Рішення

від 16.11.2016 по справі 910/18753/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2016Справа №910/18753/16

За позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данатранс"

про стягнення 71 564,73 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача: Пересада Б.О. - представник за довіреність № б/н від 19.08.2016р.

від відповідача: не з'явились

У судовому засіданні 16.11.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Данатранс" про стягнення 71 564,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.01.2016 року між КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Данатранс" було укладено договір № ДНП-2016-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування. За доводами позивача, відповідач в порушення умов договору не виконував взяті на себе зобов'язання щодо оплати щомісячних платежів, внаслідок чого у останнього в період з лютого 2016 року по вересень 2016 року утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 64 935,00 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5 909,66 грн. - пені, 181,64 грн. - інфляційних втрат та 538,42 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18753/16 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 16.11.2016.

У судове засідання, призначене на 16.11.2016, з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання 16.11.2016 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

20.01.2016 року між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (далі - позивач, сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Данатранс" (далі - відповідач, сторона-2) було укладено Договір ДНП-2016-01/01 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 45 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 5 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, Голосіївський район, просп. Глушкова (біля ст. м. «Теремки»), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Пунктом 2.2.6 Договору встановлено, що сторона-2 зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору становить 6,50 грн. за одне місце для платного паркування транспортних засобів на добу, в тому числі: вартість послуг без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 1,46 грн., ПДВ - 0,29 грн., збір за місця для паркування транспортних засобів - 4,75 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 по Договору визначена в Графіку платежів (Додаток №1 до даного Договору).

За змістом п. 3.3 Договору розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороно-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 числа поточного місяця відповідно до Графіку платежів (Додаток №1 до Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з 22.02.2016 і діє до 21.02.2019.

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти внесення плати за послуги надані позивачем відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманих послуг в період з лютого по вересень 2016 року у розмірі 64 935,00 грн. Доказів своєчасного виконання своїх грошових зобов'язань за договором ДНП-2016-01/01 від 20.01.2016 відповідачем не надано, обставини, повідомлені позивачем відповідач не спростував.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України зазначено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України , суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України , зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України , боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів (актів наданих послуг № ИП-0004634 від 29.02.2016, № 804 від 31.03.2016, №1709 від 30.04.2016, № 2411 від 31.05.2016, № 3432 від 30.06.2016, № 4447 від 31.07.2016, № 5417 від 31.08.2016 та № 6368 від 30.09.2016) вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачеві для експлуатації фіксовані місця для паркування на певний строк та за відповідну плату згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору не оплатив позивачу отримані послуги та має заборгованість перед позивачем у розмірі 64 935,00 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на те, що факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем у розмірі 64 935,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення платежу, а тому позивач, керуючись п. 4.2. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 5 909,66 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України ), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України ), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України , неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону , обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.4.2 договору за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п.3.1 цього договору, сторона-2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Пунктом 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року передбачено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК ) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання , не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За перерахунком суду, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 5 893 грн. 51 коп., в іншій частині пені, а саме у розмірі 16 грн. 15 коп., слід відмовити.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 538 грн. 42 коп. - 3% річних та 181 грн. 64 коп. - інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 538 грн. 42 коп. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо інфляційних втрат, то за перерахунком суду вони становлять 179 грн. 88 коп. та підлягають задоволенню в цій частині, в іншій частині у розмірі 1 грн. 76 коп. суд відмовляє.

За таких обставин суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за Договором № ДНП-2016-01/01 від 20.01.2016 у розмірі 64 935 грн. 00 коп., пені у розмірі 5 893 грн. 51 коп., 3% річних у розмірі 538 грн. 42 коп. та інфляційних втрат у розмірі 179 грн. 88 коп.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Данатранс" (04212, м. Київ, вул. Тимошенка, будинок 1-Є, квартира 25, ідентифікаційний код 33192713) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (04073 м. Київ, вул. Копилівська, буд. 67, корп. 10, ідентифікаційний код 35210739) 64 935 (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот тридцять п'ять) грн. 00 коп. - основного боргу, 5 893 (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто три) грн. 51 коп. - пені, 538 (п'ятсот тридцять вісім) грн. 42 коп. - 3% річних, 179 (сто сімдесят дев'ять) грн. 88 коп. - інфляційних втрат та 1 377 (одну тисячу триста сімдесят сім) грн. 65 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.11.2016.

Суддя Пукшин Л.Г.