Рішення

від 07.11.2016 по справі 910/17974/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2016Справа №910/17974/16

За позовомКомунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Санітарно-епідеміологічної станції Шевченківського району міста Києва третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаОСОБА_1 комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) простягнення заборгованості в розмірі 11991,77 грн. Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю;

від третьої особи: ОСОБА_2 - представник за довіреністю.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Санітарно-епідеміологічної станції Шевченківського району міста Києва (надалі - відповідач) заборгованості за Договором №671 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 11.09.2012 в загальному розмірі 11991,77 грн., з яких: 10958,88 грн. - заборгованість з компенсації витрат підприємства; 183,60 грн. - заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою; 597,41 грн. - інфляційні втрати та 251,88 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 порушено провадження у справі №910/17974/16; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); розгляд справи призначено на 07.11.2016.

26.10.2016 позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали про порушення провадження у справі.

07.11.2016 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив з тих підстав, що Санітарно-епідеміологічна станція Шевченківського району міста Києва знаходиться у стані припинення, а з 2013 року фактичним користувачем нежитлових приміщень у будинку № 1 літ. А на бульв. Тараса Шевченка в м. Києві є ОСОБА_4 установа «Київській міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», яка є правонаступником Державної установи «Київський міський лабораторний центр Держсанепідслужби України».

У зв'язку з наведеним Санітарно-епідеміологічна станція Шевченківського району міста Києва просила залучити в якості відповідача ОСОБА_4 установу «Київській міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України».

Розглянувши в судовому засіданні 07.11.2016 клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості відповідача Державної установи «Київській міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України», суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Оскільки підставами даного позову є неналежне, на думку позивача, виконання відповідачем умов Договору №671 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 11.09.2012, сторонами якого є Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» та Санітарно-епідеміологічної станції Шевченківського району міста Києва, суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі в якості відповідача Державної установи «Київській міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України».

Представник позивача, який одночасно є представником третьої особи, в судовому засіданні 07.11.2016 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

У свою чергу представник відповідача в засіданні господарського суду проти позову заперечив у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 07.11.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.09.2012 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), нова назва якого ОСОБА_1 комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - орендодавець), Санітарно-епідеміологічною станцією Шевченківського району м. Києва (далі - орендар) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (далі - підприємство) укладено Договір №671 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, відповідно до умов якого орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250 «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва» та протоколу засідання Постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 01.08.2012 №124 (п. 1.3.15) передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: бульвар Шевченка, будинок 1 літера А, загальною площею 201,70 кв.м, у т.ч. на 1 поверсі - 3,00 кв.м., на 2 поверсі - 195,00 кв.м., у підвалі - 3,70 кв.м., для розміщення бюджетної установи (п. 1.1., 2.1. договору).

За умовами п. 2.4. договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація».

Відповідно до пунктів 3.1., 3.3. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату; компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, яка за квітень 2012 року складає: 07 грн. 20 коп. на місяць; компенсацію витрат підприємства, яка за квітень 2012 року складає 537 грн. 20 коп. на місяць.

Пунктами 3.6., 3.7. договору сторони погодили, що орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачується орендарем щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця, на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) КП «Київжитлоспецексплуатація» починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01 квітня 2012 року по 29 березня 2015 року (п. 9.1. договору).

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди, в частині сплати компенсації витрат підприємства та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за період з 01.04.2015 по 31.08.2016.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтею 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна").

Згідно з п. 6.5 Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №34/6250 від 22.09.2011 крім орендної плати орендар сплачує: податки та збори у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України; компенсацію витрат підприємств за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, та плату за комунальні послуги відповідно до договору, який укладається між орендарем та зазначеним підприємством або відповідними особами, що надають такі послуги; послуги страховика.

За змістом п. 3.7. договору компенсація витрат підприємства сплачується орендарем щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що на виконання умов даного договору орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно з договором №671 від 11.09.2012 нежилі приміщення, що перебувають на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 201,7 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, бульв. Шевченка, 1, літера А, про що свідчить акт прийому-передачі нерухомого майна від 11.09.2012, який підписано представниками сторін та скріплено печатками.

У свою чергу, відповідач свої зобов'язання за договором в частині своєчасного внесення платежів з компенсації витрат підприємства та компенсації витрат за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди, виконує неналежним чином.

Так, заборгованість з компенсації витрат підприємства за період з 01.04.2015 по 31.08.2016 складає 10958,88 грн., а заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою за період з 01.04.2015 по 31.08.2016 складає 183,60 грн. Наведене підтверджується довідкою заборгованості про нарахування і надходження компенсації витрат підприємства та компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Разом з тим, суд зазначає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України).

В силу п. 3.6. договору останнім днем сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Під час розгляду справи доказів повернення орендованого приміщення орендодавцю чи передачі вказаного приміщення Головному управлінню санітарно-епідеміологічної служби України у м. Києві сторонами не надано.

Таким чином, незважаючи на припинення строку дії договору оренди, орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату аж до моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що факт порушення Санітарно-епідеміологічною станцією Шевченківського району міста Києва своїх договірних зобов`язань підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення 10958,88 грн. заборгованості з компенсації витрат підприємства та 183,60 грн. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 251,88 грн., а також інфляційні втрати у розмірі 597,41 грн. за період з квітня 2015 року по серпень 2016 року включно.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі №6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-38цс11).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд зазначає, що Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» невірно визначено період заборгованості та не враховано положення частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За розрахунком суду з відповідача підлягає до стягнення 3% річних в розмірі 205,74 грн., а в решті позовних вимог в цій частині Комунальному підприємству «Київжитлоспецексплуатація» належить відмовити.

Крім того, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він також є невірним.

Так, у п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Однак, здійснення перерахунку судом фактично призведе до виходу за межі позовних вимог, тоді як за приписами п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Клопотання в порядку, передбаченому вищевказаною нормою, Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не заявлено, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, а з відповідача підлягає до стягнення 597,41 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

При цьому судом не приймаються до уваги доводи відповідача про те, що Санітарно-епідеміологічна станція Шевченківського району міста Києва знаходиться у стані припинення, а фактичним користувачем нежитлових приміщень у будинку № 1 літ. А на бульв. Тараса Шевченка в м. Києві є ОСОБА_4 установа «Київській міський лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України».

За приписами статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відомості про юридичну особу, громадське формування, що не має статусу юридичної особи, та фізичну особу - підприємця вносяться до Єдиного державного реєстру.

Згідно з положеннями статті 10 вказаного Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з приписами статті 104 Цивільного кодексу України Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Втім, на час розгляду Господарським судом міста Києва даної справи, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи про припинення Санітарно-епідеміологічної станції Шевченківського району міста Києва.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору в цій частині на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Санітарно-епідеміологічної станції Шевченківського району міста Києва (01004, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 4; ідентифікаційний код 05496980) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ідентифікаційний код 03366500) 10958 (десять тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 88 коп. заборгованості з компенсації витрат підприємства; 183 (сто вісімдесят три) грн. 60 коп. заборгованості з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою; 597 (п'ятсот дев'яносто сім) грн. 41 коп. інфляційних втрат; 205 (двісті п'ять) грн. 74 коп. 3% річних та 1372 (одну тисячу триста сімдесят дві) грн. 70 коп. судового збору.

3. В решті позову - відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Повне рішення складено 11.11.2016.

Суддя О.А. Грєхова