Рішення

від 10.10.2016 по справі 911/2864/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. С. Петлюри 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"10" жовтня 2016 р. Справа № 911/2864/16

за позовом приватного підприємства "ТК Метпром", м. Біла Церква,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівське хлібоприймальне підприємство", с. Триліси Фастівського району,

про стягнення 15 320,09 грн.

Суддя О.В. Конюх

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, уповноважений, довіреність від 01.09.2016р..;

від відповідача 1: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

позивач - приватне підприємство "ТК Метпром" звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою від 05.09.2016 до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівське хлібоприймальне підприємство", в якій просить суд стягнути з відповідача 15320,09 грн. заборгованості за Договором поставки від №5/0114 від 30.01.2014 та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фастівське хлібоприймальне підприємство" не виконав належним чином зобов'язань перед позивачем з оплати отриманого товару за договором поставки від №5/0114 від 30.01.2014, в результаті чого за відповідачем перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 10 472,97 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку з врахуванням нарахованих у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання 428,36 грн. 3% річних, 2 155,52 інфляційних втрат та передбаченої договором пені в розмірі 2 263,24 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.09.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/2864/16 та призначено справу до розгляду на 26.09.2016.

26.09.2016 до господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, а від позивача - додаткові витребувані судом документи із супровідним листом від 26.09.2016. Ухвалою суду від 26.09.2016 розгляд справи відкладено на 10.10.2016.

В судове засідання 10.10.2016 з'явився представник позивача, який в усних поясненнях позов підтримав та просив суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач в судові засідання 26.09.2016 та 10.10.2016 не з'явився, витребувані судом документи та відзив на позов не подав, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся судом належним чином.

Суд, у відповідності до вимог ст. 64, 87 ГПК України, направляв відповідачу на належну адресу, вказану у позовній заяві (зазначена адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) копії ухвал від 07.09.2016 та від 26.09.2016 рекомендованим листом з повідомленням.

Залучене до матеріалів справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить про те, що відповідач копію ухвали про порушення провадження у справі від 07.09.2016 отримав 16.09.2016 особисто. Поштове відправлення з копією ухвали від 26.09.2016 на адресу суду станом на день розгляду справи №911/2864/16 не повернулось.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Пленуму Вищого господарського суду України, викладених в підпункті 3.9.1 пункту 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи у разі виконання судом вимог частини першої ст. 64, ст. 87 ГПК України. За змістом зазначених статей, зокрема, в разі якщо ухвалу було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до права суду, передбаченого ст. 75 ГПК України, справа розглянута за наявними матеріалами.

Розглянувши позов приватного підприємства "ТК Метпром", м. Біла Церква (далі - ПП "ТК Метрпом") до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівське хлібоприймальне підприємство", с. Триліси Фастівського району (далі - ТОВ "Фастівське ХПП") вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно вивчивши зібрані у справі докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

30.01.2014 між ПП "ТК "Метпром" (постачальник) та ТОВ "Фастівське ХПП" (покупець) укладено договір поставки №5/0114, відповідно до умов якого:

- постачальник зобов'язується передати товар (металопродукцію, будматеріали, профнастил в асортименті електроди в асортименті та ін.) у власність покупця, а покупець зобов'язується оплатити вартість товару та прийняти його відповідно до умов договору (пункт 1.1 Договору);

- орієнтовна кількість та асортимент товару не лімітується та встановлюється загальною вартістю накладних на товар (пункт 1.2 Договору);

- товар постачається покупцю у строки та у кількості, визначені в накладних на товар, або в заявках покупця та за умовами його попередньої оплати згідно умов цього договору (пункт 3.2 Договору);

- передача товару оформляється товарними накладними, податковими накладними. Моментом передачі товару покупцеві є момент підписання покупцем відповідної товарної накладної на будівельному майданчику (пункт 3.3 Договору);

- покупець сплачує 100% вартості товару за 3 календарні дні до дати фактичної поставки товару на підставі рахунку постачальника (пункт 4.2 Договору);

- ціна товару підлягає зміні виключно за взаємною згодою сторін шляхом укладення угоди до даного договору (пункт 4.4 Договору);

- за порушення строків (термінів) оплати товару, передбачених даним договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення (пункт 5.4 Договору);

- договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань, передбачених даним договором (пункт 7.1 Договору).

Укладений між сторонами договір за правовою природою є договором поставки, за яким, згідно частин 1 та 2 ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, змістом взаємних договірних зобов'язань сторін є обов'язок позивача поставити відповідачу обумовлений договором товар належної якості та кількості, який породжує обов'язок відповідача прийняти зазначений товар та оплатити за нього встановлену договором вартість у встановленому договором порядку та строк.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 ГК України.

Судом встановлено, що на виконання вказаного Договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 506 661,48 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями підписаних обома сторонами та скріплених печатками обох сторін видаткових накладних, які судом були досліджені і перелік яких судом не наводиться у зв'язку з їх великим обсягом.

Згідно до частини 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Договором поставки №5/0114 від 30.01.2014 сторони передбачили, що покупець сплачує 100% вартості товару за 3 календарні дні до дати фактичної поставки товару на підставі рахунку постачальника (пункт 4.2 Договору).

Відповідно до вищевикладеного, строк оплати отриманого за Договором поставки №5/0114 від 30.01.2014 товару є таким, що настав.

З метою досудового врегулювання спору позивач додатково звертався до відповідача з претензією від 02.08.2016 №1 про сплату заборгованості за договором поставки (копії претензії, фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта» від 03.08.2016 №5065 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення долучені до матеріалів справи). Доказів того, відповідач задовольнив вимогу позивача та сплатив заборгованість, матеріали справи не містять.

Позивач стверджує, що на виконання вказаного Договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 507 829.49 грн., однак при ретельному дослідженні первинних документів за договором, судом встановлено, що позивач повернув відповідачу кошти по рахунку №57 від 14.04.2015 в сумі 942,32 грн. та по рахунку №128 від 04.06.2015 в сумі 225,99 грн., що підтверджується поданими копіями платіжних доручень №138 від 20.05.2015 та №271 від 07.07.2015 відповідно.

Також, позивач стверджує, що відповідач частково оплатив грошові кошти за договором поставки №5/0114 від 30.01.2014р. в сумі 5 497 356,52 грн.

Як вбачається з банківських виписок по рахунку 2600630003660 ПП "ТК Метпром" відповідач сплатив позивачу грошові кошти частково в сумі 5 497 356,83 грн.

За таких обставин, основний борг відповідача за поставлений за договором поставки товар становить 5506661,48 грн. - 5 497 356,83 грн.+225,99грн. + 942,32 грн. = 10 472,97 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд ухвалами від 07.09.2016 та від 26.09.2016 зобов'язував відповідача подати суду документи, що підтверджують сплату останнім грошових коштів згідно Договору. Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором та сплати коштів за поставлений товар в розмірі більшому, ніж визнано позивачем, не надав, доказів повернення отриманого товару або пред'явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару суду не представив, відповідно доводи позивача не спростував.

Судом встановлено, що належна до стягнення з відповідача сума основного боргу за договором поставки на користь позивача становить 10472,97 грн., відповідно вимога позивача про стягнення 10472,97 грн. основного боргу підлягає задоволенню повністю в заявленому розмірі.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання за Договором поставки №5/0114 від 30.01.2014 у позивача в порядку ст. 625 ЦК України виникло право на нарахування 3% процентів річних, інфляційних втрат та передбаченої договором пені, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.4. Договору поставки встановлено, що за порушення строків оплати товару, передбачених даним договором, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступені його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно частини 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися наступного дня після спливу передбаченого договором терміну оплати, та припинитися або в переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (пункт 1.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"), або у відповідне число останнього місяця шестимісячного строку, передбаченого частиною 6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, розрахунок пені у справі має бути здійснений з врахуванням шестимісячного строку її нарахування.

Також, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, заявляє до стягнення 428,36 грн. 3% річних та 2155,52 інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Разом з тим, представлений позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат є невірним і підлягає перерахуванню судом.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.11.2015 по 11.05.2016 (за заявлений позивачем період), встановив, що належні до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати складають 1250,46 грн. та 3 % річних в сумі 227,84 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 428,36 грн. та інфляційні втрати в сумі 2155,52 грн., відповідно зазначені вимоги підлягають задоволенню частково.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, встановив, що належна до стягнення з відповідача на користь позивача за період з 12.11.2015 по 21.03.2016 пеня складає 2495,25 грн.

Позивач заявив до стягнення 2263,24 грн. пені, суд, приймаючи рішення, не вправі виходити за межі позовних вимог, за таких обставин вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню повністю в заявленій сумі 2263,24 грн.

Таким чином, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи подані позивачем розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, законними, задовольняє позов частково та приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівське хлібоприймальне підприємство" на користь приватного підприємства "ТК Метпром" 10472,97 грн. основного боргу, 2263,24 грн. пені, 227,84 грн. 3% річних та 1250,46 грн. інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 1, 22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов приватного підприємства "ТК Метпром" задовольнити частково .

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівське хлібоприймальне підприємство" (08552, Київська область, Фастівський район, село Триліси, Житловий масив "Лісний", будинок 50, ідентифікаційний код 00954490)

на користь приватного підприємства "ТК Метпром" (09106, Київська область, місто Біла Церква, вул. Молодіжна, буд.25, ідентифікаційний код 37236057)

10472,97 грн. (десять тисяч чотириста сімдесят дві гривні дев'яносто сім копійок) основного боргу ;

2 263,24 грн. (дві тисячі двісті шістдесят три гривні двадцять чотири копійки) пені;

227,84 грн. (двісті двадцять сім гривень вісімдесят чотири копійки ) 3% річних;

1250,46 грн. (одна тисяча двісті п'ятдесят гривень сорок шість копійок) інфляційних втрат;

1 378, 00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили .

3. В іншій частині вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Повний текст рішення підписано 15.11.2016р.

Суддя О.В. Конюх