Рішення

від 16.11.2016 по справі 904/8470/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.11.2016 Справа № 904/8470/16

За позовом Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Житлово - будівельного кооперативу "Восток-22" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 1001 від 01.06.2006 у загальному розмірі 38 336 грн. 97 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 16.11.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 41 від 16.05.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Житлово - будівельного кооперативу "Восток-22" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 1001 від 01.06.2006 у загальному розмірі 47 280 грн. 97 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 39 633 грн. 67 коп. - основний борг;

- 5 224 грн. 54 коп. - пеня;

- 2 044 грн. 30 коп. - інфляційні втрати;

- 378 грн. 46 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 1001 від 01.06.2006 в частині повної та своєчасної оплати наданих в період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року послуг та, відповідно, наявністю боргу у сумі 39 633 грн. 67 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 5.6. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.11.2015 по 31.05.2016 в сумі 5 224 грн. 54 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2015 року по травень 2016 року у сумі 2 044 грн. 30 коп. та 3% річних за період прострочення з 12.11.2015 по 31.05.2016 у сумі 378 грн. 46 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.09.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.10.2016.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 63424/16 від 17.10.2016), в якому він просив суд розгляд справи відкласти на іншу дату, посилаючись на неможливість забезпечити явку свого представника у судове засідання.

Представник сторін у судове засідання 17.10.2016 не з'явилися, витребуваних судом документів не надали, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 17.10.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 02.11.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 67270/16 від 02.11.2016), в якому він на виконання вимог ухвали суду надав додаткові пояснення.

У судове засідання 02.11.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 02.11.2016 не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав. В той же час, судом було наголошено, що в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 02.11.2016 виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне витребувати докази.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 02.11.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.11.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 70546/16 від 16.11.2016), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 1001 від 01.06.2006 у загальному розмірі 38 336 грн. 97 коп., яка складається з таких сум: 30 669 грн. 67 коп. - основний борг, 5 244 грн. 54 коп. - пеня, 2 044 грн. 30 коп. - інфляційні втрати, 378 грн. 46 коп. - 3% річних.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлений до стягнення основний борг, у зв'язку з його частковим погашенням відповідачем, та збільшив заявлену до стягнення пеню, виявивши описку у прохальній частині позову, внаслідок чого ціна позову фактично зменшилась.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 38 336 грн. 97 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 38 336 грн. 97 коп., що є ціною позову.

У судове засідання 16.11.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 16.11.2016 втретє не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.09.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця 22 Партз'їзду, будинок 30, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому, зокрема, містилася ухвала суду від 02.11.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень , який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 26.09.2016; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 36 на відправку пошти з повідомленням від 04.11.2016, які долучені до матеріалів справи та відповідно до яких ухвала суду від 02.11.2016 була вручена відповідачу 10.11.2016 .

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 26.09.2016, 17.10.2016 та від 02.11.2016 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 16.11.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням заяви про їх зменшення, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 16.11.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Кривбасводоканал" засноване органом місцевого самоврядування - Криворізькою міською радою на основі майна, яке є власністю територіальної громади м. Кривого Рогу.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2 статті 2 Статуту комунального підприємства "Кривбасводоканал" основними напрямками діяльності підприємства є забезпечення потреб населення та інших споживачів послугами водопостачання, транспортування питної води споживачам по водопровідним мережам; забезпечення транспортування стічних вод по колекторам та каналізаційним мережам, їх очищення на очисних спорудах.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Відповідно до статті 42 Водного кодексу України водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи. Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Згідно з вимогами пунктом 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Так, 01.06.2006 між Комунальним підприємством "Кривбасводоканал" (далі - виконавець, позивач) та Житлово - будівельним кооперативом "Восток-22" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 1001 (далі - договір, а.с.10-12), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води (водопостачання) і водовідведення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором. Орієнтовний об'єм послуг, згідно до заявки-розрахунку споживача: централізоване постачання холодної води 20568,4 куб. м. на рік, в тому числі по групах:

- населення - 20315,0 куб. м. на рік;

- власні потреби - 253,9 куб. м. на рік;

- інші -;

- водовідведення - 20 568,4 куб. м. на рік, в тому числі по групах:

- населення - 20315,0 куб. м. на рік;

- власні потреби - 253,4 куб. м на рік (пункт 1.1. договору).

За договором встановлюється цілодобовий режим водопостачання та прийняття стоків (пункт 1.3. договору).

У пункті 9.1. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з 01.06.2006 і діє до 31.12.2008. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду.

Доказів визнання недійсним, розірвання або припинення договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення № 1001 від 01.06.2006, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У пункті 1.2. Правил № 190 надані визначення, зокрема, наступних термінів: виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник); вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, занесених до Державного реєстру вимірювальної техніки, що призначені для вимірювання і реєстрації результатів вимірювання та обладнання для влаштування вузла відповідно до вимог нормативних документів; замовник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення - споживач або суб'єкт господарювання, який має намір здійснити будівництво (реконструкцію) об'єкта архітектури з наступним його приєднанням до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення; межа балансової належності - лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Згідно з нормами статті 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.

У пунктах 1.2., 1.4 та 1.7. договору сторони визначили таке:

- зміни договірного об'єму питної води та водовідведення (зменшення, збільшення) проводяться згідно довідки споживача про кількість мешканців (в тому числі пільгова категорія населення), орендарів та інших, наявності засобів обліку, поливальну площу та об'єми на власні потреби, яку споживач подає один раз на квартал і яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2. договору);

- холодна вода подається виконавцем споживачу згідно показників засобів обліку. У разі наявності таких технічних засобів облік холодної води тимчасово здійснюється розрахунковим шляхом згідно з установленими нормами. Показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць в присутності представника споживача (пункт 1.4. договору);

- кількість стічних вод (водовідведення), що надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показанням засобів обліку, а при їх відсутності по нормам споживання (пункт 1.7. договору).

В той же час, у розділі ІІ договору сторони визначили тарифи на послуги, а саме:

- тарифи на момент укладання договору, затверджені рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 370 від 13.07.2005 та № 532 від 14.09.2005 і становлять за групами споживачів (за 1 куб. м. з ПДВ):

- населення:

- холодна вода - 0,46 грн.;

- водовідведення - 0,32 грн.

- бюджет:

- холодна вода - 0,54 грн.;

- водовідведення - 0,54 грн.

- інші:

- холодна вода - 1,62 грн.;

- водовідведення - 1,54 грн. (пункт 2.1. договору);

- у випадку зміни тарифів на послуги виконавець повідомляє про це споживача, відповідно до чинного законодавства України, через засоби масової інформації, без додаткового узгодження розмірів і строків введення нових тарифів. Споживач здійснює оплату за надані послуги по новим тарифам без додаткового узгодження (пункт 2.2. договору);

- плата за надані послуги за наявності засобів обліку води справляється за їх показаннями згідно з пунктами 10-12 Правил № 630 (пункт 2.3. договору).

Так, на виконання умов договору, позивачем у період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року були надані послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 52 106 грн. 87 коп. З урахуванням вказаного, в період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року позивачем були виставлені рахунки на оплату вказаних послуг, окремо на водопостачання та водовідведення; копії вказаних рахунків наявні в матеріалах справи (а.с.23-36).

У розділі ІV договору сторони погодили взаємні права та обов'язки. Так, зокрема, споживач зобов'язаний своєчасно, в установлені договором строки, оплачувати послуги централізованого постачання холодної води і водовідведення відповідно до встановлених тарифів та забезпечити збір платежів (пункт 4.2.1. договору).

Згідно з пунктом 3.9. Правил № 190 рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам.

Так, у розділі ІІІ договору сторони визначили умови щодо оплати наданих послуг, а саме:

- розрахунки за надані послуги здійснюється споживачем у грошовій формі протягом п'яти банківських днів після пред'явлення платіжної вимоги, рахунку або квитанції. Можливі інші форми сплати отриманих послуг, які не суперечать діючому законодавству України (пункт 3.1. договору);

- при оформленні платіжного доручення або протоколу на проведення взаємозаліку, у графіку "Призначення платежу" споживач повинен вказати період, за який проводиться оплата, номер, дату рахунку та договору. У разі відсутності у платіжному дорученні або протоколі цих даних, перерахована оплата зараховується виробником в рахунок попередньої оплати (пункт 3.3. договору).

Так, на підтвердження вручення/надсилання вказаних вище рахунків позивачем були долучені копії реєстрів документів наданих позивачем відповідачу (а.с.19-22).

На порушення умов, визначених у пункті 3.1. договору, відповідач у визначений в ньому термін рахунки у повному обсязі не оплатив, чим порушував свої зобов'язання за договором. Так, надані в спірний період послуги відповідач оплатив частково, в сумі 21 437 грн. 20 коп.

Судом також було враховано, що відповідно до пункту 1.8. договору споживач, для узгодження акта про кількість отриманих послуг направляє свого представника для складання та підписання акту, у відділ водозбуту виробника не пізніше 25 числа кожного місяця (у лютому 23 числа). Якщо представник не прибув у встановлений термін, або відмовився від підписання порядку складає акт, який є підставою для оплати його споживачем, один примірник акта в триденний строк направляється споживачу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем зі сплати наданих у період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року послуг в сумі 30 669 грн. 67 коп. (52 106,87 - 21 437,20).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на таке.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить також з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, відповідно до умов договору відповідач зобов'язався оплачувати вказані послуги протягом п'яти банківських днів після пред'явлення виробником платіжної вимоги, рахунку або квитанції.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем в період з жовтня 2015 року по квітень 2016 року були надані послуги на загальну суму 52 106 грн. 87 коп., відповідач в свою чергу прийняв надані послуги, але не виконав належним чином свої зобов'язання щодо повної оплати послуг за вказаний період, чим порушив умови договору, норми чинного законодавства, та у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 30 669 грн. 67 коп.

При цьому, у відповідності до частин 1, 4 та 5 статті 18 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акту-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідач не звертався до позивача із вимогою зафіксувати порушення виконавцем умов спірного договору шляхом виклику представника виконавця для складання та підписання акту-претензії споживача. Доказів звернення споживача до суду для доведення факту ненадання йому житлово-комунальних послуг за умовами спірного договору відповідачем в матеріали справи не надано.

Викладене підтверджує, що позивачем зобов'язання виконувались у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства та надані послуги приймалися відповідачем без зауважень.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за можливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення спірної заборгованості відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 30 669 грн. 67 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 30 669 грн. 67 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.6. договору сторони погодили, що при несвоєчасній оплаті споживач зобов'язаний сплатити пеню за надані послуги на власні потреби іншим споживача, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний несплачений день, але не більш подвійної облікової ставки НБУ.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 12.11.2015 по 31.05.2016 у розмірі 5 244 грн. 54 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем та порушень під час його проведення не виявлено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 5 244 грн. 54 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2015 року по травень 2016 року у сумі 2 044 грн. 30 коп. та 3% річних за період прострочення з 12.11.2015 по 31.05.2016 у сумі 378 грн. 46 коп.

Так, господарським судом також здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, зроблених позивачем, та встановлено, що під час їх проведення позивачем порушень допущено не було, отже, розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, здійснені позивачем, та додані до матеріалів справи, визнаються судом обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 2 044 грн. 30 коп. та 3% річних в сумі 378 грн. 46 коп. підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, згідно із статтею 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 1 378 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Житлово - будівельного кооперативу "Восток-22" (50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця 22 Партз'їзду, будинок 30; ідентифікаційний код 21910226) на користь Комунального підприємства "Кривбасводоканал" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Єсеніна, будинок 6-А; ідентифікаційний код 03341316) - 30 669 грн. 67 коп. основного боргу, 5 244 грн. 54 коп. - пені, 2 044 грн. 30 коп. - інфляційних втрат, 378 грн. 46 коп. - 3% річних, 1 378 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2