Рішення

від 10.11.2016 по справі 910/17553/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2016Справа №910/17553/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вороньків Агро"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верітас Фінанс"

про стягнення 115 671,07 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 10.10.2016)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вороньків Агро" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верітас Фінанс" (відповідач) 115 671,07 грн. заборгованості за договором про поставки № 13/09-21 від 13.09.2016, з яких 114 945,60 грн. - сума попередньої оплати, 659,52 грн. - пеня, 65,95 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 13/09-21 від 13.09.2016 в частині своєчасної поставки оплаченого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2016 порушено провадження по справі № 910/17553/16 та призначено її до розгляду на 11.10.2016.

10.10.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи та пояснення по справі.

В судове засідання 11.10.2016 з'явився представник позивача та надав суду пояснення щодо обставин справи, а також клопотання про забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання 11.10.2016 не з'явився, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 розгляд справи відкладено на 10.11.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 10.11.2016 представник позивача подав заяву про відмову від частини позовних вимог, у якій просить суд прийняти заяву позивача про відмову від пені у розмірі 659,52 грн. та 3% річних у розмірі 65,95 грн.

Крім того, розглянувши у судовому засіданні 10.11.2016 заяву позивача про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні з огляду на наступне.

В своїй заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку відповідача в межах суми позовних вимог та судового збору.

Заява позивача мотивована тим, що відповідач товар не поставив, від добровільного врегулювання спору відмовляється.

У відповідності до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

В пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз'яснено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Положеннями пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Слід зазначити, що заява про забезпечення позову, є обґрунтованою із зазначенням адекватного засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33-34 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

З огляду на вищенаведене, враховуючи наведені позивачем доводи щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову та вчинення відповідачами дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, суду не надано жодних доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, а відтак, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання 10.11.2016 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

Відповідно до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалу про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу направлено на адресу місцезнаходження, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з огляду на визначені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 10.11.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Верітас Фінанс" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вороньків Агро" (далі - покупець) укладено договір поставки № 13/09-21, відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умова, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність (поставити), а покупець оплатити та прийняти мінеральні добрива, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у специфікації, яка є додатком до цього договору і становить його невід'ємну частину.

Відповідно до п. 2.1 Договору, ціна та загальна вартість товару визначаються сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.2 договору, товар відвантажується зі складу постачальника за умови сплати авансу у розмірі 50% від рахунку-фактури. Залишок у розмірі 50% від рахунку-фактури сплачується покупцем по факту доставки товару.

Доставка товару здійснюється протягом двох календарних днів з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.3 Договору).

Відповідно до Додатку № 1 до Договору (Специфікація), сторони погодили поставку товару - діамофоска NPK, у кількості 22 тонни, загальною вартістю 229 891,20 грн.

Зі змісту Специфікації вбачається, що товар відпускається зі складу за умови 50% сплати рахунку-фактури, а саме 114 945,10 грн. та надходження коштів на рахунок постачальника. Доставка здійснюється на адресу покупця автомобільним транспортом постачальника та за його рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, як продавцем, виставлено позивачеві рахунок-фактуру № СФ-0002388 від 13.09.2016 на суму 29 891,20 грн.

Позивачем, на виконання умов Договору, здійснено передоплату за поставлений товару у розмірі 114 945,6 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 285 від 14.09.2016.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що в порушення умов Договору, відповідач товару, обумовленого в Специфікації, позивачу у визначені терміни не поставив.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами за допомогою засобів електронного зв'язку було укладено договір поставки № 13/09-21.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач здійснив попередню оплату у відповідності до умов Договору та Специфікацій, що підтверджується платіжним дорученням № 285 від 14.09.2016 на суму 114 945,60 грн.

Згідно із ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Однак відповідач у строки, встановлені у п. 3.3 Договору, поставку товару не здійснив.

Отже, оскільки поставка товару так і не відбулася, у позивача в силу положень ст. 693 ЦК України, виникло право вимоги до відповідача про передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на положення вищенаведеної норми, зважаючи умови Договору щодо строку поставки товару, а також враховуючи факт направлення позивачем відповідачу претензії вих. № 5 від 15.09.2016,відповідач зобов'язаний повернути позивачеві попередню оплату в розмірі 114 945,60 грн.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту поставки відповідачем позивачу товару, обумовленого Договором та Специфікацією, або повернення останньому суми попередньої оплати у розмірі 114 945,60 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати є правомірною, оскільки факт перерахування грошових коштів на користь відповідача у рахунок оплати товару та факт порушення відповідачем зобов'язань з передачі позивачу такого товару позивачем належним чином доведено, а відповідачем належним чином не спростований, а тому позовні вимоги про повернення суми попередньої оплати у розмірі 114 945,60 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем також заявлялись вимоги про стягнення 659,52 грн. пені та 65,95 грн. 3% річних.

Однак у судовому засіданні 10.11.2016 позивачем подано заяву про відмову від частини позовних вимог, у якій просить суд прийняти заяв позивача про відмову від пені у розмірі 659,52 грн. та 3% річних у розмірі 65,95 грн.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. Ця заява підписується позивачем. До прийняття відмови позивача від позову суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Пунктом 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадках відмови позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Судом встановлено, що заява про відмову в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 659,52 грн. та 3% річних у розмірі 65,95 грн. підписана уповноваженою особою - ОСОБА_1А, представником за довіреністю від 10.10.2016. Відмова відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує інтересів сторін, у зв'язку з чим приймається судом.

Враховуючи те, що відмова в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 659,52 грн. та 3% річних у розмірі 65,95 грн. не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд знаходить достатньо підстав для прийняття заяви про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 659,52 грн. та 3% річних у розмірі 65,95 грн.., та припинення провадження у цій частині, на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи встановлені судом обставини, відмову позивача від частини позовних вимог, суд дійшов висновку про правомірність задоволення позовних вимог в сумі 114 945,60 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення пені у розмірі 659,52 грн. та 3% річних у розмірі 65,95 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верітас Фінанс" (03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 22, приміщ. 12, код 39869017) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вороньків Агро" (08352, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Вороньків, вул. Миру, буд. 32, код 40447717) 114 945,60 грн. попередньої оплати та 1724,19 грн. витрат зі сплати судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 15.11.2016.

Суддя С.О. Турчин