Рішення

від 15.11.2016 по справі 922/3347/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р.Справа № 922/3347/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Макаренко О.В.

при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагро", м. Харків про стягнення 36 024,15 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс" (позивач) звернулось до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагро" (відповідача) про стягнення основного боргу в розмірі 21 244,00 грн., пені в розмірі 8 371,34 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 268,34 грн. та 24% річних в розмірі 5 140,47 грн. за договором поставки №8091-22/2015 від 05.05.2015 р.

Представник позивача у судове засідання не з'явився. У минулому судовому засіданні просив позов задовольнити. Подав до суду заяву (вх. № 38566 від 14.11.2016 р.) про винесення рішення у справі за наявними у справі матеріалами.

Відповідач про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, в судові засідання свого повноважного представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, витребуваних документів до суду не подав.

Враховуючи те, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про час та місце проведення судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані позивачем докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2015 р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) був укладений договір поставки № 8091-22/2015, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали (далі - товар), а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити товар.

Згідно з п. 1.2. договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальні кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови поставки визначаються у рахунках-фактурах та товарних накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід'ємного частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію

Відповідно до п. 1.3. договору погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується в рахунках на оплату або в накладних про відвантажування, що являються невід'ємними складовими даного договору, без складання специфікацій. Покупець підписуючи документ про відвантаження (накладна, товарно-транспортна накладна), виявляє згоду на прийняття товару відповідно до попередньої домовленості з постачальником та позбавляється права заявляти претензії щодо невідповідності поставленого товару за кількістю, номенклатурою, асортиментом, ціною попередній домовленості з постачальником. Уповноважуючи певну особу на прийняття товару від постачальника покупець автоматично уповноважує таку особу підписувати відповідні товарно-супровідні документи на товар.

Згідно з п. 2.2. договору товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно.

Згідно з п. 3.1. договору оплата товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При здійсненні оплати покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.

У п. 3.2. договору сторони домовились, що в разі прострочення платежу з боку покупця постачальник має право припинити подальші відвантаження покупцю до отримання повної оплати за відвантаженими, але не оплаченими в строк партіями товару, а також перейти до роботи з покупцем на умовах 100% попередньої оплати.

Згідно з п. 3.3. договору в залежності від загальної суми щомісячних замовлень покупця, постачальник визначає суму товарного кредиту, на яку він може поставити товар на умовах домовленого відтермінування. У разі перевищення суми товарного кредиту та не настання при цьому терміну оплати за відтермінуванням, покупець має сплатити суму коштів, яка буде дорівнюватись сумі перевищення кредиту невідкладно.

Відповідно до умов п. 2.3. договору поставка товару здійснюється за погодженням сторін на умовах:

2.3.1. ЕХW - склад постачальника. Товар переходить у власність покупця з моменту передачі товара покупцю на складі постачальника.

2.3.2. FСА Франко-Перевізник. Товар переходить у власність покупця з моменту передачі товара постачальником перевізнику. Оплата послуг перевізника здійснюється постачальником за рахунок покупця.

За умовами п. 4.2. договору покупець зобов'язаний прийняти товар та здійснити відповідні розрахунки згідно з п.п. 2, 3 даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виставив відповідачеві рахунки на оплату товару на загальну суму 23 244,00 грн. за № S0000388456, № S0000388508 від 13.07.2015 р., № S0000388499 від 14.07.2015 р., № S0000415565, № S0000415578 від 24.07.2015 р. та поставив відповідачеві товар на загальну суму 23 244,00 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №SНР0000068481 від 13.07.2015 р., № SНР0000068490 від 14.07.2015 р., №SНР0000074134 від 25.07.2015 р. та накладними № SI0000115338, № SI0000115540 від 13.07.2015 р., № SI0000115455 від 14.07.2015 р., № SI0000124325, № SI0000124568 від 24.07.2015 р.

Відповідач товар прийняв, але в порушення умов договору оплатив товар частково на загальну суму 2 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №338 від 28.09.2015 р. (а.с. 43).

Таким чином судом встановлено, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за договором в розмірі 21 244,00 грн. (23 244,00 грн. - 2 000,00 = 21 244,00 грн.), яка на даний час є непогашеною.

Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому за умовами ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, норми закону і те, що суму заборгованості відповідачем не спростовано і не погашено, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором поставки №8091-22/2015 від 05.05.2015 р. в розмірі 21 244,00 грн. правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 8 371,34 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 268,34 грн. та 24% річних в розмірі 5 140,47 грн., суд дійшов таких висновків.

За приписами ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За умовами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. Установлене статтею 3 названого Закону обмеження розміру пені не стосується неустойки, встановленої іншими законодавчими актами.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 5.2. договору поставки передбачено, що у разі прострочення платежу більше 3-х календарних днів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Отже, відповідно до умов п. 5.2. договору відповідач повинен здійснити оплату товару на протязі 3-х календарних днів після його прийняття.

За результатами здійсненого судом перерахунку пені (з урахуванням ч. 2 ст. 343 та ч. 6 ст. 232 ГК України), суд вважає позовні вимоги про стягнення пені такими, що підлягають частковому задоволенню в розмірі 5 505,41 грн. В решті вимог про стягнення пені суд вважає за необхідне відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у разі прострочення виконання грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 24% річних від простроченої суми.

Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат в розмірі 1 268,34 грн. та 24% річних в розмірі 5 140,47 грн., суд вважає позовні вимоги в цій частині правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу в розмірі 21 244,00 грн., пені в розмірі 5 505,41 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 268,34 грн. та 24% річних в розмірі 5 140,47 грн. В решті позову слід відмовити.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, керуючись ч. 2 ст. 49 ГПК України, покладає судовий збір в повному обсязі (в розмірі 1 378,00 грн.) на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 193, 230, 232, 265, 343 Господарського кодексу України, ст. ст. 6, 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 628, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагро" (61007, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 39328668, р/р 26006550712700 в ПАТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Партс" (02222, м. Київ, вул. Закревського, 16, код ЄДРПОУ 37141112, р/р 26007500176855 в ПАТ "Креді ОСОБА_2", МФО 300614) основний борг в розмірі 21 244,00 грн., пеню в розмірі 5 505,41 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 268,34 грн., 24% річних в розмірі 5 140,47 грн. та судовий збір в розмірі 1 378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 16.11.2016 р.

Суддя ОСОБА_3