Рішення

від 12.10.2016 по справі 910/12856/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016Справа №910/12856/16

За позовом Приватного підприємства "Транс-Атлас"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРО-ОПТ"

про стягнення 13 800,00 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 підприємство "Транс-Атлас" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРО-ОПТ" про стягнення коштів у розмірі 13 800 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_2 № 12 про організацію міжнародних перевезень вантажів від 11.03.2016 та Договору-Заявки № 57 за березень 2016 року в частині своєчасної плати за перевезення вантажу та оплати наднормативного простою на митниці з вини відповідача, в результаті чого позивачем нараховано заборгованість у вище зазначеному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12856/16 та призначено до розгляду на 17.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2016 розгляд справи відкладено на 14.09.2016.

14.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 12.10.2016.

У судові засідання 17.08.2016 р. та 12.10.2016 р. представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 17.08.2016 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №0103039723470, 0103039723488.

Копія ухвали суду від 15.07.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01021, м. Київ, вул. Інститутська, 28, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 17.08.2016 повернулась на адресу Господарського суду м. Києва з відміткою інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення та адресату не вручена.

Копії ухвал суду від 03.10.2016, які направлялись позивачу на адреси, зазначені позивачем у позовній заяві: 45635, Волинська область, Луцький район, с. Піддубці, вул. Миру, 27 та 43020, м. Луцьк, вул. Захарова, 7-Б, на час проведення судового засідання 12.10.2016 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулись.

Судом здійснено запити з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень № 0103039604217 та № 0103039604225, в якому зазначено, що станом на 12.10.2016 поштове відправлення № 0103039604217 вручено адресату особисто 05.10.2016, а поштове відправлення № 0103039604225 відправлено до ВПЗ ЦЕХОП ЛУЦЬК 06.10.2016 та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 03.10.2016, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01021, м. Київ, вул. Інститутська, 28 на час проведення судового засідання 12.10.2016 на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103039604233, в якому зазначено, що станом на 12.10.2016 вказане поштове відправлення повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання 10.10.2016 та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 1 від 26.07.2016 , яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 12.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли листи про надання інформації щодо рекомендованого повідомлення № 2 від 01.09.2016 та № 3 від 07.10.2016, в яких останній просить розглядати справу за відсутності уповноваженого представника. Листи судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 12.10.2016 суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 15.07.2016, 17.08.2016 та 03.10.2016, відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 17.08.2016 та 12.10.2016 суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, суд вважав за можливе задовольнити клопотання позивача та на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Зважаючи на нез'явлення в судові засідання представників сторін на підставі ч. 8 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України засідання господарського суду по розгляду даної заяви проведені без допомоги звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 11 березня 2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Євро-Опт (експедитор за договором, відповідач у справі) та ОСОБА_1 підприємством Транс-Атлас (перевізник за договором, позивач по справі) було укладено Договір № 12 про організацію міжнародних перевезень вантажів (далі - Договір), предметом якого є взаємовідносини сторін, що виникають при плануванні, організації і здійсненні перевезень автомобільним транспортом у міжнародному сполученні експортно-імпортних вантажів, що надаються безпосередньо замовниками експедитора для перевезення транспортом перевізника.

Розділами 2 - 7 ОСОБА_2 сторони узгодили умови перевезення вантажів, обов'язки сторін, ціни, порядок розрахунків, кількість і якість, відповідальність сторін тощо.

Згідно п. 10.6 ОСОБА_2 цей Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31 грудня 2016 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань.

Вказаний Договір підписаний представниками сторін та засвідчений печатками експедитора та перевізника.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення вантажу, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 306 Господарського кодексу України допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Відповідно до ст. 316 Господарського кодексу України та ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. ОСОБА_2 транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб (ст. 932 Цивільного кодексу України).

При цьому відповідач у спірних правовідносинах діяв як замовник-експедитор за дорученням замовників.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За умовами п. 2.1 ОСОБА_2 перевізник надає послуги з перевезення вантажу на підставі заявки, яка подається експедитором в письмовій формі до початку завантаження, і є невід'ємною частиною ОСОБА_2. ОСОБА_3 вважається прийнятою до виконання, якщо вона підтверджена підписами уповноважених осіб та скріплена печатками сторін. Допускається обмін заявками по факсимільному зв'язку або електронною поштою (Е - mail) сторін. Факс-копія заявки має юридичну силу оригіналу.

При цьому як визначено п. 2.2. ОСОБА_2 у заявці вказується кількість і характеристики вантажу, спосіб навантаження, маршрути, вантажовідправники та вантажоодержувачі, адреси місць навантаження і розвантаження вантажу із зазначенням контактних осіб та їх телефонів, дати та час навантаження, розвантаження (терміни доставки) вантажу, адреси проведення митного оформлення під час навантаження і розвантаження вантажу, суми фрахту, умови оплати, валюта платежу.

Так, як встановлено судом за матеріалами справи, згідно поданого відповідачем ОСОБА_2 - ОСОБА_3 № 57, копія якого наявна в матеріалах справи, на замовлення відповідача ОСОБА_1 підприємство «Транс-Атлас» зобов'язалося 14.03.2016 о 14.00 прибути на завантаження та здійснити перевезення вантажу: автозапчастини на палетах, за маршрутом: адреса завантаження: Sukces Sp, z,o,o - 22100 CHELM, ul, Chemiczna 5, с, адреса розвантаження: Україна, м. Київ згідно СМР (вул. Новопирогівська, 58 ТГО -7); замитнення, митний перехід: Ягодин (пп 16.03.2016) СМР. У відповідності до умов п. 2.1 ОСОБА_2 вказана заявка підписана обома сторонами ОСОБА_2, отже належним чином підтверджує узгодження сторонами всіх необхідних умов перевезення.

Сторонами узгоджено в п. 3.5 ОСОБА_2 обов'язок експедитора з забезпечення нормативів навантаження/вивантаження транспортного засобу, документального та митного оформлення з дати, зазначеної в заявці для прибуття автомобіля під завантаження/розвантаження. Нормативний простій становить: 48 години при завантаженні та митному оформленні вантажу, 48 години при розмитненні та вивантаженні у місці доставки.

Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України Про транзит вантажів , який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Зокрема, згідно п. 6.1 ОСОБА_2 кількість прийнятих (зданих) перевізником вантажів визначається згідно СМR-накладній.

У разі невідповідності кількості вантажу або його стану кількості і стану вантажу, описаного в СМR- накладній, при прийомі вантажу до перевезення Перевізник повинен зробити відповідні застереження в СМR-накладній, у тому числі в примірнику, що залишається у вантажовідправника (п. 6.2 ОСОБА_2).

Суд зазначає, що відповідно до п. 11.1 та п. 11.3. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила) товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів, а оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відповідно до п. 13.1 Правил перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

За висновками суду ТТН є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.

Окрім того, згідно п. 5.2 ОСОБА_2 протягом 10 днів після закінчення перевезення перевізник надає експедитору акт здачі - приймання виконаних послуг, податкову-накладну, оригінали СМR та інших товарно-транспортних документів з відмітками вантажовідправника, вантажоодержувача про отримання вантажу без претензій за кількістю і якістю, перевізника, заявку з мокрою печаткою. В разі неправильного заповнення документів, які оформлюються за результатами перевезення, в т.ч., але не виключно, податкової накладної згідно вимог Податкового кодексу України, експедитор має право відтермінувати строк оплати до отримання від перевізника виправлених документів.

Як встановлено судом під час розгляду справи, позивачем на виконання умов зазначеного правочину ОСОБА_1 підприємством Транс-Атлас було надано Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія Євро-Опт послуги з міжнародного автоперевезення вантажу за маршрутом Хелм (Польща) - Ягодин (Україна) вантажним автомобілем НОМЕР_1/АС4054ХТ та транспортні послуги по митній території України по маршруту Ягодин (Україна) - Київ (Україна) вантажним автомобілем НОМЕР_1/АС4054ХТ та доставлено вантаж вантажоотримувачу 22.03.16р. ТОВ ОСОБА_4 Партс , що підтверджується наступними документами, копія яких містяться в матеріалах справи:

- підписаним перевізником актом надання послуг за № 636 від 22.03.16 р. на виконання міжнародних транспортних послуг автомобілем НОМЕР_2/АС4054ХТ по маршруту Хелм (Польща) - Ягодин (Україна) на суму 7800,00 грн. (без ПДВ) та по маршруту п/п Ягодин (Україна) - Київ (Україна) на суму 6000,00 грн., загальна вартість послуг без ПДВ - 13800,00 грн.;

- міжнародними товарно-транспортними накладними А№ 163196, 163197 (CMR), згідно графи 2 яких одержувачем вантажу є ТОВ ОСОБА_4 Партс м. Київ, транспортний засіб був завантажений в Польщі (Хелм) 14.03.2016 та пройшов повний митний контроль на Волинський митниці (Україна) 17.03.2016, на Київський митниці - 21.03.2016. Вказана інформація підтверджується відповідними відмітками митниці на CMR та документах контролю доставки вантажу (ДКД), які надані позивачем.

Окрім того суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про автомобільний транспорт міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (ст. 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956р (далі - Конвенція).

За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України „Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 „Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором і тоді, коли з якихось причин (розірвання договору, заборона експорту) вантаж не перетнув кордон країни-відправника.

Тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалось перевезення вантажу, а зникнення вантажу відбулась на території іншої держави, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.1956 р.

З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, зважаючи на той факт, що надані позивачем міжнародні товарно - транспортні накладні (CMR) містять відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем, вказані CMR є належними та допустимими доказами укладення договору перевезення, зміст яких дає підстави стверджувати про виконання перевізником обов'язків з передачі вантажу вантажоотримувачу та надання виконавцем послуг перевезення вантажу.

Також позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 645 від 22.03.2016 на оплату наданих послуг у загальній сумі 13 800,00 грн. (без ПДВ).

Згідно п. 7.8 ОСОБА_2 експедитор оплачує перевізнику штраф за наднормативні простої транспортного засобу, що вникають з вини замовника на шляху прямування або на місцях завантаження/розвантаження в розмірі 800,00 грн. за кожну повну добу наднормативного простою.

При цьому як встановлено судом, позивачем в позовній заяві зазначено, що при здійсненні перевезення мав місце наднормативний простій транспортного засобу, а саме здійснивши завантаження та надавши можливість виїзду на протязі 2 днів з дати завантаження - 14.03.2016, вантаж був доставлений на митницю 16.03.2016, ПП «Транс-Атлас» було оформлено документи 16-17.03.2016 та було готове продовжити перевезення. Оскільки відповідач не надав потрібних документів для проходу митного контролю зі своєї сторони вчасно, це зумовило затримку більше 24 годин та можливість продовжити перевезення лише 21.03.2016, в зв'язку з чим позивачем на підставі п. 7.8 ОСОБА_2 було нараховано відповідачу 800,00 грн. за 1 день наднормативного простою та включено вказану суму до виставленого рахунку - фактури та акту наданих послуг.

Як зазначає позивач в позовній заяві та письмових поясненнях, зазначені в п. 5.1 ОСОБА_2 документи були надіслані відповідачу рекомендованим поштовим відправленням № 4302004988508 від 04.06.2016 та отримані останнім 09.06.2016.

Проте, оскільки доказів вказаного надсилання та отримання документів відповідачем позивачем до матеріалів позовної заяви додано не було та на виконання ухвал суду від 15.07.2016, 17.08.2016 та 03.10.2016 також не надано, судом встановлено згідно витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, що рекомендоване поштове відправлення № 4302004988508 було направлено 04.06.2016 з поштового відділення Луцьк 20 до поштового відділення Київ 21 та надійшло до зазначеного відділення 06.06.2016, проте, як свідчить отримана інформація, останнє 06.06.2016 було повернуто за зворотною адресою через відсутність адресата за вказаною адресою та вручене відправнику особисто 09.06.2016 відділенням Піддбуці індекс 45635.

Як зазначено в п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Отже, датою пред'явлення відповідачу документів, визначених умовами ОСОБА_2, є 09.06.2016.

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах справи оригіналів вказаних CMR, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг перевезення з боку вантажоотримувача та відповідача як експедитора відсутні.

Факт надання послуг перевезення за вказаними накладними згідно умов ОСОБА_2 відповідачем не заперечувався.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг з перевезення вантажу, обумовлених ОСОБА_2, в обсягах, зазначених в накладних, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Згідно ст. 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно п. 5.1 ОСОБА_2 оплата за надані послуги згідно цього договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника, протягом 30 (тридцяти) днів згідно виставленому рахунку тільки за умови надання експедитору СМR накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу без претензій за кількістю і якістю.

Як зазначалось судом вище, пунктом 5.2 ОСОБА_2 передбачено обов'язок перевізника з надсилання експедитору (відповідачу) акту здачі - приймання виконаних послуг, податкової-накладної, оригіналів СМR та інших товарно-транспортних документів, заявки тощо, виконання якого, в свою чергу, є обов'язковою умовою оплати наданих перевізником послуг перевезення вантажу експедитором.

Відповідно до розділу 4 ОСОБА_2 ціни за даним договором встановлені в гривні; ціни відповідні конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень) узгоджуються додатково перед кожним перевезенням (групою перевезень) і визначаються в заявці на перевезення вантажу; ціни е договірними і визначаються винятково виходячи з конкретної ситуації на транспортному ринку.

Зокрема, як узгоджено сторонами в Договорі-заявці № 57, умови розрахунку 13 000,00 грн. (10-14 банківських днів по оригіналам).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за надані ПП Транс-Атлас послуги з міжнародного перевезення вантажу на суму 13800,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам ОСОБА_2, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним ОСОБА_2 у заявленому вище розмірі, яку позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі. Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання ОСОБА_2 № 12 про організацію міжнародних перевезень вантажів від 11.03.16 р. та ОСОБА_2 - заявки № 57 або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного ОСОБА_2 на час його підписання або під час виконання з боку сторін відсутні.

Так, в поданій позовній заяві позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог в частині стягнення 800,00 грн. за наднормативний простій транспортного засобу на митниці протягом 1 доби посилається на ненадання відповідачем як експедитором за ОСОБА_2 необхідних для митного оформлення вантажу документів.

Згідно зі ст. 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. № 401, простоєм автомобіля вважається затримання під навантаженням або вивантаженням товарів понад установлені строки.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затв. Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 також передбачено, що простій автомобіля розпочинається понад встановлені норми часу.

Аналіз зазначених норм свідчить, що простій це у будь - якому разі затримка або невикористання транспортного засобу, яка починається після закінчення, перевищення або порушення строків, передбачених для вчинення якихось дій, як - то строк навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2012 р. у справі № 24/325.

Згідно із статтею 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Частина 1 ст. 216 ГК України визначає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст. 218 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно п. 7.8 ОСОБА_2 експедитор оплачує перевізнику штраф за наднормативні простої транспортного засобу, що вникають з вини замовника на шляху прямування або на місцях завантаження/розвантаження в розмірі 800,00 грн. за кожну повну добу наднормативного простою.

При цьому як зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 17.04.2012 у справі № 1/93/5022-1253/2011 штраф, у т. ч. за простій, за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням, в розумiннi статей 230 , 231 , 232 Господарського кодексу України, глави 47 та глави 48 Цивільного кодексу України, а є санкцією, якою забезпечується виконання зобов'язання.

Тобто в даному випадку, штраф визначений у пункті 7.8 ОСОБА_2 є відповідальністю експедитора за простій автотранспорту перевізника в очiкуваннi розмитнення/вивантаження понад строки (терміни) встановлені договором i, цей штраф стягується у розмiрi визначеному пунктом 7.8 договору, тобто є санкцією за неналежне виконання експедитором зобов'язання.

Відповідно, замовник, із вини якого виник простій, зобов'язаний оплатити його суму. Так, ч. 2 ст. 11 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (зазначає, що відправник несе відповідальність за перевізника за будь-яку шкоду, яка може бути спричинена відсутністю, недостатністю або неправильністю документів, необхідних для митних та інших формальностей, за винятком випадків вини перевізника.

Про зобов'язання перевізника доставити вантаж до пункту призначення в строк, визначений у договорі чи транспортними кодексами, статутами або правилами, ідеться також у ч. 1 ст. 313 Господарського кодексу України. Водночас перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажу, якщо прострочення сталося не з його вини (ч. 2 ст. 313 Господарського кодексу України). Тобто, якщо таке прострочення сталося з вини замовника та договором прописано таку відповідальність, замовник зобов'язується сплатити всі штрафні санкції (ст. 920 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, замовник зобов'язаний оплатити перевізнику вартість простою лише в тому разі, якщо такий простій стався з вини замовника, інакше оплачувати простій замовник не зобов'язаний (постанова ВГСУ від 12.07.2012 р. у справі № 5004/1099/11).

Необхідною умовою оплати простою є наявність карти простою з печаткою та підписом відправника (одержувача) вантажу або іншого документа, підтверджуючого простій автомобіля.

Зокрема, приписами ст. 80 Митного кодексу України встановлено, що у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови та вичерпним роз'ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Проте, доказів того, що при виконанні позивачем своїх обов'язків за ОСОБА_2 перевезення стосовно вантажу з боку митних органів або інших державних органів чинились перешкоди з підстав ненадання певних документів, позивачем суду не надано.

Також суд звертає увагу на пункт 3.14 ОСОБА_2, яким визначені обов'язки перевізника щодо негайного інформування експедитора про всі затримки та проблеми, що виникають при транспортуванні вантажу, його завантаженні/розвантаженні.

Наразі, доказів вчинення перевізником дій у відповідності до визначеного сторонами у вказаному пункті ОСОБА_2 порядку, матеріали справи не містять.

Таким чином, оскільки як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем не надано карти вимушеного простою автотранспорту та документів митного органу на підтвердження неможливості митного оформлення товару, а також не надано доказів, які б свідчили про бездіяльність відповідача, наслідком якої, як стверджує позивач, є наднормативний простій автотранспорту, суд приходить до висновку про відсутність доказів вини відповідача як експедитора у простої автотранспорту, та, відповідно, підстав для стягнення з останнього штрафу в розмірі 800,00 грн. за наднормативний простій.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих за ОСОБА_2 послуг перевезення в сумі 13000,00 грн. у встановлений строк, розмір невиконаного зобов'язання відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів сплати вказаної суми відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що за оцінкою суду, відповідачем не доведено жодної обставини для покладення на відповідача відповідальності за наднормативний простій автотранспорту, суд приходить до висновку, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований в частині стягнення заборгованості з оплати наданих послуг перевезення вантажу в міжнародному сполученні в сумі 13000,00 грн., визначеній умовами ОСОБА_2, отже вимоги позивача підлягають частковому задоволенню у вказаній сумі.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Євро-Опт (вул. Інститутська, 28, м. Київ, 01021, код 40238583) на користь Приватного підприємства "Транс-Атлас" (вул. Миру, 27, с. Піддубці, Луцький район, Волинська область, 45635, код 36071694) 13000,00 грн. боргу та 1298,12 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 10 листопада 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон