Постанова

від 09.11.2016 по справі 815/1211/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/1211/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області, Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області про зобов'язання сплатити вихідну допомогу, компенсаційні виплати, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ МВС України в Одеській області, в якому позивач просить, з урахуванням уточненого позову від 30.03.2016 року: зобов'язати ГУ МВС України в Одеській області сплатити вихідну допомогу у розмірі 23920 грн., компенсацію податку з доходу у розмірі 3822,80 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3066,67 грн., компенсацію податку з доходу у розмірі 521,33 грн., загальною сумою 31330,80 грн.; зобов'язати ГУ МВС України в Одеській області сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку у розмірі 200,22 грн. за кожен день затримки, починаючи з 07.11.2015 року по день прийняття судового рішення (а.с.16-21).

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 1582 о/с від 04.11.2015 року звільнено капітана міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г". Вислуга років на день звільнення у календарному обчислені становить 13 років 10 місяців 19 днів. Позивач зазначає, що загальна сума заборгованості по виплаті їй вихідної допомоги становить 31330,80 грн. Проте виплачено лише грошове забезпечення за листопад 2015 року у сумі 3680 грн., а вихідну допомогу у розмірі 23920 грн., компенсацію податку з доходу у розмірі 3066,67 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3066,67 грн., компенсацію податку з доходу у розмірі 521,33 грн. виплачено не було.

Повідомлена у встановленому законом порядку про дату, час та місце розгляду справи позивач у судове засідання не з'явилася, 17.10.2016 року подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує (а.с.107).

Представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області подав до суду письмові заперечення на позов (а.с.81-83), згідно яких просив відмовити у його задоволені з тих підстав, що оскільки ОСОБА_1 була звільнена через скорочення штатів, вона отримала вказану вихідну допомогу в сумі 23920 грн., що підтверджується листом Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 22.06.2016 року №14/1-313. Також відповідач зазначив, що ГУ МВС України в Одеській області є бюджетною організацією, у ГУМВС України в Одеській області відсутні власні кошти для проведення вищевказаних розрахунків. Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ МВС України в Одеській області регулярно повідомляє ДФЗБО МВС України про існуючу заборгованість перед звільненими працівниками з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Таким чином, на думку відповідача, розрахунок за вказаними заборгованостями знаходиться поза компетенцією ГУМВС України в Одеській області. Крім того, відповідач зазначив, що Іллічівський МВ ГУ МВС України в Одеській області, в якому позивач проходила службу, є окремою юридичною особою, яка самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а тому позовні вимоги до ГУ МВС України в Одеській області є необґрунтованими.

Ухвалою від 08.09.2016 року суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача Іллічівський МВ ГУМВС України в Одеській області, в якому позивач проходила службу та отримувала грошове забезпечення (а.с.63).

Повідомлений у встановленому законом порядку про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач - Іллічівський МВ ГУ МВС України в Одеській області до суду не з'явився без поважної причини.

З огляду на наведене, суд ухвалив про продовження розгляду справи за відсутності відповідача - Іллічівського МВ ГУ МВС України в Одеській області, що не з'явився.

Керуючись ч.6 ст.128 КАС України, оскільки до суду з'явилися не всі особи, які беруть участь у справі, за наявності підстав для розгляду справи в даному судовому засіданні та, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши в письмовому провадженні матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 1582 о/с від 04.11.2015 року звільнено капітана міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділення Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) (а.с.22).

Згідно даного наказу вислуга років на день звільнення позивача з посади у календарному обчисленні становить 13 років 10 місяців 19 днів.

Не погодившись з наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 1582 о/с від 04.11.2015 року, позивач оскаржила його до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 року по справі № 815/6865/15 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області № 1582 о/с від 04.11.2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого слідчого відділення Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділення Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області з 06.11.2015 року; стягнуто з Іллічівського МВ ГУМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 грошове утримання за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 року по 31.03.2016 року у розмірі 19947,12 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2016 року по справі № 815/6865/15 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.03.2016 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Одеській області, Ліквідаційної комісії Іллічівського МВ УМВС України в Одеській області про визнання незаконним наказу та його скасування, зобов'язання виконати певні дії - відмовлено повністю (а.с.47-52).

На день звільнення позивача з ОВС - 06.11.2015 року, Іллічівським МВ ГУ МВС України в Одеській області не проведено з позивачем розрахунку при звільненні.

В судовому засіданні 28.09.2016 року позивач повідомила про виплату їй повного розрахунку при звільненні 22.04.2016 року, в тому числі: вихідної допомоги в сумі 23920 грн. та компенсації за невикористану відпустку в сумі 3066,67 грн.

Як вбачається з листа Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 22.06.2016 року № 14/1-373 та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 23920 грн. (а.с.80).

Згідно виписки ПАТ «Марфін Банк» від 05.09.2016 року по рахунку ОСОБА_1, 22.04.2016 року позивачу було нараховано 23561,20 грн. (поповнення банківського рахунку) та 3020,67 грн. (нарахування заробітної плати) (а.с.58).

З листа Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 27.10.2016 року № 14/1-474 вбачається, що належну ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку за 25 діб в сумі 3020,67 грн. виплачено 22.04.2016 року (а.с.114).

Також з цього листа вбачається, що 27.11.2015 року ОСОБА_1 було виплачене грошове забезпечення за період роботи з 01.11.2015 року по 06.11.2015 року в сумі 3307,76 грн.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Таким чином, оскільки позивачу на момент розгляду справи було сплачено вихідну допомогу у розмірі 23920 грн. та грошову компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3020,67 грн., з урахуванням компенсації податків, тобто розрахунок з позивачем проведено, у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача виплатити вказані грошові кошти належить відмовити.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного розрахунку у розмірі 200,22 грн. за кожен день затримки, починаючи з 07.11.2015 року по день прийняття судового рішення, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституцією України гарантовано право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.

Відповідно до пункту 1.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС від 31.12.2007 року №499 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за №205/14896 (далі - Інструкція №499) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно п.1.18. Інструкції №499 при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Верховний Суд України при тлумаченні положень статей 3 Кодексу законів про працю України, 18 Закону України "Про міліцію" вказав, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальну законі в (постанова від 17 липня 2015 року у справі № 21-8а15).

Правовідносини з приводу проходження служби в органах внутрішніх справ на час виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ "Про міліцію", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), наказами та розпорядженнями МВС України.

Зазначеними нормативними актами не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ. Лише в пункті 1.18 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. № 499, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за № 205/14896, зазначено, що у разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

При цьому, такий порядок визначений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Положеннями ст.116 КЗпП врегульовано, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цього визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, як зазначає Верховний Суд України, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.244-2 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Також Верховний Суд України, з посиланням на вимоги статтей 1-3, 12, 14 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Як встановлено судом, позивача звільнено з органів внутрішніх справ 06.11.2015 року, і в цей день позивач працювала, що сторони підтвердили суду, а тому розрахунок при звільненні позивачу мав бути виплачений 06.11.2015 року, а фактичний розрахунок з позивачем проведено 22.04.2016 року.

Суд не бере до уваги посилання представника ГУМВС на те, що коли затримка розрахунку працівника державної організації, яка фінансується за рахунок цільових надходжень із державного бюджету, мала місце через ненадходження зазначених коштів із бюджету, не можна вважати, що це сталося з вини організації - оскільки це не спростовує сам факт несвоєчасного проведення розрахунку з позивачем.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Бурдов проти Росії" (Заява N 59498/00) зазначено, що державний орган влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про повернення боргу. Зрозуміло, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 права (див. "Іммобільяре Саффі" проти Італії" [GC], N 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). У справі, що розглядається, не можна було, посилаючись на стверджувані фінансові труднощі, яких зазнавала держава, перешкоджати заявникові отримати вигоду від ухваленого на його користь судового рішення, яке стосувалося компенсації за завдання шкоди його здоров'ю внаслідок участі в обов'язковому порядку в надзвичайній операції (п.35).

Згідно п.39 цього рішення ЄСПЛ, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

У п.40 означеного рішення ЄСПЛ суд наголошує, що "заявлення права" може означати "володіння майном", про яке йдеться в статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд у примусовому порядку (див. рішення у справі "Грецькі нафтопереробні заводи компанії "Стрен" і Стратіс Андреадіс проти Греції" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 301-B, с. 84, п. 59).

Отже, несвочасна сплата позивачу розрахунку при звільненні є порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Оскільки позивач проходила службу в Іллічівському МВ ГУ МВС України в Одеській області, в якому позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні покладається саме на цей орган.

При цьому, у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ГУМВС України в Одеській області належить відмовити, оскільки ГУМВС України в Одеській області грошове забезпечення позивачу не виплачувало.

Таким чином, відповідачем - Іллічівським МВ ГУ МВС України в Одеській області допущено затримку розрахунку при звільненні позивача, що є порушенням статті 116 КЗпП України, та у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку за період з 07.11.2015 року по 22.04.2016 року.

При вирішенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до підпункту "л" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі за текстом - Порядок), цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи Іллічівського МВ ГУ МВС України в Одеській області від 12.04.2016 року № 57/1-23 за останні два місяці, що передували звільненню ОСОБА_1 з ОВС, позивачу нараховано грошове забезпечення з компенсацією прибуткового податку за вересень 2015 року - 3662,60 грн. та за жовтень 2015 року - 4746,48 грн., усього нараховано - 8409,08 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 191,11 грн. (8409,08 грн. : 44 роб.дні = 191,11 грн./роб.день).

Отже за 117 робочих днів затримки розрахунку середній заробіток становить 22359,87 грн. (117 х 191,11 = 22359,87), а тому стягненню підлягає вказана сума, а не сума, про яку просить позивач, виходячи з середньоденного заробітку у розмірі 200,22 грн. та по день ухвалення судового рішення, оскільки розрахунок фактично проведено 22.04.2016 року.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

При цьому, з метою повного захисту порушених прав позивача, відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, зазначивши у судовому рішенні не про зобов'язання відповідача сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а про стягнення з належного відповідача вищевказаних грошових коштів на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6-9, 11, 71, 86, ч.6 ст.128, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Іллічівського МВ ГУ МВС України в Одеській області (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, 15, код ЄДРПОУ 08674413) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку при звільненні в розмірі 22359,87 грн. (двадцять дві тисячі триста п'ятдесят дев'ять гривень 87 копійок), з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В.Андрухів