Постанова

від 10.11.2016 по справі 905/2886/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

10.11.2016 справа №905/2886/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4

за участю представників сторін:

від позивача: від відповідача: від скаржника: не прибув не прибув не прибув розглянувши апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області на ухвалу господарського суду Донецької області від 06 жовтня 2016 р. у справі№ 905/2886/15 (суддя А.М. Осадча) за позовомПриватного акціонерного товариства "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" ім.М.О.Травкіна", м. Донецьк до відповідача: про за скаргою на діїВідділу освіти Тельманівської районної державної адміністрації, смт. Тельманове Донецької області стягнення 454816,35 грн. Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" ім.М.О.Травкіна", м. Донецьк Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.10.2016р. по справі №905/2886/15:

- частково задоволено скаргу Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" імені ОСОБА_5" м. Донецьк на дії органу виконання судових рішень - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області у справі №905/2886/15;

- визнано незаконними дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області повернення без виконання наказу господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015року є неправомірними та незаконними та зобов'язано ГУ ДКС України у Донецькій області прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015року;

- у задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Головне управління державної казначейської служби України в Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 06.10.2016р. по справі №905/2886/15.

Скаржник вважає ухвалу місцевого господарського суду такою, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, враховуючи те, що рахунки на ім'я Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" ім.М.О.Травкіна" в управлінні казначейської служби не відкриті, боржник не є одержувачем бюджетних коштів, у зв'язку із чим скаржник позбавлений можливості виконати рішення господарського суду Донецької області.

Позивач у судове засідання 10.11.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідач у судове засідання 10.11.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Скаржник у судове засідання 10.11.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 03.12.2012р. по справі №905/2886/15 задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" ім.М.О.Травкіна" та стягнуто з Відділу освіти Тельманівської районної адміністрації на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" ім.М.О.Травкіна" 249980,00 грн. заборгованості, 13601,65 грн. річних, 191234,70 грн. інфляційних втрат, 6822,5 грн. судового збору.

На виконання зазначеного рішення по справі №905/2886/15 видано наказ від 21.12.2015р.

Приватне акціонерне товариство "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" ім.М.О.Травкіна" звернулось до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області із заявою про примусове виконання наказу господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015р.

Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області листами №09.2-08/126 від 18.01.2016р., №09.2-08/858 від 25.03.2016р., №09.2-08/1721 від 06.06.2016р. повернуло на адресу стягувача наказ господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015р. без виконання.

Не погодившись із вищевказаними обставинами, Приватне акціонерне товариство "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" ім.М.О.Травкіна" звернулось до місцевого господарського суду зі скаргою на дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області в якій скаржник просив:

- визнати незаконними дії ГУ ДКС України у Донецькій області, які полягають у відмові виконати рішення господарського суду Донецької області № 905/2886/15 від 03.12.2015року та у поверненні без виконання наказу господарського суду Донецької області № 905/2886/15 від 21.12.2015року;

- зобов'язати ГУ ДКС України у Донецькій області прийняти до виконання рішення господарського суду Донецької області № 905/2886/15 від 03.12.2015року на підставі наказу господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015 р.;

- зобов'язати ГУ ДКС України у Донецькій області вжити всіх передбачених законодавством заходів до виконання рішення господарського суду Донецької області №906/2886/15 від 03.12.2015 року на підставі наказу господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015 року.

При розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 9 частиною 3 статтею 129 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що оскарження дій чи бездіяльності органів Казначейства прямо не передбачено Господарським процесуальним кодексом України. В той же час, норми Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження» пов'язують виконання судового рішення не лише органом державної виконавчої служби, а й органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, з огляду на той факт, що виконання судового рішення є останньою стадією судового процесу, незалежно від того, який орган здійснює його виконання, до спірних правовідносин підлягає застосуванню аналогія права, що зумовлює можливість оскарження в господарському суді в порядку ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, дій органу державної казначейської служби, як органу, який відповідно до законодавства України повинен здійснювати виконання рішення суду в цій справі.

Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України в постановах від 30.06.2016р. по справі №916/376/15-г, від 08.04.2015р. по справі №42/87-09, від 15.10.2014р. по справі №916/885/13.

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Виконання рішення суду покладається на державну виконавчу службу України.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з держаних органів, державних підприємств, установ та організацій регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - ОСОБА_6).

ОСОБА_6 встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України В«Про виконавче провадженняВ» та особливості їх виконання.

Відповідно до вимог ст. 2 зазначеного Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Окрім цього порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок).

Вищевказаний Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судовими органами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 6 зазначеного Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Згідно з п.15 Порядку дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Як вже зазначалось вище, наказом господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015р. стягнуто з Відділу освіти Тельманівської районної адміністрації на користь Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний проектний територіальний інститут "Донбасцивільпроект" ім.М.О.Травкіна" 249980,00 грн. заборгованості, 13601,65 грн. річних, 191234,70 грн. інфляційних втрат, 6822,5 грн. судового збору.

Із матеріалів справи вбачається, що наказ господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015р. не виконано, а останній повернуто стягувачу без виконання на підставі листів Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області №09.2-08/126 від 18.01.2016р., №09.2-08/858 від 25.03.2016р., №09.2-08/1721 від 06.06.2016р.

В обґрунтування вищевказаного повернення виконавчого документа №905/2886/15 від 21.12.2015р., Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області зазначило, що у останнього не відкрито рахунків на ім'я відповідача - Відділу освіти Тельманівської районної адміністрації, а відповідач знаходиться у смт. Тельманове на непідконтрольній органам державної влади території.

Судова колегія апеляційної інстанції не може погодитись із вищезазначеними твердженнями Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, враховуючи наступне.

Відповідно до п.п.1 п. 9 Порядку Орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ:

- не підлягає виконанню органом Казначейства;

- подано особою, що не має відповідних повноважень;

- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;

- рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

- суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

- відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

- стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

- наявні інші передбачені законом випадки.

Таким чином, п.п.1 п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, чітко встановлено підстави для повернення органом казначейства виконавчого документа. При цьому, в діючому законодавстві не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника або знаходження підприємства на непідконтрольній органам державної влади території.

Крім того, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до пп. 2 п. 4, пп. 5 п. 5 Порядку органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

До того ж, апеляційний суд наголошує, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України В«Про міжнародні договори УкраїниВ» і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 В«Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людиниВ» ).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі В«Півень проти УкраїниВ» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_7 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що В«відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"В» . Європейський суд також зазначив, що В«адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.В»

З огляду на вищевикладене, дії Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області щодо невиконання наказу господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015р. є незаконними та такими, що порушують принцип обов'язковості виконання судових рішень, встановлений як нормами вітчизняного, так і міжнародного законодавства.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області зобов'язано прийняти до виконання наказ господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015р. в силу зазначених вище норм діючого законодавства.

Що стосується вимог скаржника про зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області вжити всіх передбачених законодавством заходів до виконання рішення господарського суду Донецької області №906/2886/15 від 03.12.2015 року на підставі наказу господарського суду Донецької області №905/2886/15 від 21.12.2015 року. колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні зазначених вимог, оскільки вчинення органом господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість органу уповноваженого на виконання судового рішення.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Донецької області від 06.10.2016р. по справі №905/2886/15 є законною, обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України в Донецькій області, м. Маріуполь Донецької області на ухвалу господарського суду Донецької області від 06.10.2016р. по справі №905/2886/15 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 06.10.2016р. по справі №905/2886/15 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді: А.М. М'ясищев

ОСОБА_3