Рішення

від 31.10.2016 по справі 910/16169/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2016№910/16169/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна»

про стягнення 7 699, 56 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю від 06.09.2016 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (далі - відповідач) про стягнення 7 699, 56 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2016р. порушено провадження у справі № 910/16169/16, її розгляд призначено на 21.09.2016р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2016 р. на підставі статті 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 17.10.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2016 р. на підставі статті 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 31.10.2016 р.

В судовому засіданні 31.10.2016 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 31.10.2016 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 31.10.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2015 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «НОВА» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник, вигодонабувач) було укладено Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних із експлуатацією наземних транспортних засобів № 6743 (далі - Договір) щодо автомобіля «Ford Focus», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до п. 2.1 Договору до страхових ризиків віднесено, зокрема ДТП, під яким сторони у п. 1.5. Договору розуміють дорожньо-транспортну пригоду - подію, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдано матеріальні збитки, безумовна франшиза за яким складає 0,0%.

Розділом 4 Договору визначені умови страхування, зокрема «Без врахування зносу», яка згідно з п. 1.1.2. Договору передбачає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування за деталі, вузли, частини застрахованого ТЗ та додаткове обладнання, що підлягають заміні внаслідок настання страхового випадку, не вираховується коефіцієнт фізичного зносу (вартість цих деталей, вузлів, частин відшкодовується в повному розмірі).

Крім того, розділом 4 Договору визначено умову страхування «Ремонт на базі авторизованої СТО», яка згідно з п. 1.1.7. Договору передбачає, що у разі прийняття цієї умови, ремонт застрахованого ТЗ, пошкодженого внаслідок страхового випадку, буде здійснюватись на базі авторизованої СТО, попередньо узгодженій із страховиком. Авторизована СТО - СТО, яка уповноважена здійснювати ремонт та обслуговування ТЗ певної марки згідно з вимогами заводу - виробника за цінами офіційного дилера на підставі відповідних документів (угод з дилером).

Строк дії Договору - з 11.01.2016 р. по 10.01.2017 р., територія страхування - Україна (крім Луганської, Донецької області та АР Крим).

23.02.2016 р. у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mercedes Benz», реєстраційний номер 157-08КТ, під керуванням водія ОСОБА_3, через те, що останній порушив п. 13.3. ПДР, під час зустрічного проз'їзду автомобілів не дотримався безпечного інтервалу, в результаті чого здійснив наїзд на автомобіль «Ford Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1, що призвело до зіткнення та пошкодження означених транспортних засобів.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 20.05.2016 р. у справі № 758/3227/16-п водій автомобіля «Mercedes Benz», реєстраційний номер 157-08КТ, ОСОБА_3 був визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Відповідно до Полісу серії АІ № 8900110 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Mercedes Benz», реєстраційний номер 157-08КТ, була застрахована у ПрАТ СК «ПЗУ Україна» на строк з 07.12.2015 р. по 06.12.2016 р. з встановленим розміром франшизи - 0,00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000,00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до рахунку № КМдС-0003911 від 29.02.2016 р. та Акту виконаних робіт №КМДСА-003066 від 15.03.2016 р., складених ТОВ «ВІДІ-КРАЙ МОТОРЗ», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1, склала 7 699,56 грн. і була оплачена страхувальником в повному обсязі відповідно до квитанції від 15.03.12016 р.

30.03.2016 р. ПАТ «Страхова компанія «НОВА» було затверджено Страховий акт № 399, відповідно до якого було вирішено виплатити страхове відшкодування 7 699,56 грн. шляхом взаємозаліку.

Згідно з наявної в матеріалах справи довідки ПрАТ «СК «НОВА», страхове відшкодування у розмірі 7 699,56 грн. не було виплачено, а було утримано у рахунок наступного страхового платежу на період страхування з 10.07.2016 р. по 10.01.2017 р., що відповідає умовам п. 5.3.9. Договору, відповідно до якого страховик має право утримати при здійсненні виплат страхового відшкодування (страхових виплат) суми несплачених часток страхового платежу, коли згідно з умовами Договору річний страховий платіж сплачується кількома частинами (внесками).

02.01.2014 р. між ПАТ «Страхова компанія «НОВА» (продавець) та позивачем (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу боргових зобов'язань, відповідно до п. 3.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, продавець продає (переуступає) покупцю права на регресні вимоги, який включає в себе регресні справи (перелік яких міститься у Додатку 1 до цього Договору), а покупець приймає такі регресні вимоги та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду.

Пункт 3.3. Договору містить права, що переходять до покупця за регресними вимогами у зв'язку з продажем регресних справ: а) з урахуванням положень статті 3 покупець набуває усі права вимоги за регресними вимогами, що є дійсними на дату підписання Договору, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій та будь-які інші платежі; б) право нараховувати проценти та штрафні санкції на суму основного боргу за регресними вимогами з дати підписання Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору на підтвердження факту передачі регресних вимог, в момент укладення цього Договору, продавець зобов'язується передати покупцю регресні справи. Передача регресних справ (з усіма документами) покупцю підтверджується підписанням відповідного акту прийому передачі регресних справ сторонами цього Договору.

03.03.2014 р. сторони уклали Додаткову угоду до Договору якою змінили п. 3.3. Договору та визначили, що з урахуванням положень статті 3, покупець набуває усі права за Регресними вимогами, включаючи, але не обмежуючись права ми вимоги до Боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу; а також правами вимоги до Боржників щодо сплати штрафних санкцій та будь-яких інших платежів.

Додатковою угодою №57 від 08.04.2016 р. до Договору сторони доповнили Додаток № 1 до Договору регресною справою № Ц-4581, об'єкт страхування «Ford Focus», реєстраційний номер НОМЕР_1, дата страхового випадку - 23.02.2016 р., Договір страхування № 6743 від 30.12.2015 р., страхувальник ОСОБА_2, винна особа - ОСОБА_3І (СК «ПЗУ Україна»).

Вказана регресна справа була передана позивачу за Актом приймання-передачі від 08.04.2016 р.

Позивач звертався до відповідача з вимогою від 10.05.2016 про виплату страхового відшкодування, проте означена вимога відповідачем була залишена без задоволення.

Оскільки вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_3 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п.2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 у справі №5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, ПАТ «Страхова компанія «НОВА» не керувалось нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ОСОБА_2 Договору, у відповідності до умов якого і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.

Разом з цим, ПАТ «Страхова компанія «НОВА» і не повинно було керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини ПАТ «Страхова компанія «НОВА» і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно з ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

Таким чином, розмір відшкодування, право вимоги виплати якого відповідачем виникло у ПАТ «Страхова компанія «НОВА», обмежений лише фактичними витратами (платежами) страховика (позивача), здійсненими на користь страхувальника.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372, від 23.02.2016 р. у справі № 910/22260/15, від 17.02.2016 р. у справі № 910/1231/15-г, від 10.05.2016 р. у справі № 910/27732/15, від 04.05.2016 р. у справі № 910/20967/15) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не остаточну суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Верховний Суд України у постанові № 3-50гс15 від 15.04.2015 р. також висловив правову позицію стосовно того, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до ПАТ «Страхова компанія «НОВА» дійсно перейшло право вимоги до відповідача в межах фактичних витрат в сумі 7 699, 56 грн., згідно зі ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до підпункту 12.1. статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу серії АІ № 8900110, розмір франшизи становить 0,00 грн., а ліміт по майну - 50 000,00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати ПАТ «Страхова компанія «НОВА» 7 699, 56 грн.

02.01.2014 р. між позивачем (покупець) та ПАТ «СК «НОВА» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу боргових зобов'язань, згідно з умовами якого ПАТ «СК «НОВА» продало (переуступило) позивачу права на регресні вимоги, до яких відноситься вимога до відповідача за спірну ДТП, а позивач прийняв такі регресні вимоги та зобов'язався сплатити на користь ПАТ «СК «НОВА» винагороду.

Відповідно до положень статей 512-516 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, ні підставі договору купівлі-продажу боргових зобов'язань від 02.01.2014 р. позивач набув право вимоги до відповідача зі сплати суми страхового відшкодування, стягнення якого є предметом спору у даній справі.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 7 699, 56 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 7 699, 56грн., у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 40; код ЄДРПОУ 20782312) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестмент Проперті Протектед» (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 11, офіс 2; код ЄДРПОУ 39033190) 7 699 (сім тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 56 коп. страхового відшкодування та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.11.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова