03.2014р. між ДП „ДГ „АндріївськеВ» (сторона-1) та СФГ „ЛукаВ» (сторона-2) укладено договір на вирощування сільськогосподарської продукції №27, згідно умов якого сторона-2 за завданням сторони-1 зобов'язується на свій ризик виконати роботи по вирощуванню продукції. Площа виробництва складає 1240 гектар, місцезнаходження - територія Андріївської сільської ради Біляївського району Одеської області. Найменування вирощуваної продукції за завданням сторони-1 - пшениця, ячмінь, соняшник. Конкретний вид продукції визначається стороною-2 самостійно з урахуванням правил сівозміни. Строки початку і закінчення робіт визначаються стороною-2 самостійно. Зобов'язання сторони-2 по забезпеченню врожаю продукції визначаються шляхом письмового повідомлення сторони-1 в залежності від виду вирощуваної культури, властивостей земельної ділянки. Збирання продукції за цим договором здійснюється стороною-2 за допомогою власних або орендованих стороною-2 технічних засобів у строк, що визначається стороною-2 (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 2.6. договору).

Відповідно до п.3.1. договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 06.03.2014р. з метою забезпечення майнових інтересів сторони-1, сторони встановлюють фіксований гарантований рівень частки доходу від реалізації даного договору, яку має отримати сторона-1, яка у вартісному вираженні становить 1133744,40грн. (не менше 3,5% діючої нормативної грошової оцінки землі за 1 гектар за згодою сторін, що становить 914,31грн. за 1 гектар). Сторона-2 зобов'язується в рахунок розрахунків за даним договором щоквартально сплачувати відповідну четверту частину від зазначеної суми у розмірі 283436,10грн. протягом 10 робочих днів після закінчення відповідного кварталу.

У п.7.1. договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 06.03.2014р. він діє до 31.12.2014р. та вважається пролонгованим на такий же період, якщо протягом 1-го місяця до закінчення строку його дії жодна зі сторін не направить своїх заперечень іншій стороні.

На підтвердження проведення оплат по договору №27 від 06.03.2014р. СФГ „ЛукаВ» подав виписки по рахунку, які не засвідчені банком.

Факт прийняття ДП „ДГ „АндріївськеВ» робіт від СФГ „ЛукаВ» підтверджується актом від 29.07.2014р., відповідно до якого ДП „ДГ „АндріївськеВ» передало господарству сільськогосподарські роботи в об'ємі 350га на загальну суму 42000грн.

20.12.2014р. між ДП „ДГ „АндріївськеВ» (сторона-1) та СФГ „ЛукаВ» (сторона-2) укладено договір на вирощування сільськогосподарської продукції №161, згідно умов якого сторона-2 за завданням сторони-1 зобов'язується на свій ризик виконати роботи по вирощуванню продукції. Площа виробництва складає 940 гектарів, місцезнаходження - територія Андріївської сільської ради Біляївського району Одеської області. Найменування вирощуваної продукції за завданням сторони-1 - пшениця, ячмінь, соняшник. Конкретний вид продукції визначається стороною-2 самостійно з урахуванням правил сівозміни. Строки початку і закінчення робіт визначаються стороною-2 самостійно. Зобов'язання сторони-2 по забезпеченню врожаю продукції визначаються шляхом письмового повідомлення сторони-1 в залежності від виду вирощуваної культури, властивостей земельної ділянки. Збирання продукції за цим договором здійснюється стороною-2 за допомогою власних або орендованих стороною-2 технічних засобів у строк, що визначається стороною-2 (п.п.1.1., 1.2., 1.3., 2.6. договору).

Відповідно до п.3.1. договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 20.12.2014р. з метою забезпечення майнових інтересів сторони-1, сторони встановлюють фіксований гарантований рівень частки доходу від реалізації даного договору, яку має отримати сторона-1, яка у вартісному вираженні становить 1128000грн. Сторона-2 зобов'язується в рахунок розрахунків за даним договором на протязі трьох кварталів сплатити суму в повному обсязі. Щоквартально сплатити відповідну третю частину від зазначеної суми у розмірі 376000грн. протягом 10 робочих днів після закінчення відповідного кварталу.

У п.7.1. договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 20.12.2014р. передбачено, що він діє до 31.12.2015р.

Земельна ділянка, передана у користування за договором від 06.03.2014р., належить ДП „ДГ „АндріївськеВ» на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею І-ОД №003599 від 16.10.1997р.

Згідно листа Відділу Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області №10-1510-0.11-2514/2-15 від 28.08.2015р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДП „ДГ „АндріївськеВ» , на 2015р. складала 32627,63грн./га.

За п.п.1.3., 3.1., 3.2., 3.5. Статуту ДП „ДГ „АндріївськеВ» останнє підпорядковане Інституту сільського господарства Причорномор'я НААН України. Господарство є державним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб'єкт господарювання. Господарство є юридичною особою. Права та обов'язки юридичної особи господарство набуває з дня його державної реєстрації, яка здійснюється в установленому порядку за місцем його знаходження. Господарство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, в разі потреби реєстраційні рахунки у відділеннях Державного казначейства, діє за принципом повного господарського розрахунку, має печатку зі своїм повним найменуванням, ідентифікаційним кодом і належністю до НААН України, кутовий штамп та інші печатки, необхідні для ведення діловодства, знак для товарів і послуг.

Відповідно до п.п.3.6., 4.2. Статуту ДП „ДГ „АндріївськеВ» економічною основою діяльності господарства є державна власність України на основні засоби, інше майно, закріплене Академією за господарством, а також землі ОСОБА_1, які надані господарству згідно з державним актом на право постійного користування. Використання земельних ділянок, переданих державою у постійне користування та майна - у безстрокове безоплатне користування ОСОБА_1, здійснюється відповідно до законодавства України, ОСОБА_9 та наукової установи, якій підпорядковане Господарство, а також цього ОСОБА_9.

Листом від 03.09.2015р. №10/94 ДП „ДГ „АндріївськеВ» повідомило СФГ „ЛукаВ» про те, що термін дії договору від 20.12.2014р. спливає 01.11.2015р. та виклало прохання про звільнення земельної ділянки у строк до 01.11.2015р.

ОСОБА_9 НААН України, затвердженим Постановою КМУ №315 від 28.03.2012р., визначено, що академія, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об'єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах, визначених законодавством.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані сторонами докази та їх правові позиції суд вважає заявлені Заступником Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області позовні вимоги доведеними з огляду на наступні положення законодавства.

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положення ч.1 ст.1130 ЦК України визначають, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Як передбачено ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» від 06.11.2009р. №9 за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Положення ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст.95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Як то передбачено п.8 ст.93 ЗК України орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.ч.1, 2 ст.124 ЗК України).

Згідно ст.1 Закону України „Про оренду земліВ» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України „Про оренду земліВ» ).

За положеннями ч.4 ст.4 Закону України „Про оренду земліВ» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ч.ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).

Частина 5 ст.6 Закону України „Про оренду земліВ» передбачає, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

У п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» від 6.11.2009р. №9 передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Так, з умов договору на вирощування сільськогосподарської продукції, укладеного між ДП „ДГ „АндріївськеВ» ІСГ Причорномор`я НААН України та СФГ „ЛукаВ» 06.03.2014р., вбачається, що його метою є надання відповідачу у тимчасове користування земельної ділянки за плату у вигляді фіксованого гарантованого рівня частки доходу від реалізації даного договору, яку має отримати господарство, яка у вартісному вираженні за згодою сторін становить 1133744,40грн.

Досліджені судом матеріали справи, виписки по рахунку відповідача, акт прийому-передачі виконаних сільськогосподарських робіт свідчать про те, що відбувалось фактичне користування відповідачем земельними ділянками ДП „ДГ „АндріївськеВ» за плату, із чого суд доходить висновку про те, що договір від 06.03.2014р. є удаваним правочином, так як укладений для приховування іншого правочину - договору оренди землі.

Спірна земельна ділянка відповідно до Державних актів на право постійного користування земельною ділянкою від 16.10.1997р. належить ДП „ДГ „АндріївськеВ» на праві постійного користування, отже, ДП „ДГ „АндріївськеВ» не може бути орендодавцем спірної земельної ділянки.

Таким чином, земельна ділянка площею 1240грн., розташована на території Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), фактично була передана у користування СФГ „ЛукаВ» на підставі договору, укладеного 06.03.2014р. між ДП „ДГ „АндріївськеВ» Інституту сільського господарства Причорномор`я НААН України та СФГ „ЛукаВ» шляхом підписання сторонами удаваного правочину - договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 06.03.2014р.

Сторони не надали суду доказів дотримання порядку передачі земельної ділянки в оренду, визначеного ст.124 ЗК України, та отримання погодження НААН України, з огляду на що договір від 06.03.2014р. суперечить наведеним нормам законодавства.

Також, договір від 06.03.2014р. не містить доказів його реєстрації, тобто, реєстрації права оренди за відповідачем на спірну земельну ділянку, звідси, суд доходить висновку про те, що даний договір є не вчиненим.

З врахуванням того, що договір на вирощування сільськогосподарської продукції №161 від 20.12.2014р. укладено між ДП „ДГ „АндріївськеВ» та СФГ „ЛукаВ» стосовно іншої земельної ділянки, площею 940 гектарів, він до спірних правовідносин відношення не має.

З огляду на положення п.7.1. договору на вирощування сільськогосподарської продукції від 06.03.2014р. договір є пролонгованим та діючим, про що суд дійшов також даного висновку за умови ненадання сторонами до матеріалів справи фактичних доказів повернення з використання за договором від 06.03.2014р. земельної ділянки загальною площею 1240га.

Як встановлено судом вище, у відповідача - СФГ „ЛукаВ» відсутні правові підстави для користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим суд вважає позовну вимогу прокурора щодо зобов'язання СФГ „ЛукаВ» звільнити земельну ділянку, загальною площею 1240га, розташовану на території Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), що використовується ним відповідно до договору №27 на вирощування сільськогосподарської продукції від 06.03.2014р. - обґрунтованою тому задовольняє її в повному обсязі.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

За таких обставин, суд повністю задовольняє позовну вимогу прокурора щодо зобов'язання СФГ „ЛукаВ» звільнити земельну ділянку, загальною площею 1240га, розташовану на території Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), що використовується ним відповідно до договору №27 на вирощування сільськогосподарської продукції від 06.03.2014р.

Положення п.2.2.1. Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачають, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Згідно ст.49 ГПК України, відповідно до якої судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим з врахуванням п.2.2.1. Постанови Пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", так як на момент подачі даного позову, а саме, 31.08.2015р. прокурор був звільнений від сплати судового збору та відповідно його не сплачував, судовий збір за розгляд судом даного позову в сумі 73080грн. підлягає стягненню до держбюджету з відповідачів порівну.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Селянське фермерське господарство „ЛукаВ» (67744, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Монаші, вул. Механізаторів,78, код 19057770) звільнити земельну ділянку, загальною площею 1240га, розташовану на території Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населеного пункту), що використовується СФГ „ЛукаВ» відповідно до договору №27 на вирощування сільськогосподарської продукції від 06.03.2014р.

3. Стягнути з Селянського фермерського господарства „ЛукаВ» (67744, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Монаші, вул. Механізаторів,78, код 19057770) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: УДК у м.Одесі/Приморський район, Код ЄДРПОУ - 38016923, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через Відділ державної виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Дзержинського,30) 36540 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок) грн. судового збору.

4. Стягнути з ДП „ДГ „АндріївськеВ» Інституту сільського господарства Причорномор`я НААН України (67742, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Андріївка, вул.Леніна,58, код 00855308) до державного бюджету України (рахунок №31210206783008, Одержувач: УДК у м. Одесі/Приморський район, Код ЄДРПОУ - 38016923, Банк одержувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, Код бюджетної класифікації: 22030001, Код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області: 03499997) через Відділ державної виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Дзержинського,30) 36540 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок) грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09 листопада 2016 р.

Головуючий суддя І.А. ОСОБА_10

Суддя Ю.С. Бездоля

Суддя Ю.А. Шаратов