Рішення

від 18.11.2016 по справі 756/8120/16-ц

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

18.11.2016 Справа № 756/8120/16-ц

унікальний №756/8120/16-ц

провадження № 2/756/4336/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Оболонський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Маринченко М.М.,

при секретарі Приголовкіну В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю-РОС» про скасування запису в трудовій книжці від 03 лютого 2016 року, поновлення на посаді керуючого ресторану, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання виплатити відпускні,

встановив:

22 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 15.05.2015 року він влаштувався на посаду адміністратора ресторану «Yu.S bar» в ТОВ «Ю-Рос» з щомісячною заробітною платою в розмірі 4500 грн. З 01.08.2015 року він був переведений на посаду керуючого ресторану «Yu.S bar» в ТОВ «Ю-Рос» з щомісячною заробітною платою в розмірі 7000 грн.

У зв'язку з тривалими затримками виплати заробітної плати за погодженням з директором ОСОБА_2 26.02.2016 року він написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням та заяву на відпустку. Директор пообіцяв розрахуватися з ним протягом двох тижнів. 09 березня 2016 року він звернувся до директора з питання виплати заробітної плати, проте директор відмовив йому з посиланням на те, що він ніби то викрав ноутбук у співвласника ресторану.

17 березня 2016 року він був змушений звернутися до Управління поліції у Шевченківському районі Головного управління національної поліції у м. Києві з проханням поновити його порушені права та сприяти поверненню трудової книжки. У відповідь на своє звернення отримав висновок від 22 березня 2016 року.

Лише 18 квітня 2016 року за сприяння слідчого поліції відповідач повернув йому трудову книжку, в якій було записано, що його звільнено наказом № 18-к від 03.02.2016р. на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку невідповідністю займаній посаді.

Позивач вважає звільнення з таких підстав незаконним, оскільки він звернувся з заявою про звільнення до керівника 26.02.2016 року за власним бажанням, протягом лютого 2016 року працював, ніяких порушень не допускав.

На підставі викладеного позивач просить скасувати запис в трудовій книжці від 03.02.2016 року, поновити його на посаді керуючого ресторану, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 березня 2016 року по день ухвалення судом рішення у справі, стягнути з відповідача на його користь 3500 грн. відпускних.

Також позивач подав до суду заяву у якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав та поновити цей строк, посилаючись на те, що він не має юридичної освіти, не знав, що має право звернутися до суду з цим позовом у місячний строк з дня отримання трудової книжки. Коли він 18 квітня 2016 року отримав трудову книжку, його про строки звернення до суду не інформували. Оскільки його права все ще порушувались, від продовжував їх захищати звертаючись до компетентних органів. Лише 30 травня 2016 року він отримав останню відповідь від Управління поліції у Шевченківському районі Головного управління національної поліції у м. Києві і тоді 22 червня 2016 року звернувся до суду.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Позивач додатково пояснив, що працював у відповідача до 25 лютого 2016 року включно, заяву про звільнення за власним бажанням написав 26 лютого 2016 року, потім були вихідні, а з 01 березня по 14 березня 2016 року він перебував у відпустці. Про своє звільнення він дізнався, коли за сприяння слідчого отримав трудову книжку, тобто 18 квітня 2016 року. Тоді ж йому хотіли вручити наказ про звільнення, але він відмовився від його отримання, оскільки вважав його протиправним.

Позивач зазначив, що з 07 серпня 2015 року по грудень 2015 року включно йому виплачували заробітну плату 7000 грн. на місяць. За січень та лютий 2016 року відповідач йому заробітну плату не заплатив. Працював він у 2015 році за наступним графіком: понеділок, вівторок, середа з 10 до 23 год., четвер, п'ятниця з 17 до 24 год.; у 2016 році - три дні робочі, три дні вихідні з 10 до 23 год.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлявся судом у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача. Позивач проти заочного розгляду справи не заперечував.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача 01.08.2015 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду керуючого в ресторані «Yu.S bar» в ТОВ «Ю-Рос» згідно наказу № 15-к від 01 серпня 2015 року.

03.02.2016 року звільнений з вказаної посади на підставі ст.40 п.2 ч.1 КЗпП України відповідно до наказу № 18-к від 03 лютого 2016 року.

З розписки директора ТОВ «Ю-Рос» ОСОБА_2 вбачається, що трудову книжку було повернуто позивачу 18 квітня 2016 року.

З відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 20 жовтня 2016 року вбачається, що позивач був прийнятий на роботу в ТОВ «Ю-Рос» 01 серпня 2015 року, звільнений з роботи 03 лютого 2016 року.

За третій квартал 2015 року позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 3000 грн., за четвертий квартал 2015 року - 5400 грн., за перший квартал 2016 року - 2721 грн.

З індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України вбачається, що ТОВ «Ю-Рос» нарахувало позивачу заробітну плату у наступних розмірах: у серпні, вересні 2015 року - 1500 грн., у жовтні 2015 року - 0 грн., у листопаді, грудні 2015 року - 1800 грн.; у січні 2016 року - 1800 грн., у лютому 2016 року - 921 грн. 65 коп.

Посилання позивача на те, що йому виплачувалася заробітна плата у розмірі 7000 грн. не підтверджені жодними доказами.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києві від 07 липня 2016 року директора ТОВ «Ю-Рос» ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, зокрема в постанові зазначено, що ОСОБА_1 не було виплачено в день звільнення всі належні до виплати суми, застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді грошового стягнення, в той час як можна було застосувати догану або звільнення, були проведенні відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 не в передбаченому законом порядку, що відображено в акті перевірки від 12 травня 2016 року.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Відповідачем не надано суду доказів наявності підстав для звільнення позивача на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України, зокрема доказів невідповідності позивача займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

За таких обставин звільнення позивача з вказаних підстав є незаконним.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін.

З пояснень позивача та розписки директора відповідача вбачається, що позивач отримав трудову книжку 18 квітня 2016 року. Таким чином він мав право звернутися з вимогами щодо незаконності свого звільнення (скасування запису в трудовій книжці про звільнення, поновлення на посаді) у місячний строк з дня видачі трудової книжки.

Проте позивач звернувся до суду з вказаним позовом лише 22 червня 2016 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Суд не вбачає підстав для поновлення цього строку, оскільки позивачем не надано доказів наявності у нього поважних причин, з яких він пропустив цей строк.

Посилання позивача на його необізнаність з положеннями закону щодо строків звернення до суду з вказаним позовом не є підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки незнання законів не є поважною причиною.

Звернення позивача до Управління поліції у Шевченківському районі Головного управління національної поліції у м. Києві для захисту своїх прав також не свідчить про поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки звернення позивача до поліції не позбавляло його права звернутися до суду з відповідним позовом.

Крім того, з пояснень позивача та матеріалів справи вбачається, що вперше він звернувся до Управління поліції у Шевченківському районі Головного управління національної поліції у м. Києві 17 березня 2016 року та у відповідь 22 березня 2016 року отримав висновок інспектора поліції, в якому було зазначено, що він звільнений.

Тобто з 22 березня 2016 року позивач знав про своє звільнення і з часу отримання трудової книжки (18 квітня 2016 року) йому ніщо не перешкоджало звернутися з позовом до суду.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на всі подальші звернення позивача до поліції позивач отримував відповіді, що його питання вже розглядалося і повторному розгляду не підлягає.

Оскільки позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з вимогами про скасування запису у трудовій книжці про звільнення від 03 лютого 2016 року та поновлення на посаді керуючого ресторану без поважних причин, суд відмовляє позивачу у задоволенні цих вимог у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Оскільки відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу стягується на користь працівника при задоволенні вимог про поновлення на роботі, вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають.

Вимоги позивача про виплату йому 3500 грн. відпускних задоволенню не підлягають, оскілки позивачем не надано суду доказів перебування у відпустці та її тривалості.

Керуючись ст.ст. 40, 233, 234, 235 КЗпП України, ст.ст. 10, 60, 169, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю-РОС» про скасування запису в трудовій книжці від 03 лютого 2016 року, поновлення на посаді керуючого ресторану, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання виплатити відпускні.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційну скаргу на заочне рішення суду може бути подано позивачем до Апеляційного суду м.Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.М.Маринченко