Рішення

від 03.11.2016 по справі 911/2750/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2016 р. Справа № 911/2750/16

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«ХАМСИНГВ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Ожидівський асфальтобетонний заводВ»

про стягнення 195562,48 грн.

секретар судового засідання (пом. судді): Мамчур А.О.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №1/04-03/2016 від 04.03.2016 р.);

від відповідача: не з'явився.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю В«ХАМСИНГВ» (далі - ТОВ В«ХАМСИНГВ» , позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Ожидівський асфальтобетонний заводВ» (далі - ТОВ В«Ожидівський асфальтобетонний заводВ» , відповідач) про стягнення 195562,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставку товару відповідно до договору постачання № 127 від 30.10.2015 р., у зв'язку з чим ТОВ В«ХАМСИНГВ» просило суд стягнути з відповідача 167300,22 грн. основного боргу, 522,53 грн. 3% річних, 3346,00 грн. інфляційних втрат, 7663,73 грн. пені, 16730,00 грн. штрафу, 2933,45 грн. судового збору, а також 15000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Розгляд справи відкладався.

19.10.2016 р. у судовому засіданні представником позивача було подано клопотання б/н від 19.10.2016 р. про продовження строку вирішення даного спору на 15 днів понад строк, встановлений приписами ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 19.10.2016 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

У судових засіданнях 19.10.2016 р. та 03.11.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримував.

Відповідач у судові засідання 14.09.2016 р., 19.10.2016 р. та 03.11.2016 р. представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов відповідач до суду не подав.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 03.11.2016 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між Приватним підприємством «ОСОБА_2 ЛТД» (далі - ПП «ОСОБА_2 ЛТД», постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«Ожидівський асфальтобетонний заводВ» (далі - ТОВ В«Ожидівський асфальтобетонний заводВ» , покупець) було укладено договір постачання № 127 від 30.10.2015 р., відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю нафтопродукти в кількості, асортименті й ціні, передбачених цим договором в обумовлений договором термін, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар.

У відповідності до п. 5.2 договору сторони дійшли згоди про те, що оплата за товар та автотранспортні послуги - 100% попередня оплата згідно рахунка постачальника. Остаточний розрахунок здійснюється покупцем за фактом постачання товару. Фактом постачання вважати дату прийому товару за накладною постачальника з відміткою покупцем (або вантажоодержувачем покупця) про приймання.

Згідно з пунктом 5.3 укладеного договору при несвоєчасній оплаті постачальник має право виставити покупцю штраф у розмірі десять відсотків від суми заборгованості за товар.

ПП «ОСОБА_2 ЛТД» на виконання умов договору № 127 від 30.10.2015 р. поставило в адресу ТОВ «Ожидівський асфальтобетонний завод» бітум БНД 60/90 в кількості 18,97 тонн на суму 123305,00 грн. (без урахування ПДВ), а також надала транспортні послуги на суму 16111,85 грн. (без урахування ПДВ).

Поставка товару та надання транспортних послуг на загальну суму 167300,22 грн. підтверджується видатковою накладною № 160 від 30.10.2015 р., товарно-транспортною накладною № 129 від 30.10.2015 р. та довіреністю ТОВ «Ожидівський асфальтобетонний завод» № 87 на ім'я заступника директора ОСОБА_3, який безпосередньо отримав бітум БНД 60/90 в кількості 18,97 тн. від постачальника (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

ПП «ОСОБА_2 ЛТД» надало відповідачу рахунок на оплату за відвантажений товар № 155 від 30.10.2015 р. (копія долучена до матеріалів справи, оригінал оглянуто судом), однак кошти від відповідача не надійшли.

Поряд з цим, 25.12.2015 р. між Приватним підприємством «ОСОБА_2 ЛТД» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАМСИНГ» (далі - ТОВ «ХАМСИНГ», новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги, згідно якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором постачання № 127 від 30.10.2015 р. між Приватним підприємством «Еліт альфа ЛТД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ожидівський асфальтобетонний завод» (боржник), а новий кредитор приймає право вимоги, замість первісного кредитора, виконання грошового зобов'язання, яке виникло за договором постачання № 127 від 30.10.2015 р. в розмірі 195562,48 грн., з яких - 167300,22 грн. основного боргу, 522,53 грн. 3% річних, 3346,00 грн. втрати від інфляції, 7663,73 грн. пені та 16730,00 грн. штрафу.

Актом приймання-передачі документів від 30.12.2015 р., укладеним між первісним кредитором та ТОВ «ХАМСИНГ», відповідно до договору про відступлення права вимоги № 1/25-12/2105 від 25.12.2015 р. первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв оригінали документів, що підтверджують господарські правовідносини, які склалися між ПП «ОСОБА_2 ЛТД» та ТОВ «Ожидівський асфальтобетонний завод».

Як слідує з матеріалів справи, ТОВ «ХАМСИНГ» цінним листом 05.04.2016 р. повідомило ТОВ «Ожидівський асфальтобетонний завод» про укладання договору відступлення права вимоги з ПП «ОСОБА_2 ЛТД» та направило претензію про виконання зобов'язання щодо оплати боргу на користь нового кредитора в розмірі 195562,48 грн., який був отриманий відповідачем 13.04.2016 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Як стверджує позивач, станом на 08.12.2015 р. ТОВ «Ожидівський асфальтобетонний завод» не здійснив оплату за отриманий товар та транспортні послуги на загальну суму 167300,22 грн. (з урахуванням ПДВ).

Оскільки в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений ПП «ОСОБА_2 ЛТД» товар за договором поставки № 127 від 30.10.2015 р., ТОВ «ХАМСИНГ» і звернулось з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності з ч. 1 статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

У відповідності з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судові засідання представника не направив, відзиву на позов, контррозрахунку суми заборгованості або доказів оплати отриманого за договором поставки № 127 від 30.10.2015 р. товару на суму 167300,00 грн. суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем зобов'язань судом встановлений та по суті не спростований.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, з урахуванням встановлення судом факту наявності заборгованості відповідача у сумі 167300,00 грн., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 7663,73 грн. пені та 16730,00 грн. штрафу, керуючись п. 5.3 договору.

Слід зазначити, що приписами п. 3 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі .

Водночас, відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Оскільки сторонами у договорі № 127 від 30.10.2015 р. не встановлено в письмовій формі відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені, позовна вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ожидівський асфальтобетонний завод» 7663,73 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання задоволенню не підлягає.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 5.3 укладеного договору поставки № 127 від 30.10.2015 р. при несвоєчасній оплаті постачальник має право виставити покупцю штраф у розмірі десять відсотків від суми заборгованості за товар.

Визначений позивачем розмір штрафу, нарахованого на заборгованість відповідача, становить 16730,00 грн., є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим штраф підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено у сумі 522,53 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за видатковою накладною № 160 від 30.10.2015 р. на суму 167300,22 грн., за період з 01.11.2015 р. до 08.12.2015 р., який є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат становить 3346,00 грн., нарахованих на заборгованість відповідача за видатковою накладною № 160 від 30.10.2015 р. на суму 167300,22 грн., за період з 01.11.2015 р. до 08.12.2015 р., є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАМСИНГ».

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі, зокрема, в частині покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України В«Про адвокатуру та адвокатську діяльністьВ» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

За приписами статті 30 Закону України В«Про адвокатуру та адвокатську діяльністьВ» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

В абзаці 4 пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. В«Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 13), встановлено, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України В«Про адвокатуру та адвокатську діяльністьВ» ), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатським об'єднанням «ПРАВО-ЛЕКС», в особі керуючого партнера ОСОБА_1 підтверджуються договором № 2/04-03/2016 від 04.03.2016 р. про надання правової допомоги.

У відповідності зі Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 517, виданим 26.04.2007 р., ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно договору № 2/04-03/2016 від 04.03.2016 р., адвокатське об'єднання бере на себе виконання правової допомоги щодо вивчення документів клієнта, підготовки претензій до боржника в порядку ст. 6 ГПК України, підготовки та направлення позову до господарського суду Київської області, підготовки та направлення апеляційних та касаційних скарг на рішення судів або відзивів та заперечень на апеляційні та касаційні скарги відповідача, та у разі необхідності представляти. у встановленому порядку, інтереси клієнта в господарських судах всіх інстанцій. Сторони погодили, що за даним договором, клієнт сплачує адвокатському об'єднанню вартість правової допомоги у розмірі 15000,00 грн.

Сплата позивачем вартості адвокатських послуг за вказаним договором підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 150 від 15.06.2016 р. на суму 15000,00 грн.

Пунктом 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, а також наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, господарський суд дійшов висновку про кваліфікацію зазначених ТОВ «ХАМСИНГ» витрат по оплаті за договором про надання правової допомоги в сумі 15000,00 грн. в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України.

З огляду на викладене, на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору та витрати на оплату послуг адвоката покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Ожидівський асфальтобетонний заводВ» (08150, Київська обл., м. Боярка, вул. Білогородська, 61, код 03575480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАМСИНГ» (39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Першотравнева, 2-в, код 40114780) 167300 (сто шістдесят сім тисяч триста) грн. 22 коп. основного боргу, 522 (п'ятсот двадцять дві) грн. 53 коп. 3% річних, 3346 (три тисячі триста сорок шість) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 16730 (шістнадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 00 коп. штрафу, 14412 (чотирнадцять тисяч чотириста дванадцять) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу та 2818 (дві тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 46 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 11.11.2016 р.

Суддя В.М. Бабкіна