Постанова

від 11.11.2016 по справі 813/2944/16

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2016 року №813/2944/16

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Олійника Ю.В.,

представника позивача Калюжної Б.В.,

представника відповідача Чабана О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Першого львівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (Франківське відділення) про визнання протиправним та скасування рішення №0010461302 від 26.07.2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, -

В С Т А Н О В И В :

02 вересня 2016 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Першого львівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (Франківське відділення) із вимогою визнати протиправним та скасувати рішення №0010461302 від 26.07.2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що рішенням Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області (Франківське відділення) №0010461302 від 26.07.2016 року застосовано штрафні санкції та нараховано пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в загальному розмірі 3 814,85 грн. Позивач вважає дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ним своєчасно проводилось перерахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до бюджету. Однак, як зазначив позивач, у зв'язку зі зміною юридичної адреси Центру, податок по єдиному соціальному внеску за січень та лютий 2016 року було сплачено до Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області через ГУДКС у Львівській області, що підтверджується платіжними дорученнями. Тож, оскільки вищенаведене не призвело, на переконання позивача, до ненадходження коштів до бюджету, а тому він просить скасувати спірне рішення.

Ухвалами судді від 05 вересня 2016 року було відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

На заперечення позовних вимог представником відповідача було подано до суду письмове заперечення на адміністративний позов, в якому обгрунтовується законність оспорюваного податкового рішення. Загалом, представник у запереченні відзначив, що суми єдиного внеску позивачем не були сплачені у строки, встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, з таких підстав.

З матеріалів справи судом встановлено, що Перший львівський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги заснований 30.03.2015 року на підставі наказу Координаційного центру з надання правової допомоги Міністерства юстиції України №72.

У січні 2016 року було здійснено перереєстрацію позивача, у зв'язку із зміною юридичної адреси по вул.Генерала Чупринки, 71 у м.Львові на підставі договору оренди нерухомого державного майна №141 від 02.09.2015 року.

Як стверджується матеріалами справи, у зв'язку із перереєстрацією Першого львівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги податок по єдиному соціальному внеску за січень та лютий 2016 року було сплачено до Галицької об'єднаної ДПІ ГУ ДФС у Львівській області через ГУДКС у Львівській області, про що свідчать платіжні доручення №8 від 28.01.2016 року та №8 від 11.02.2016 року.

У судовому засіданні представник позивача зазначила, що 06 квітня 2016 року та 07 липня 2016 року Франківським відділенням Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області повідомлялось позивача про те, що до відповідача не поступили кошти по сплаті єдиного соціального внеску за першу половину лютого 2016 року в сумі 2 519,16 грн. та за січень 2016 року в сумі 5 375,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем вживались заходи з метою усунення цього недоліку, а саме: 06.04.2016 року та 07.07.2016 року Центром було надіслано до Галицької об'єднаної ДПІ ГУ ДФС у Львівській області листи №199 та №396, відповідно, про переведення помилково перерахованих коштів по єдиному соціальному внеску з рахунку Галицької об'єднаної ДПІ ГУ ДФС у Львівській області на рахунок Залізничної об'єднаної ДПІ ГУ ДФС у Львівській області (Франківське відділення).

Однак, відповідач дійшов до висновку, що позивачем несплачено/несвоєчасно сплачено єдиний соціальний внесок, а тому виніс рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №0010461302 від 26.07.2016 року.

Вищевказане рішення позивачем оскаржувалось в адміністративному порядку до Головного управління ДФС у Львівській області, однак рішенням останнього скаргу позивача було залишено без розгляду.

Не погодившись з податковим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI (далі - Закон України №2464-VI), платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону України №2464-VI визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно із частиною десятою статті 25 Закону України №2464-VІ, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 визначено процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 Розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.

Пунктом 1 Розділу VI Інструкції №449 передбачено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення

Відповідно до п.2 Розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до фіскальних органів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Пунктом 2 Розділу VII Інструкції №449 визначено, що відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону до платників, визначених підпунктами 1- 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, органи доходів і зборів застосовують штрафні санкції у таких розмірах: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому, складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Таким чином, суд наголошує, що за несплату платником податків єдиного внеску у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій.

В матеріалах справи наявні копії платіжних доручень від 28.01.2016 року №8, від 11.02.2016 року №8, з яких вбачається, що сплата єдиного внеску позивачем здійснена з дотриманням вимог та строків, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», але відповідні суми перераховані на розрахунковий рахунок Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області замість Франківського відділення Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, а при цьому, 26.07.2016 року відповідачем застосовані фінансові санкції до платника за несплату або несвоєчасну сплату внеску. Вищевказані платіжні доручення казначейська установа прийняла до виконання та здійснила проведення платежу, що також підтверджується цими ж копіями платіжних доручень, на яких містяться відмітки банку казначейської служби.

Отже, за період, за який контролюючим органом нараховані штрафні санкції та пеня, відповідні грошові кошти були сплачені на рахунок Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та знаходились у розпорядженні податкової інспекції.

Таким чином, згідно з платіжними дорученнями №8 від 28.01.2016 року на суму 5 375,00 грн., №8 від 11.02.2016 року на суму 2 419,16 грн. було здійснено позивачем сплату єдиного внеску до Галицької ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області через ГУДКС у Львівській області.

З урахуванням викладеного, а також із врахуванням того, що у період сплати податку позивач перебував на обліку Галицької ОДПІ, слід прийти до переконання, що платник, відповідно до норм Закону України №2464-VI, у передбачений строк і у повному розмірі перераховував єдиний внесок.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст.45 Бюджетного кодексу України, Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном).

При цьому, частиною 5 статті 45 Бюджетного кодексу України передбачено, що податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

В контексті наведеного, суд наголошує, що відповідно до Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого наказом Державного казначейства України 26.06.2002 року №122 в редакції наказу від 30.11.2010 року №449), єдиний казначейський рахунок (надалі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

ЄКР консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

ЄКР, відкритий на балансі Державного казначейства України, об'єднує кошти субрахунків, що відкриті на балансі Головних управлінь Державного казначейства України (далі - субрахунки ЄКР).

На субрахунках ЄКР ведеться аналітичний облік коштів державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Як вбачається з призначення платежу у платіжних дорученнях, позивачем було вірно визначено призначення платежу із зазначенням коду бюджетної класифікації та вказано саме про сплату єдиного соціального внеску та визначено період, за який здійснюється сплата.

Водночас, аналізуючи вищенаведені норми законодавства та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що помилка в перерахунку платником єдиного внеску на інший рахунок контролюючого органу не впливає на своєчасність сплати таким платником єдиного внеску до бюджету. Ця помилка впливає лише на невідображення сплачених сум єдиного внеску в обліковій картці платника.

Отже, помилкове зазначення іншого рахунку в платіжних дорученнях під час сплати суми єдиного внеску, зважаючи, при цьому, на добросовісність платника щодо виконання його обов'язку по сплаті такого податку, не є достатньою правовою підставою для застосування штрафних санкцій за несплату/несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, оскільки усі надходження акумулюються на єдиному казначейському рахунку.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 16.06.2015 року (№21-377а15) вказала на те, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений Податковим кодексом, має кваліфікуватись, як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених Податковим кодексом України.

Наведена правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 16.06.2015 року у справі №21-377а15 приймається судом до уваги при вирішенні даного спору.

При цьому, як вбачається, кошти за зазначеними платіжними дорученнями перераховані через казначейство в рахунок доходів державного бюджету у визначений Законом строк. Загалом, суд звертає увагу, що відповідачем під час розгляду справи не спростовано незарахування коштів в рахунок доходів державного бюджету, та не доведено повернення цих коштів з бюджету на рахунок позивача.

Більш того, необхідним є зауважити, що зазначені представником відповідача у запереченнях на позов, положення чинного законодавства встановлюють відповідальність за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску, в той же час, цими положеннями не встановлено відповідальності за перерахування коштів до бюджету не на той рахунок надходжень доходів державного бюджету.

Загалом, прийняття рішень, вчинення дій суб'єктами владних повноважень передбачає, зокрема, дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), є критерієм, який випливає з принципу пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийнятті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що: -здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти; -якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей; -несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії; -для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш «шкідливі» засоби.

Принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Враховуючи те, що позивачем виконані зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у повному обсязі, однак перераховані не на той рахунок, суд вважає, що застосування до позивача штрафних санкцій та пені порушує принцип пропорційності.

При цьому, відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду», рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Суду як джерело права.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

В означеній справі суд вважає, що під поняттям «майно» слід розуміти власні грошові кошти позивача, які йому необхідно сплатити згідно оскаржуваного рішення.

Основною метою ст.1 Протоколу №1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном.

Принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов'язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя.

У справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (1986 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що має бути обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, яку намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

У справі «Трегубенко проти України» Суд дійшов висновку, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Будь-яке втручання у право власності обов'язково має відповідати принципу пропорційності.

Беручи до уваги викладене, та з огляду на ту обставину, що у діях позивача відсутня шкода чи загроза її завдання інтересам держави у вигляді ухилення від сплати єдиного соціального внеску, застосовані відповідачем штрафні санкції не відповідають переслідуваній меті та є непропорційними.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, суд враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів. Рішення, вчинення дії суб'єктом владних повноважень повинно бути прийнято (вчинено) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оспорюваного рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи, несправедливо, необґрунтовано та з використанням повноваження всупереч меті, з якою це повноваження надано.

Таким чином, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому адміністративний належить задовольнити.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.7-11, 14, 69-721, 86, 94, 128, 143, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення №0010461302 від 26.07.2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Присудити на користь Першого львівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (код ЄДРПОУ 39757020) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17 листопада 2016 року.