Ухвала

від 16.11.2016 по справі 804/13583/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2016 року м. Київ К/800/17116/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 року

у справі № 804/13583/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Птахофабрика «Крила Таврії» (далі - позивач, ТОВ «Птахофабрика «Крила Таврії»)

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Нікопольська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Птахофабрика «Крила Таврії» звернулось у вересні 2015 року до суду з адміністративним позовом до Нікопольської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.08.2015 року № 0001402205, № 0001412201, № 0001422201 та № 0001432201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2015 року. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема, п. 46.1 ст. 46, пп. 47.1.3 п. 47.1 ст. 47, п. 51.1 ст. 51, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 с. 137, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 02.04.2013 року по 31.12.2014 року, результати якої оформлено актом від 15.07.2015 року № 627/04-07-22-01/38657824, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення товариством податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2014 року на суму 23 910,00 гривень та відповідно заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за вказаний період на 2 391,00 гривню; п. 135.1, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток у сумі 706 920,13 гривень; п. 185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого товариством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу наступного податкового періоду (ряд. 24) по деклараціях з податку на додану вартість (скорочених) на загальну суму 315 949,00 гривень; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість по деклараціях з податку на додану вартість (загальних) на загальну суму 14 233,17 гривні; п. 46.1 ст. 46, пп. 47.1.3 п. 47.1 ст. 47, п. 51.1 ст. 51 ПК України, зокрема, подання не у повному обсязі податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і суми утриманого податку за формою № 1ДФ за IV квартал 2014 року; п. 2.11, п. 3.1, п. 7.3.9 та п. 7.41 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.08.2015 року: № 0001412201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 706 920,13 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 176 730,03 гривень; № 0001422201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 14 233,17 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 524 546,47 гривень; № 0001432201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 315 949,00 гривень; № 0001402205, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штраф) у розмірі 383 973,20 гривні.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості висновків податкового органу щодо нереального характеру спірних господарських операцій, оскільки надані позивачем документи не підтверджують фактичного здійснення спірних господарських операцій, у зв'язку з чим останнім неправомірно сформовано дані податкового обліку по господарським операціям з даними контрагентами, а також щодо порушення товариством норм з регулювання обігу готівки.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, вірно виходив з наступного.

За змістом п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, витрати, не підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, в тому числі при їх ввезенні на митну територію України (в тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) в зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

За приписами п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках в день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. В разі складання податкової накладної в паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів, послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємий період позивач (постачальник/замовник) мав господарські взаємовідносини з: ТОВ «Торгсервіс» (покупець) за договором поставки від 30.04.2014 року № 13-4/14 на поставку товару згідно асортименту, за наслідками виконання якого на адресу ТОВ «Торгсервіс» поставлено м'ясо птиці на загальну суму 278 335,67 гривень, розрахунки за яке здійснено у повному обсязі та сплачено податок на додану вартість; ТОВ СБ «Булат» (виконавець) за договором від 20.11.2013 року № 04/11-13-СБ про надання послуг фізичної охорони, за результатами виконання якого останнім надано позивачу охоронні послуги на суму 82 448,00 гривень, розрахунки за які здійснено у повному обсязі та сплачено податок на додану вартість.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, облікових документів про рух товарно-матеріальних цінностей, актів здачі-прийняття робіт, звітів про надання послуг.

При дослідженні вказаних документів судом апеляційної інстанції встановлено, що такі по всім операціям, на які посилається податкова інспекція, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», п. 201.1 ст. 201 ПК України.

При цьому, є вірною позиція суду апеляційної інстанції, що відповідальність за не внесення до бюджету податку на додану вартість повинні нести постачальники продукції (виконавці робіт), а не позивач, який сплатив податок на додану вартість в ціні наданих послуг, факт перерахування до бюджету якого відповідачем у ході розгляду справи не заперечувався.

Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції, що у ході розгляду справи суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що реальність надання позивачу послуг з охорони об'єктів підтверджена наявними в матеріалах справи належними первинними документами на які є посилання в акті перевірки, а також залишено поза увагою факт наявності у ТОВ СБ «Булат» ліцензії МВС України на здійснення охоронної діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України безповоротна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання в банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених.

Як вірно зауважено судом апеляційної інстанції, не під жодну з визначених вказаною нормою ознак отримання позивачем коштів від ТОВ «Торгсервіс» не підпадає, оскільки, як було зазначено, мало місце укладання договору поставки, реальність якого підтверджена переліченими та дослідженими вище доказами, натомість, окремі дефекти первинних бухгалтерських документів, на які звертає увагу суд першої інстанції, в сукупності з іншими документами, не спростовують дійсність проведених господарських операцій та зміну у майнових активах їх учасників.

Відповідно до положень ст. 183 ПК України реєстрація осіб як платників податку здійснюється податковими органами та діє до дати її анулювання.

У розумінні ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесенні до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, перелічені в акті перевірки юридичні особи перебувають в Єдиному державному реєстрі, мають свідоцтва платників податків.

При цьому, колегія суддів погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, що відповідачем не доведено наявності порушень, безпосередньо допущених позивачем при реалізації продукції ТОВ «Торгсервіс» та отриманні охоронних послуг від ТОВ СБ «Булат, а порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ «Птахофабрика «Крила Таврії» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, щодо безпідставності та необґрунтованості висновків податкового органу, підтриманих судом першої інстанції, щодо віднесення до відходів продукції вагою 111 825,17 кг, оскільки наказом позивача від 03.01.2013 року № 1/у, виданого відповідно до Методичних рекомендацій по бухгалтерському обліку біологічних активів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України № 1315 від 29.12.2006 року та відповідно до Методичних рекомендацій про використання спеціалізованих форм первинних документів по обліку довгострокових і поточних біологічних активів в сільськогосподарських підприємствах, затверджених Наказом Міністерства фінансів України № 73 від 21.02.2008 року, визначено технологічний регламент, згідно якого різниця між обліковою і фактичною вагою птиці може становити до 23 процентів, а відповідно до наявних у матеріалах справи розрахунків, відходи на підприємстві не перевищували визначені нормативи.

Відповідно до пункту 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого Постановою Національного банку України № 637 від 15.12.2004 року (далі - Положення), підприємства можуть тримати в позаробочий час в своїх касах готівкову виручку в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка, що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватись до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів без відкриття рахунку. Здавання готівкової виручки здійснюється самостійно (в тому числі із застосуванням платіжних пристроїв та через пункти приймання готівки) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством надано право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства на його вибір.

За приписами п. 7.39 Положення під час перевірки звітів про використання коштів для вирішення господарських питань особлива увага приділяється дотриманню підзвітними особами встановлених термінів складання та подання до бухгалтерії відповідних звітів, своєчасність повернення до каси підприємств залишку невикористаних коштів (одночасно з відповідним звітом), наявність оригіналів підтвердних документів, їх погашення тощо. Крім того, враховується те, що подання звітів про використання коштів із порушенням встановлених термінів може дозволятися лише в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підзвітної особи або за інших обставин, що мають документальне підтвердження.

Пунктом 7.41 Положення визначено, що під час перевірки правильності оформлення видач готівки під звіт як на відрядження, так і на інші потреби встановлюється достовірність підтвердних документів, що додаються до звітів про використання коштів

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року, за неоприбуткування (неповне або несвоєчасне) оприбуткування в касі готівки передбачений штраф в п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Як свідчать матеріали акту перевірки, висновки відповідача про залишення в касі готівки 25.11.2013 року базуються лише на відсутності підпису Смороди А.Ю. у видатковому касовому ордері; 30.01.2014 року - сума в банк здана не тією особою, яка отримала готівку; 26.11.2014 - не підтвердженням здачі готівки до установи банку.

Проте судом апеляційної інстанції вірно зауважено, що дані висновки не відповідають дійсності, з огляду на наступне.

Згідно квитанції ПАТ «Мегабанку» від 25.11.2013 року № 2946_3 готівка в сумі 130 000,00 гривень здана в повному обсязі, відповідно до квитанції ПАТ «Мегабанку» від 30.01.2014 року №1816_3 готівка в сумі 18 512,66 гривень здана в повному обсязі, та згідно квитанції ПАТ «Мегабанку» від 26.11.2014 року № 1 готівка в сумі 60 000,00 гривень здана в повному обсязі. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що в усіх зазначених банківських квитанціях вказано, що це виручка ТОВ «Птахофабрика «Крила Таврії» від реалізації продукції, а не отримання готівки від фізичної особи.

Також, судом апеляційної інстанції вірно зауважено, стосовно подій 30.01.2014 року, зокрема, в акті перевірки містяться взаємовиключні обставини, оскільки спочатку відповідачем зазначено, що готівка в сумі 18 512,66 гривень отримана з каси, а потім, що ця сума до каси не надходила.

Так, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що матеріали справи містять достатньо доказів виконання ТОВ «Птахофабрика «Крила Таврії» обов'язку, визначеного пунктом 2.8 Положення.

Поряд з цим, помилковими є висновки про відсутність документів на підтвердження витрат на господарські потреби в сумі 10 000,00 гривень за авансовим звітом Ковтуненко С.Д. від 05.05.2014 року № 3, до якого надано квитанції на цю суму, оскільки, те що в квитанціях записано прізвище Романів Л.З. ніяким чином не є доказом витрачання коштів не за цільовим призначенням, так як у даному випадку Романів Л.З. є першим заступником директора, якій Ковтуненко С.Д. підпорядкована і діяла за довіреністю, виданою Романів Л.З.

Разом з тим, ТОВ «Птахофабрика «Крила Таврії» не заперечує проти висновку акту перевірки стосовно допущених помилок при оформлені податкових накладних: № 13 від 22.05.2014 року на суму 2880,00 гривень, в тому числі податок на додану вартість 480,00 гривень, виписаної ПП «Юрпол»; № 335 від 08.05.2014 року на суму 516,60 гривень, в тому числі податок на додану вартість 86,10 гривень, виписаної ТОВ «Полігон СД 32»; № 11 від 15.04.2014 року на суму 2400,00 гривень, в тому числі податок на додану вартість 400,00 гривень, виписаної ПП «Юрпол»; № 279 від 15.04.2014 року на суму 344,40 гривні, в тому числі податок на додану вартість 57,40 гривень, виписаної ТОВ «Полігон СД 32»; № 265 від 10.04.2014 року на суму 137,76 гривень, в тому числі податок на додану вартість 22,96 гривні, виписаної ТОВ «Полігон СД 32»; № 249 від 02.04.2014 року на суму 68,88 гривень, в тому числі податок на додану вартість 11,48 гривень, виписаної ТОВ «Полігон СД 32».

Таким чином, судом апеляційної інстанції у повній мірі визначено безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ТОВ «Птахофабрика «Крила Таврії».

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права та не правильного вирішення справи, у зв'язку з чим судом апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасовано постанову суду першої інстанції та задоволено позовні вимоги.

Відповідно до п. 3 ст. 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 року у справі № 804/13583/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Cудді: ) Н.Є. Маринчак І.В. Приходько