Рішення

від 14.11.2016 по справі 916/2542/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" листопада 2016 р.Справа № 916/2542/16

За позовом Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву;

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Грузинські Традиції ЛТД"

про виселення

Суддя Гуляк Г.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 - за дорученням (в режимі відео конференції);

Від відповідача: -не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: 15 вересня 2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Грузинські Традиції ЛТД" про виселення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16 вересня 2016 року порушено провадження по справі № 916/2542/16 та призначено до розгляду на 10 жовтня 2016 року о 11:30.

Разом з позовом Регіональне відділення надало клопотання про проведення усіх судових засідань у режимі відеоконференції, вх.№2-4883/16 від 15.09.2016 року, вказане клопотання судом розглянуто та задоволено ухвалою суду від 16 вересня 2016 року.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, вказаною в позовній заяві, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців. Проте, надіслана судом копія ухвали суду про порушення провадження у справі була повернута до суду без вручення разом з рекомендованим поштовим повідомленням, що містяться в матеріалах справи.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 В«Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 роціВ» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 роціВ» від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками В«адресат вибувВ» , В«адресат відсутнійВ» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 14 листопада 2016 року після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача в режимі відеоконференції та оцінивши надані докази, суд встановив:

19 жовтня 2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Позивач, Орендодавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Вікторія Трейд» (правонаступником якого є ТОВ «Грузинські традиції ЛТД») (далі -Відповідач, Орендар) було укладено договір оренди № 1069 державного нерухомого майна, загальною площею 104,53 м2, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 34, (далі - Майно), що перебуває на балансі державного підприємства «Наш дім» (надалі - Балансоутримувач), вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 31 травня 2004 рік 250700 гривень.

Пунктом 1.1. Договору, майно було передано в оренду з метою розміщення офісу. Договір було укладено строком 3 (три) роки, що діє з 19 жовтня 2004р. по 19 жовтня 2007р. включно (п. 10.1 Договору). В подальшому Договір оренди від 19 жовтня 2004 року № 1069 продовжено: на 2 (два) роки, що діє з 19 жовтня 2010 року до 19 жовтня 2012 року включно (пункт 1 Договору від 11 листопада 2010 року № 1069/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 1069 від 19 жовтня 2004 року); та на 3 (три) роки, що діє з 19 жовтня 2012 року до 19 жовтня 2015 року включно (пункт 4 Договору від 24 грудня 2012 року № 1069/04 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 1069 від 19 жовтня 2004 року).

На підставі рішення господарського суду Одеської області від 06 липня 2015 по справі № 910/24805/14 за позовом РВ ФДМУ по м. Києву до ТОВ «Вікторія Трейд» договір оренди від 19.10.2004р. № 1069, укладений між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ «Вікторія Трейд» (правонаступником якого є ТОВ «Грузинські традиції ЛТД») було розірвано.

Позивач у своєму позові зазначив, що в процесі розгляду справи № 910/21108/14 за позовом РВ ФДМУ по м. Києву щодо стягнення боргу з ТОВ «Вікторія Трейд» господарським судом Одеської області було встановлено, що за ідентифікаційним кодом товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Трейд» - 30779711, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців значиться юридична особа товариство з обмеженою відповідальністю «Грузинські традиції ЛТД». За результатами дослідження витребуваної судом реєстраційної справи товариства з обмеженою відповідальністю «Грузинські традиції ЛТД» судом було встановлено, що 12.06.2014р. товариством з обмеженою відповідальністю «Вікторія Трейд» було подано до Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві документи, зокрема рішення загальних зборів учасників, оформлене протоколом № 06-2014 від 05.06.2014р. та заповнену реєстраційну картку, на підставі яких державним реєстратором 12.06.2014р. за № 10701050021017130 було проведено державну реєстрацію зміни найменування товариства з обмеженою відповідальністю «Вікторія Трейд» на товариство з обмеженою відповідальністю «Грузинські традиції ЛТД».

Відповідно п. 2.4. Договору, у разі припинення договору, майно повертається Орендарем Орендодавцю. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає Майно іншій стороні Договору, згідно п. 5.7. Договору, у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Пунктом 5.13 Договору передбачено, що в разі зміни розрахункового рахунку, назви підприємства, телефону, юридичної адреси, Орендар зобов'язаний повідомити про це Орендодавця в тижневий термін та відповідно п. 5.14 розділу 5 Договору № 1069 (зі змінами, внесеними договором від 08.02.2012 № 1069/03) у разі розірвання за згодою сторін договору оренди, Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Як зазначає Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, на момент подання позову, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Грузинські Традиції ЛТД" у добровільному порядку не передало нежитлове приміщення нерухомого майна,

площею 104,53 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 34, а тому позивач звернувся до господарського суду Одеської області за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти, акти цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ст.14 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормою ч. 1 ст. 763 ЦК України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Суд звертає увагу, що майно, яке є предметом договору оренди належить до об'єктів комунальної власності і правовідносини, пов'язанні з його орендою, регулюються Законом України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» .

У відповідності до ст. 1 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» від 10.04.1992р. № 2269-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями; далі по тексту - Закон України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» ) цей Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Згідно зі ст. 2 цього Закону Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Положеннями ст. 4, 5, 6 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» встановлено, що об'єктами оренди за цим Законом зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств. Орендодавцями в розумінні цього Закону є, в тому числі, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 17 Закону України В«Про оренду державного майна та комунального майнаВ» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В свою чергу, з природи орендних правовідносин, визначеної положеннями ч.1 ст.2 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , ч.1 ст. 283 Господарського кодексу України та ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, випливає, що внаслідок укладання договору оренди Орендар набуває право тимчасового правомірного володіння та користування комунальним майном - спірним орендованим приміщенням - впродовж строку дії (чинності) відповідного договору, що узгоджується із ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.27 Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» та ст.785 Цивільного кодексу України, припинення договору оренди тягне за собою виникнення зобов'язання Орендаря з повернення майна Орендодавцю.

Що стосується задоволення позовних вимог в частині виселення, суд звертає увагу, що правомірність застосування будь-якого способу судового захисту в контексті приписів ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України є можливою виключно у випадку наявності і доведеності таких умов: наявність певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу у позивача; існування порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача на момент звернення до суду; належність обраного способу судового захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. по справі № 910/11049/15.

Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору оренди майна державної власності, спірні правовідносини регламентуються, насамперед, нормами Закону України В«Про оренду державного та комунального майнаВ» , а також Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, що підлягають застосуванню до правовідносин за вказаним договором.

Відповідно до ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, положення ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно п. 2.4. Договору, у разі припинення Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає Майно іншій стороні Договору та згідно п. 5.7. Договору, у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Судом встановлено, що відповідач не має правових підстав для ухилення від повернення позивачеві об'єкту оренди, оскільки рішення господарського суду Одеської області від 06 липня 2015 по справі № 910/24805/14 за позовом РВ ФДМУ по м. Києву до ТОВ «Вікторія Трейд» договір оренди від 19.10.2004р. № 1069, укладений між РВ ФДМУ по м. Києву та ТОВ «Вікторія Трейд» (правонаступником якого є ТОВ «Грузинські традиції ЛТД») було розірвано, набрало законної сили 21 липня 2015 року.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

У матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі орендованих відповідачем приміщень, що зумовлює висновок про наявність у позивача як відповідного суб'єктивного права, яке підлягає судовому захисту, так і факту його порушення відповідачем. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.12.2015 р. по справі № 910/11049/15.

Норми ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів віднесено, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі. Отже, якщо орендар не звільнив орендоване приміщення після закінчення строку дії договору оренди, позовна вимога орендодавця про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

За таких обставин, вимога позивача про виселення в контексті зазначених норм, відповідає способу судового захисту, передбаченого ст.16 Цивільного кодексу України, що полягає у спонуканні відповідача до виконання зобов'язання з повернення орендованого майна, є цілком обґрунтованою та правомірною Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 02.06.2014 р. по справі № 916/2943/13.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

На підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44-49,50,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити.

2. Виселити ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Грузинські традиції ЛТД» (65111, м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 44; код ЄДРПОУ 30779711) з орендованого державного нерухомого майна, площею 104,53 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 34, на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місті Києву (01032 м. Київ бульвар Т. Шевченко, 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825).

3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Грузинські традиції ЛТД» (65111, м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, 44; код ЄДРПОУ 30779711) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місті Києву (01032 м. Київ бульвар Т. Шевченко, 50-Г, код ЄДРПОУ 19030825, банк одержувача ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820172, р/р 35215045014093) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1378 /одна тисяча триста сімдесят вісім/ гривень .

Рішення суду набирає законної сили, в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Повне рішення складено 18 листопада 2016 р.

Суддя Г.І. Гуляк