Рішення

від 15.11.2016 по справі 918/1067/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 листопада 2016 р. Справа № 918/1067/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. розглянувши справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Епас"

до відповідача ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації

про повернення майна в натурі

За участю представників сторін:

від позивача: представник ОСОБА_2

від відповідача: представник ОСОБА_3, начальник ОСОБА_4

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 08.11.16 по 15.11.16

Статті 20, 22 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Епас" (надалі Позивач або Товариство) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації (надалі Відповідач або ОСОБА_1 освіти) в якому просить стягнути з останнього отримане в позику дизельне пальне в кількості 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) літрів.

Свої вимоги Позивач мотивує тим, що на підставі Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 01 квітня 2015 року він надав в позику Відповідачу 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) літрів дизельного пального, однак Відповідач зазначену річ не повернув.

Відповідач надав суду письмовий відзив на позов в якому проти вимог Позивача заперечує посилаючись при цьому на те, що укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги не відповідає вимогам законодавства, так як ОСОБА_1 освіти є бюджетною установою і згідно ч.6 ст. 45 Бюджетного Кодексу України забороняється проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, зазначене бюджетне зобов"язання взяте ОСОБА_1 без відповідних бюджетних асигнувань та з перевищенням повноважень. Крім того Відповідач стверджує, що при укладенні зазначеного договору мало місце порушення законодавства в сфері державних закупівель, так як здійснення закупівлі дизельного пального на суму понад 100 тис.грн. мало здійснюватися із застосуванням процедур, передбачених Законом України "Про здійснення державних закупівель".

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

01 квітня 2015 року, між Управлінням освіти, молоді та спору Острозької райдержадміністрації, як Позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕПАС», як Позикодавцем було укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги (надалі Договір).

Відповідно до Положення про ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Острозької районної державної адміністрації 01 лютого 2016 року №26, ОСОБА_1 є правонаступником Управління освіти, молоді та спору Острозької райдержадміністрації.

Відповідно до умов Договору (1.1) та відповідно до акту приймання-передачі від 01 квітня 2015 року (а.с. 8), Позивач як позикодавець передав, а Відповідач як позичальник прийняв і зобов'язався повернути надане дизельне пальне в кількості 2880 літрів в порядку на умовах, передбачених даним Договором.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оскільки предметом укладеного між сторонами Договору є речі визначені родовими ознаками, відповідно сам договір має правову природу договору позики, до якого застосовуються норми глави 71 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Сторони в Договорі не встановили строк повернення позики.

12 лютого 2016 року Позивач направив Відповідачу письмову вимогу про повернення позики - дизельного пального в кількості 2880 літрів.

09 березня 2016 року ОСОБА_1 освіти Острозької райдержадміністрації, як відповідь на вимогу, надіслав на адресу Позивача лист №195-04/01-20/16 в якому повідомив, що є правонаступником Управління освіти, але відмовляється повертати отримане в позику дизельне пальне так як у нього відсутні бухгалтерські документи, які б підтверджували факт передачі пального і що Договір не відповідає вимогам законодавства.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Така ж норма закріплена і в статті 193 Господарського кодексу України.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання.

Як уже зазначалося вище Позичальник, в разі не встановлення в договорі строку повернення, має повернути позику протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це (ст. 1049 ЦКУ).

Всупереч наведеним нормам Відповідач у тридцяти денний строк з моменту отримання вимоги Позивача не повернув останньому дизельного пального в кількості 2880 літрів.

Відтак вимога Позивача про стягнення з Відповідача дизельного пального в кількості 2880 літрів грунтується на договорі та законі, і, відповідно, є правомірною та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір про надання поворотної фінансової допомоги від 01 квітня 2015 року судом недійсним не визнавався, його недійсність прямо не встановлена законом, а відтак він є правомірним.

Крім того суд зазначає, що згідно пункту 3 частини 1 статті 3, статті 627 ЦК України, встановлено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписом статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів.

Однією з загальних засад цивільного законодавства згідно зі статті 3 ЦК України є свобода договору.

Волевиявлення позивача та відповідача підтверджується наявністю на Договорі про надання поворотної фінансової допомоги від 01 квітня 2015 року підписів керівників, які скріплено печатками.

Укладаючи Договір, сторони були вільними в укладенні договору, визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину, відповідала внутрішній волі сторін.

Тому, суд вважає безпідставними твердження відповідача про те, що договір не містить усіх умов та вимог, які до нього ставляться законом.

Також Відповідач вказував на те, що укладання Договору про надання поворотної фінансової допомоги від 01 квітня 2015 року без відповідних бюджетних асигнувань є недійсним (стаття 48 Бюджетного кодексу України).

Суд не погоджується з таким твердженням Відповідача з огляду на наступне.

Згідно статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 01 квітня 2015 року і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі Державного казначейства України.

Крім того суд зазначає, що посилання Відповідача на ч.6 ст.45 Бюджетного кодексу України є безпідставним, так як дана стаття регулює виконання Державного бюджету України за доходами, а частина шоста її забороняє проведення розрахунків саме з бюджетом у негрошовій формі, однак у даному випадку правовідносини між сторонами склалися не стосовно виконання самого бюджету чи бюджетних зобов"язань, а між сторонами існували майново-господарські зобов"язання, що виникли на підставі договору.

Безпідставним є і посилання Відповідача на те, що при укладенні зазначеного Договору мало місце порушення законодавства в сфері державних закупівель, так як сума Договору не перевищує вартості предмета закупівлі при наявності якого є обов"язщковим застосування процедур державних закупівель.

Також Відповідач зазначає про те, що зі сторони останнього договір був підписаний начальником ОСОБА_5, однак, будь яких належних та допустимих доказів того, що дії останнього є протиправними, або суперечать вимогам чинного законодавства України суду не надано.

Згідно з статтею 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В силу вимог статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, підсумовуючи усе зазначене вище, суд констатує, що матеріалами справи підтверджується наявність обов"язку у ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Епас" по поверненню останньому дизельного пального в кількості 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) літрів.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи покладається на Відповідача.

Керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації (вул. Татарська, 92, місто Острог, Рівненська область, 35800, ЄДРПОУ 40245847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Епас" (вул. Лісова,10 місто Нетішин, Хмельницька область, 30100, ЄДРПОУ 14154391) 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) літрів дизельного пального.

3. Стягнути з ОСОБА_1 освіти Острозької районної державної адміністрації (вул. Татарська, 92, місто Острог, Рівненська область, 35800, ЄДРПОУ 40245847) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Епас" (вул. Лісова,10 місто Нетішин, Хмельницька область, 30100, ЄДРПОУ 14154391) 1378, 00 грн. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 18 листопада 2016 року.

Суддя Марач В.В.