Ухвала

від 08.11.2016 по справі 808/1553/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У  Х  В  А  Л  А і м е н е м  У к р а ї н и 08 листопада 2016 рокусправа № 808/1553/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді:                    Чепурнова Д.В.                     суддів:                     Сафронової С.В.  Поплавського В.Ю. за участю секретаря судового засідання:          Царьової Н.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Обслуговуючого кооперативу «Гарант-Азов» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невикористання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році, - встановиВ: Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гарант-Азов» на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 10240,91 грн. В обґрунтування заявлених вимог посилалося на те, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідом, відповідач до 15.04.2016 року повинен був самостійно сплатити адміністративного-господарські санкції у розмірі 10240,91 грн. Оскільки відповідач добровільно не сплатив вказану суму, вона підлягає стягненню в судовому порядку. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, задовольнивши позовну заяву в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована посиланням на Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Позивач вказує на те, що вразі невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів, безумовним обов'язком підприємства є сплата адміністративно-господарських санкцій. В письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. В судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст.41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно із ст..20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності. Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Згідно із ч.2 ст.218 ГК України учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Так, згідно до статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. З аналізу норм Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості. Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України “Про зайнятість населення”, N 5067-VI, 05.07.2012, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 “Про затвердження форми звітності № 3-ПН “Інформація про попит на робочу силу (вакансії)” та Порядку її подання”. Вказаним Порядком встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання. Зазначені вимоги законодавства відповідачем дотримано, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії звітів форми 3-ПН. Судом першої інстанції встановлено, що протягом 2015 року відповідач надавав до Василівського районного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН щодо наявності на підприємстві вакантного місця для працевлаштування інваліда. Натомість центром зайнятості для працевлаштування на підприємстві відповідача видано направлення на працевлаштування  1 безробітному з числа інвалідів, за результатами, якого особа не працевлаштована, у зв'язку з відмовою від запропонованої роботи. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем здійснювались усі належні від нього заходи для недопущення правопорушення, а відтак підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій, не існує. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції, а носять характер особистого тлумачення позивачем окремих норм матеріального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, – УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року - залишити без змін. Ухвала  суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.              Головуючий:                                                                      Д.В. Чепурнов                   Суддя:                                                                      С.В. Сафронова                   Суддя:                                                                      В.Ю. Поплавський