Рішення

від 14.11.2016 по справі 910/16703/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2016Справа №910/16703/16

За позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паровоззз"

про стягнення 101 351,26 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 29.09.2016

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паровоззз" (відповідач) про стягнення 101 351, 26 грн. на підставі Договору № КБР-КИ18/03/02/11 від 18.03.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16810/16 та призначено розгляд справи на 03.10.2016 об 11:00 год.

03.10.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання, призначене на 03.10.2016, представники позивача та відповідача з'явилися.

В судовому засіданні 03.10.2016 представник позивача надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 03.10.2016, проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 03.10.2016 через відділ діловодства суду.

В судовому засіданні судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 13.09.2016 про порушення провадження у справі № 910/16703/16 та встановлено, що позивач вимоги зазначеної ухали не виконав.

Враховуючи невиконання позивачем вимог ухвали суду від 13.09.2016 та положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 03.10.2016, та оголосив перерву в судовому засіданні до 24.10.2016 о 12:50 год.

В судове засідання, призначене на 24.10.2016, представники позивача та відповідача з'явилися.

В судовому засіданні 24.10.2016 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до якого просив суд надати додатковий час для підготовки всіх необхідних документів на виконання вимог ухвали суду від 13.09.2016. Усне клопотання позивача судом задоволене.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні, призначеному на 24.10.2016, подали спільне клопотання про продовження строку вирішення спору.

Клопотання сторін судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання сторін про продовження строку вирішення спору, клопотання позивача про відкладення розгляду справи та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 24.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 відкладено розгляд справи на 07.11.2016.

07.11.2016 представником позивача через відділ діловодства суду подано письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 13.09.2016 у справі №910/16703/16 , відповідно до яких позивач визначив період, за який стягується основний борг, періоди нарахування втрат від інфляції та 3% річних, а також вказав періоди, за які відповідачем було здійснено часткову оплату винагороди (роялті) та її загальну суму. Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 13.09.2016, надано письмове підтвердження, відповідно до якого, позивач зазначив, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

В судове засідання, призначене на 07.11.2016, представник позивача з'явився.

В судове засідання 07.11.2016 представник відповідача з'явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 03.10.2016 через відділ діловодства.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2016, в зв'язку із чим оголошено перерву до 14.11.2016 об 11:00 год.

В судове засідання 14.11.2016 з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання 14.11.2016 не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, з огляду присутність представника позивача в судовому засіданні 07.11.2016, в якому суд оголосив перерву до 14.11.2016 об 11:00 год. Водночас судом враховано, що заяв позивача про зміну позовних вимог або відмову від позову відділом діловодства Господарського суду не отримано, а тому спір підлягає розгляду в межах заявлених позовних вимог.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є незвЂ�явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Наразі, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 14.11.2016.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 14.11.2016 без участі представника позивача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.11.2016 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому 03.10.2016 через відділ діловодства.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 14.11.2016 у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011.

18.03.2011 між позивачем - Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - УЛАСП) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Паровоззз" (далі - Користувач) був укладений Договір № КБР-КИ18/03/02/11 (далі - Договір), за умовами якого:

- Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом Твори), а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до Договору та Закону (п. 2.1 Договору).

- Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних Додатках до цього Договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж. Платіж за дні з яких складається залишок місяця в якому укладено Договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання Договору;

- у разі затримки платежів, Користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 2.6 Договору).

- Користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання Фонограм в закладах Користувача, зазначених у відповідних Додатках до цього Договору. У разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену Сторонами у відповідних Додатках, у повному обсязі і за весь період (п. 3.4 Договору).

- Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.01.2011, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (п. 4.1 Договору).

- у випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 4.1 дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів Сторони, на адресу якої направлено листа ( п. 4.2 Договору).

Додатком № 1 до Договору є "Перелік закладів, в яких Користувач здійснює використання Творів", зокрема, таким закладом визначено, піца-клуб "Оливну" за адресою: м. Київ, вул. Декабристів, 3 на 150 місць.

Згідно Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено розмір щомісячної винагороди (роялті) за публічне виконання Творів, а саме: розмір щомісячної винагороди обчислюється виходячи з фіксованої ставки 1000 грн. за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних Додатках до Договору; загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договору становить 1000 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок ПО "УЛАСП " відповідно до умов Договору (п.п. 1.1, 1.2 п. 1 Додатку № 2 до Договору).

Крім того, в пункті 2 Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено, що виплата винагороди проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції (тобто загальна сума платежу на кожен наступний рік збільшується шляхом множення на офіційний індекс інфляції попереднього року і т.д.).

Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості на підставі Договору за період з грудня 2011 по серпень 2016, позивач вказав, що за перші десять місяців використання невиключних прав за Договором, відповідач сплатив на користь позивача винагороду (роялті) в загальній сумі 9451 грн., що підтверджується реєстром платіжних документів по фільтру стосовно виплат по Договору № КБР-КИ18/03/02/11 від 18.03.2011.

Позивач також зазначив, що оскільки жодна з сторін не повідомляла іншу сторону про припинення дії Договору в порядку п. 5.2 цього Договору, то станом на час подання позову до суду строк дії Договору визначається періодом з 18.03.2011 по 31.01.2017.

Позивач стверджував, що за період з грудня 2011 по серпень 2016 оплата за Договором не здійснювалась, тому заборгованість відповідача за вказаний період склала 57000 грн., у зввЂ�язку з чим позивач і звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом, а також просив стягнути з відповідача 32832,55 грн. інфляційних нарахувань, 4106,36 грн. 3% річних, 7412,35 грн. пені за прострочення грошового зобоввЂ�язання за Договором.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що зважаючи на приписи ст. 180 ГК України, ст. 638 ЦК України, ст. 1109 ЦК України та ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права", відсутність у Договорі № КБР-КИ 18/03/02/11 вказівок на конкретні твори (конкретні об'єкти авторського права), право на які передається за цим договором, означає, що сторонами в такому разі не визначено предмет договору, а отже, договір є неукладеним.

Відповідач також зазначив, що позивачем невірно зазначено строк дії Договору (чинний до 31.01.2017), оскільки керуючись п. 4.2 Договору, відповідачем 11.01.2016 на адресу позивача було надіслано лист про припинення дії Договору, що підтверджується фіскальним чеком №4425 від 11.01.2016, описом вкладення у цінний лист від 11.01.2016 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового повідомлення.

Крім того, відповідач вказав на те, що строк позовної давності у даному спорі в частині вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості за період з грудня 2011 по вересень 2013 сплинув, враховуючи звернення позивача з даним позовом до суду у вересні 2016 року. Крім того, відповідач вважає що сплинув строк позовної давності щодо додаткових вимог позивача в силу положень ч. 1 ст. 266 ЦК України.

У зв'язку із зазначеним, відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності в частині вимог щодо стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно частини другої статті 426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною третьою статті 426 ЦК України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 32 Закону за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 48 Закону встановлено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Згідно частини п'ятої статті 48 Закону визначено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Стосовно, доводів відповідача про те, що Договір є неукладеним, оскільки в ньому відсутня вказівка на конкретний твір (твори), потрібно зазначити таке.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди) (ч. 2 ст. 33 Закону)

Суд приймає до уваги роз'яснення, наведені в пункті 30.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 12 від 17.12.2012 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", відповідно до яких умову договору щодо зобов'язання фактично використовувати твір може бути включено до договору в разі, якщо сторони визнають її істотною, і тільки у цьому випадку колишній правовласник може вимагати від користувача фактичного використання твору.

Як вбачається із змісту Договору № КБР-КИ18/03/02/11 від 18.03.2011 сторонами було досягнуто усіх істотних умов, що підтверджується п.п. 2.1, 2.3, 3.4, 4.1, 4.2 та Додатком № 1, (п.п. 1.1, 1.2 п. 1 Додатку № 2 до Договору. Під час підписання Договору, сторонами не було визнано істотною умовою фактичне використання певних творів, в зв'язку із чим відсутність послання на певний твір (твори) не є підставою вважати вказаний Договір неукладеним.

Враховуючи наведена та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем укладено Договір № КБР-КИ18/03/02/11 від 18.03.2011.

З матеріалів справи, зокрема, наданих відповідачем доказів (фіскальний чек № 4425 від 11.01.2016, опис вкладення у цінний лист від 11.01.2016), також вбачається, що на виконання п. 4.2 Договору відповідачем було надіслано на адресу позивача повідомлення про припинення дії Договору з 31.01.2016.

Відповідно до ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За приписами ст. 651 ЦК України також передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Пунктом 4.1 Договору сторони узгодили, що він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.01.2011, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

Слід зазначити, що оскільки у п. 4.1 Договору сторони визначили строк дії Договору до настання певного терміну, а саме до 31.01.2011, то останнім днем строку дії Договору вважається день, що передує цьому терміну - 30.01.2011 (частина друга статті 252 ЦК України).

Водночас, згідно пункту 4.2 Договору сторони передбачили, що у випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 4.1 Договору дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому Договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа

Отже, враховуючи наведені норми законодавства України, умови пунктів 4.1, 4.2 Договору, а також те, що відповідач відповідно до умов Договору направив позивачу рекомендований лист з повідомленням про припинення чинності Договору в поряду, визначеному п. 4.2 Договору, суд дійшов висновку про те, що Договір припинив свою дію з 31.01.2016, а рівно з цієї дати припинились зобов'язання відповідача щодо сплати винагороди (роялті) за Договором.

За таких обставин, нарахування відповідачу суми основного боргу є підставним лише по 30.01.2016 року (включно).

Отже, зважаючи на заявлений позивачем період виникнення спірної заборгованості (з грудня 2011 по серпень 2016), підставним є нарахування відповідачу суми основного боргу з грудня 2011 по 30.01.2016 (включно).

Також, судом було досліджено пункт 3.3 Договору, в якому вказано, що Користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання Творів в закладах Користувача, зазначених у відповідних Додатках до цього Договору. У разі несвоєчасного повідомлення про настання зазначених вище обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену Сторонами у відповідних Додатках, у повному обсязі і за весь період.

Як встановлено судом, відповідач в період з 01.12.2011 по 30.01.2016 не повідомляв позивача про припинення виконання творів у своєму закладі, а отже, зобов'язаний був сплатити винагороду, узгоджену сторонами у Додатку № 2 до Договору, у повному обсязі і за весь період дії Договору (з 01.12.2011 по 30.01.2016). Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обоввЂ�язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. ЗобоввЂ�язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобоввЂ�язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Пунктами 2.1, 2.3 Договору, підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1 Додатку № 2 до Договору за здійснення використання Творів шляхом їх публічного виконання відповідач був зобов'язаний виплачувати позивачу щомісячну винагороду (роялті) в сумі 1000 грн.

Відповідно до пункту 2.3 Договору відповідач був зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього Договору винагороду (роялті) не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж.

Відповідач в період дії Договору (з 01.12.2011 по 30.01.2016) не виконав належним чином зобов'язання щодо виплати винагороди (роялті) відповідно умов Договору. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Водночас, згідно поданого відзиву на позовну заяву, відповідач просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог позивача за період з грудня 2011 по вересень 2013.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії Договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 4.1 Договору). Пунктом 2.3 Договору сторонами було погоджено, що відповідач зобов'язався сплачувати винагороду (щомісячно 1000 грн.) відповідно до Додатків не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця, за який здійснюється платіж. Наприклад, за грудень 2011 року відповідач мав сплатити винагороду (роялті) не пізніше 26.11.2011.

Отже, здійснивши аналіз умов укладеного сторонами Договору та зміст зазначених правових норм, суд дійшов висновку про те, що в спірному випадку неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором, позовна давність про сплату винагороди (роялті), повинна обчислюватися з урахуванням моменту настання строку оплати за кожний місяць. Тобто, за стягненням заборгованості за грудень 2011 (оплата мала бути здійснена 26.11.2011) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом 3 років, а саме по 26.11.2014 і т. д.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду відповідач звернувся 09.09.2016, що підтверджується датою реєстраційного штампу відділу діловодства Господарського суду міста Києва № 16703/16 від 09.09.2016, що, в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з 01.12.2011 по 30.09.2013 (включно).

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, зважаючи на заявлений позивачем період виникнення спірної заборгованості, підставним є нарахування відповідачу суми основного боргу лише за період з 01.10.2013 по 30.01.2016, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обґрунтованими в частині суми в розмірі 28000,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 32832,55грн. інфляційних нарахувань, 4106,36 грн. 3% річних, 7412,35 грн. пені за прострочення грошового зобоввЂ�язання за Договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Враховуючи, що судом встановлено пропуск позивачем строку позовної давності відносно основного зобов'язання (01.12.2011 по 30.09.2013), суд дійшов висновку, що оскільки позивачем заявлено до стягнення із відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 32832,55грн. за період із грудня 2011 по серпень 2016 та 3% річних в розмірі 4106,36 грн. за період із грудня 2011 по серпень 2016, то позовна давність спливла і до додаткових вимог за вищевказаний період.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, виходячи з встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, а також строку дії договору та строків спливу позовної давності, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають інфляційні втрати в розмірі 13436,90 грн. за період із жовтня 2013 по січень 2016, 3% річних в розмірі 1492,10 грн. за період із жовтня 2013 по січень 2016.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання;

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що у разі затримки платежів Користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені в сумі 7412,35 грн., враховуючи строки позовної давності та строк дії Договору, та з урахуванням визначеного позивачем у розрахунку періоду нарахування, суд дійшов висновку, що сума пені підлягає задоволенню в розмірі 2438,57 грн. (за період із квітня 2015 по січень 2016).

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми основного боргу в розмірі 28000,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 13436,90 грн., 3% річних в розмірі 1492,10 грн., пені в розмірі 2438,57 грн., тоді як в іншій частині відповідних вимог позивачу слід відмовити.

Стосовно розподілу судового збору суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 49 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до Господарського суду міста Києва 09.09.2016 з даною позовною заявою про стягнення з відповідача 101351,26 грн., позивач згідно з п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" мав сплатити судовий збір в сумі 1520,27 грн. (1,5% від ціни позову в сумі 101351,26 грн.).

В якості доказу сплати судового збору за подання вказаної позовної заяви до господарського суду позивачем додано платіжне доручення № 3385 від 06.07.2015 в сумі 1827,00 грн., що фактично свідчить про сплату позивачем в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, що позивачем не подано суду відповідного клопотання, то у суду відсутні передбачені чинним законодавством України підстави для повернення судового збору в сумі 306,73 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з огляду на задоволення позовних вимог частково, судовий збір в сумі 680,51 грн. покладається на відповідача, а в розмірі 839,76 грн. - на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паровоззз" (02121, м. Київ, вул. Декабристів, будинок 3, ідентифікаційний код 34343097) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016; ідентифікаційний код 37396233) 28000 ( двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп. основної заборгованості, 13436 (тринадцять тисяч чотириста тридцять шість) грн. 90 коп. інфляційних втрат, 1492 (одну тисячу чотириста дев'яносто дві) грн. 10 коп. 3% річних, 2438 (дві тисячі чотириста тридцять вісім) грн. 57 коп. пені, 680 (шістсот вісімдесят) грн. 51 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.11.2016

Суддя Гумега О.В.