Рішення

від 26.10.2016 по справі 911/3070/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-12

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2016 р. Справа № 911/3070/16

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Христенко О.О.

при секретарі Литовці А.С.

розглянувши справу № 911/3070/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛідАгро»,

с. Ківшовата, Таращанський район

до сільськогосподарського підприємства «Дубівське»,

с. Дубівка, Таращанський район

про стягнення 123656,77 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 15/09 від 15.09.2016;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 10.10.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛідАгро» (далі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до сільськогосподарського підприємства «Дубівське» про стягнення 123656,77 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за умовами Договору купівлі-продажу № 52 від 30.05.2013, в частині своєчасної оплати отриманого товару, у зв’язку з чим позивачем нараховані 40 % річних за користування грошовими коштами у сумі 1546,62 грн., 60 % річних за користування грошовими коштами у сумі 93481,86 грн. та інфляційні втрати у сумі 28628,59 грн.,

Ухвалою суду від 21.09.2016 порушено провадження у справі № 911/3070/16 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні 12.10.2016 представником позивача, надані документи, витребувані судом та підтримані позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Представником відповідача в судовому засіданні надана заява, в порядку ст. 258 ЦК України, про застосування строку позовної давності та відзив на позовну заяву.

Заперечуючи проти позову, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючи на недоведеність позивачем факту порушення відповідачем своїх зобов’язань та пропущення строків позовної давності щодо звернення до суду із позовними вимогами.

В судовому засіданні 12.10.2016 судом оголошено перерву в розгляді справи.

26.10.2016 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі та звертає увагу на те, що під час підписання між сторона Договору купівлі-продажу № 52 від 30.05.2013 та отримання відповідачем всього пакету документів для оплати товару у останнього не виникало підстав вважати, що укладений між сторонами договір не містить істотних умов, визначених для належного укладення договору та настання у відповідача обов’язку щодо оплати товару.

В судовому засіданні 26.10.2016 представник відповідача заперечував проти позову з підстав, наведених у наданому суду відзиві.

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

30.05.2013 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений Договір купівлі-продажу № 52, відповідно до умов п.п. 1.1, 3.1, 3.2 якого продавець зобов’язався передати, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити вартість засобів захисту рослин, насіння та мінеральних добрив (товар), конкретний асортимент, кількість, ціна, строк поставки та умови оплати якого, наведені у специфікації до договору, яка є невід’ємною частиною даного договору. Ціна товару, встановлена за домовленістю сторін, зокрема, визначений грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті - долар США. Оплата товару передбачена у гривні. Загальна сума договору складається із суми вартості товару по всіх специфікаціях, підписаних в рамках цього договору, які є його невід’ємною частиною.

Умовами п.п. 4.2, 4.3 договору визначено, що товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,1 % річних за користування товарним кредитором, якщо іншій розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації за договором. Нарахування процентів по договору здійснюється на суму товарного кредиту, тобто на суму вартості товару, що передавався на умовах товарного кредиту, за період з моменту фактичного відвантаження товару до моменту сплати покупцем суми вартості товару отриманого на умовах товарного кредиту. Нарахування процентів здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місця. Продавець виставляє рахунок-фактуру на суму нарахування процентів, а також підписується акт виконаних робіт між сторонами.

Так, на виконання умов договору, позивачем поставлений, а відповідачем прийнятий товар, всього на загальну суму 141129,40 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії видаткових накладних № 121 від 31.05.2016, № 125 від 31.05.2016, № 167 від 26.06.2013, № 230 від 30.09.2013. Вказані видаткові накладні підписані зі сторони позивача та відповідача та скріплені печатками юридичних осіб.

Претензій щодо якості чи кількості переданого позивачем товару, матеріали справи не містять.

Між сторонами у справі підписана специфікація № 1 від 31.05.2013 до договору, згідно з якою продавець передає покупцю товар на загальну суму 74428,77 грн. та надає покупцю, на залишок заборгованості товарний кредит з відстрочкою платежу:

- 50 % до « 01.09.2013»

- 50 % до « 01.11.2013».

Між сторонами у справі підписана специфікація № 2 від 31.05.2013 до договору, згідно з якою продавець передає покупцю товар на загальну суму 39869,28 грн. та надає покупцю, на залишок заборгованості товарний кредит з відстрочкою платежу:

- 50 % до « 01.09.2013»

- 50 % до « 01.11.2013».

Між сторонами у справі підписана специфікація № 3 від 26.06.2013 до договору, згідно з якою продавець передає покупцю товар на загальну суму 6535,98 грн. та надає покупцю, на залишок заборгованості товарний кредит з відстрочкою платежу:

- 50 % до « 01.09.2013»

- 50 % до « 01.11.2013».

Наявною в матеріалах справи специфікацією № 4 від 30.09.2013 до договору, позивачем визначено, що продавець передає покупцю товар на загальну суму 20295,36 грн. та надає покупцю, на залишок заборгованості товарний кредит з відстрочкою платежу:

- 50 % до « 01.10.2013»

- 50 % до « 01.11.2013».

Однак, із специфікації № 4 від 30.09.2013 вбачається, що остання не підписана зі сторони покупця та відсутня печатка юридичною особи - відповідача.

Відповідач, в порушення умов договору несвоєчасно виконав взяті на себе зобов’язання, в частині оплати отриманого товару, у встановлені специфікаціями №№ 1, 2, 3 строки не здійснив оплату отриманого товару. Водночас, оплата переданого позивачем товару здійснена відповідачем 14.11.2014 у сумі 100298,05 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 629 та 24.12.2014 у сумі 40831,35 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 203.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.п. 7.2, 7.3 договору визначено, що у разі несвоєчасного погашення заборгованості за товарним кредитом, згідно з умовами оплати, з дати виникнення простроченої заборгованості на протязі 10 днів, на суму заборгованості нараховуються відсотки за користування товарним кредитом з розрахунку 40 % річних за час прострочення оплати, що регулюється ч. 2 ст. 231 ГК України та ст. 536 ЦК України, а за прострочення заборгованості за товарним кредитом, понад 10 календарних днів, нараховуються відсотки за користування товарним кредитом, у розмірі 60 % річних, починаючи з 10-го дня заборгованості.

Так, позивач, у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань, щодо своєчасної оплати отриманого товару, на підставі п.п. 7.2, 7.3 договору та ст. 536 Цивільного кодексу України, звертається до суду про стягнення з відповідача 1546,62 грн. - 40 % річних, 93481,86 грн. - 60 % річних, нарахованих за користування грошовими коштами (товарним кредитом), а також, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, 28628,59 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.09.2013 по 13.11.2014.

З наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, вбачається, що відповідач посилається на те, що наданий позивачем, в обґрунтування своїх вимог Договір купівлі-продажу № 52 від 30.05.2013, не може бути належним доказом у справі, оскільки останній не містить всіх істотних умов, визначених нормами права при його укладенні, а також посилається на норми ст. 258 Цивільного кодексу України, зокрема, вказуючи на те, що у позивача пропущений строк позовної давності із зверненням до суду за вказаними вимогами.

Крім того, відповідачем, в судовому засіданні 12.10.2016 надано суду заяву, на підставі ст. 258 ЦК України, про застосування строку позовної давності.

Однак, розглянувши подані відповідачем заперечення та заяву про застосування строку позовної давності, суд залишає їх без уваги, виходячи з наступного.

Статтею 258 Цивільного кодексу України, визначена спеціальна позовна давність для окремих видів вимог, зокрема, позовна давність в один рік застосовується, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); у зв’язку із недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Як вбачається з умов позовної заяви та з її прохальної частини, позивач звертається до суду із вимогами про стягнення з відповідача процентів за користування коштами, визначених ст. 536 Цивільного кодексу України та інфляційних втрат, що передбачено нормою статті 625 Цивільного кодексу України, проте, як статтею 258 Цивільного кодексу України, визначений вичерпний перелік видів вимог щодо яких застосовується строк спеціальної позовної давності.

Посилання відповідача на неналежне оформлення Договору купівлі-продажу № 52 від 30.05.2013, зокрема, недосягнення його істотних умов, спростовується ж самими діями відповідача, оскільки, з наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень № 629 та № 203 вбачається, що 14.11.2014 та 24.12.2013 відповідно, відповідачем здійснена повна оплата отриманого ним товару, що вказує на прийняття останнім як умов договору так і настанням у останнього обов’язку щодо оплати товару у строк. Матеріали справи не містять звернень відповідача до позивача з приводу неналежного виконання позивачем умов договору.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частинами 1, 3 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 5 ст. 694 Цивільного кодексу України визначено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» визначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Суд здійснивши розрахунок заявлених позивачем до стягнення відсотків за користування грошовими коштами (товарний кредит), встановивши, що специфікація № 4 від 30.09.2013 не підписана з боку відповідача, то при нарахування відсотків, зазначена специфікація не береться судом до уваги, а тому, за вірним розрахунком, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 40 % річних (п. 7.2 договору), у розмірі - 1324,20 грн. та 60 % річних (п. 7.3 договору), у розмірі - 79386,02 грн.

Крім того, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що наявний в матеріалах справи розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірно, а отже вимога позивача про стягнення з відповідача 28628,59 грн. інфляційних втрат визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову покладаються на сторін, пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з сільськогосподарського підприємства «Дубівське» (09534, Київська область, Таращанський район, с. Дубівка, вул. Фізкультурна, 1, код ЄДРПОУ 04529536) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛідАгро» (09543, Київська область, Таращанський район, с. Ківшовата, вул. Свободи, 1-а, код ЄДРПОУ 36826583) 1 324 (одну тисячу триста двадцять чотири) грн. 20 коп. 40 % річних за користування грошовими коштами, 79 386 (сімдесят дев’ять тисяч триста вісімдесят шість) грн. 02 коп. 60 % річних за користування грошовими коштами, 28 628 (двадцять вісім тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 59 коп. інфляційних втрат та 1 640 (одну тисячу шістсот сорок) грн. 08 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення вступає в законну силу після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання, відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено - 09.11.2016

Суддя О.О. Христенко