Рішення

від 27.04.2007 по справі 35/227-07 (н.р. 47/218-06)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

35/227-07 (н.р. 47/218-06)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2007 р.                                                            Справа № 35/227-07 (н.р. 47/218-06)

вх. номер 3953/5-35

Суддя Господарського суду Харківської області  

За участю представників сторін:

Позивача - Лютая В.А., дов. № 53/16 від 22.02.2007 р.;

Відповідача - Почуєв В.А., дов. № 35 від 07.11.2005 р.;

розглянувши матеріали справи за позовом: Державного підприємства  "Завод ім.В.О. Малишева", м. Харків  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер", м. Харків  

про визнання недійсними договору та угоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсними договір №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. та додаткову угоду до нього №1 від 24.04.2001р. на тій підставі, що вони, на думку позивача, укладені в суперечності з встановленими цілями діяльності Державного підприємства «Завод ім.В.О. Малишева». Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового   процесу.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача  в судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позовних вимог позивача відмовити, через їх безпідставність, окрім цього просить  покласти на позивача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 85,00 грн. за звернення зі скаргами до апеляційної і касаційної інстанцій.

Сторони до початку судового засідання звернулись до суду з клопотанням про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін, тому воно приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено, що справа розглядалась судовими інстанціями неодноразово.

У травні 2006 року Державне підприємство «Завод ім. В.О. Малишева» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер» , м. Харків, про визнання недійсними договір №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. та додаткову угоду до нього №1 від 24.04.2001р. на тій підставі, що вони, на думку позивача, укладені в суперечності з встановленими цілями діяльності Державного підприємства «Завод ім.В.О. Малишева».

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.07.06р. по справі №47/218-06 (суддя Ю.В. Светлічний), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2006р. (судді Демченко В.О. – головуючий, Барбашова В.С., Афанасьєв В.В.) позов був задоволений у повному обсязі та визнано недійсними договір №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. та додаткову угоду до нього №1 від 24.04.2001р.  Крім того стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер» на користь Державного підприємства «Завод ім.В.О. Малишева» державне мито у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового   процесу у розмірі 118,00 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.02.2007р. по справі №47/218-06 попередні судові рішення скасовані справа направлена до суду першої інстанції для  нового розгляду.

Вищім господарським судом України в постанові від 08.02.2007р. по справі №47/218-06 відповідно до приписів ст. 111-12 при  новому розгляді справи від суду першої інстанції, оскільки в договорі №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. є посилання на Державний стандарт, вимогам якого повинна  відповідати обумовлена договором продукція,  вимагається ретельно перевірити яким технічним вимогам відповідають металобрухт та шаботи відповідно, врахувати викладене в постанові, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

В судовому засіданні 24.04.2007 р. оглошувалася перерва до 27.04.2007 р.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено, що 02 лютого 2001 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки №339/22М-289 дп, за яким позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти  та оплатити негабаритний металобрухт  - шаботи у кількості 1500 т за ціною 60,00 грн.  за 1 тону, на загальну суму 90 000,00 грн. в  тому числі ПДВ 20%.

24 квітня 2001р. між позивачем  та відповідачем у справі укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору, відповідно до умов якої зменшено кількість предмету поставки до 1355 тон та, відповідно, загальну суму договору до 81300,00 грн. в тому числі ПДВ 20%. Крім того, цією  додатковою угодою змінено грошову форму оплати на бартерну форму шляхом поставки «Покупцем» (відповідачем) «Постачальнику» (позивачу)  генератора ГП311БМУ2 в кількості 1 шт. за ціною 81300,00 грн. в тому числі ПДВ 20%. (том справи 1 аркуш №12). Термін дії договору визначений до 31.12.01р.

Відповідач за вказаним договором виконав прийняті на себе зобов'язання, поставивши 01.06.2001р. позивачу у якості оплати за негабаритний металобрухт  (шаботи) генератор ГП311БМУ2 в кількості 1 шт. за ціною 81300,00 грн. в тому числі ПДВ 20%.

Позивач на виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. на протязі 2001р. поставив відповідачу 307,12 тон негабаритного металобрухту (шабот) за ціною 60,00 грн. на загальну суму 18427,20 грн. Решту негабаритного металобрухту (шаботів) у кількості 1047,88 тон на загальну суму 62872,80 грн. позивач відповідачу не поставив.  

Розглянувши всі подані сторонами докази в обґрунтування їх позицій, виконавши вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 08.02.2007р. по справі №47/218-06, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а справа підлягає припиненню, виходячи з наступного:

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, наполягає на тому, що предметом договору №339/22М-289 дп від 02.02.2001р.  з урахуванням додаткової угоди до нього №1 від 24.04.2001р. є шаботи, які не використовуються в виробничому процесі, закуплені для ремонту молотів, тобто заміни відпрацювавших свій ресурс шаботів, що враховуються на балансовому рахунку 207 «Запасні частини» є складовою частиною основних засобів виробництва – молотів, тобто їх запасними частинами, необхідними для забезпечення їх ремонту,  і відносяться до засобів виробництва.

Відповідно до п. 4.4. Статуту підприємства позивача відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплене за підприємством, здійснюється за погодженням з комітетом промислової політики України.

Позивач-Державне підприємство «Завод ім. В.О. Малишева» - є підприємством, що має стратегічне значення для економіки та безпеки України, включено до відповідного переліку підприємств згідно до Постанови КМУ від 29.08.2000р. №1346. Згідно із п. 29.60.0 Статуту підприємства, основним видом його діяльності є виробництво зброї і боєприпасів, головною метою діяльності є серійне виготовлення танків (бронетанкової техніки).

За останні 18 років капітальний ремонт молотів не проводився  (за причиною відсутності коштів).

На думку позивача, в  разі повного виконання підприємством своїх зобов'язань за спірним договором з урахуванням додаткової угоди до нього по поставці відповідачу повної кількості шаботів - 1 355,00 т. підприємство фактично втратить всі наявні в нього запасні шаботи, в наслідок чого робота молотів буде поставлена під загрозу, тобто підприємство фактично втратить спроможність у проведенні основного виду своєї діяльності - виробництво зброї.

Виходячи з зазначених підстав позивач вбачає, що договір №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. та додаткова угода до нього №1 від 24.04.2001р. укладені в суперечності з основною метою діяльності підприємства позивача, визначеної в його статуті – виробництво зброї та боєприпасів, не відповідають загальним цілям підприємства позивача щодо ефективного використання та збереження закріпленого за підприємством державного майна, правомочності дій підприємства позивача по відношенню до державної власності та були укладені між позивачем і відповідачем  у суперечності з положеннями пунктів 4.4,4.2,3.2 Статуту підприємства  позивача та чинними на момент укладення спірного договору законодавчих норм – ч. 3 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні», ст.. 25, 48, ч. 1 ст. 50 ЦК УРСР 1963р., через що   просить суд визнати договір №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. та додаткову угоду до нього №1 від 24.04.2001р. повністю недійсними.

Суд відхиляє зазначені аргументи як такі, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Абзац 2 пункту 4 Прикінцевих положень ГК України встановлює, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються до прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після вступу в силу цих положень.

В відповідності з абзацем 2 пункту 1 сатті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

В відповідності з абзацем 2 пункту 4 Перехідних положень ЦК України відносно цивільних відносин, що виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ГК України положення ГК України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором , укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Згідно з пунктом 10 Перехідних положень ЦК України, правила ЦК України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набранням чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004р., була встановлена  інша відповідальність за такі порушення.

Виходячи з зазначених перехідних положень, та враховуючи, що термін дії договору   №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. з урахуванням  додаткової угоду до нього №1 від 24.04.2001р. визначений до 31.12.01р. до правовідношень, які складались на момент укладання спірного договору і додаткової угоди до нього і носили одномоментний характер застосовуються норми ЦК УРСР 1963р.

Відповідно до п. 1.1. договору №339/22М-289 дп від 02.02.2001р.  з урахуванням додаткової угоду до нього №1 від 24.04.2001р. предметом зобов'язання позивача є поставка негабаритного металобрухту – шаботів в кількості  - 1355т. за ціною 60,00 грн. т. на загальну суму 81300,00 грн. в т.ч. ПДВ -20%.

В заяві про уточнення підстав позовних вимог позивач зазначає, що 307,12 т. шаботів, які були поставлені позивачем відповідачу на протязі 2001р. складалися з шаботів, які були відпрацьовані позивачем та не підлягали подальшому використанню у виробництві.

Кількість зазначеного товару (п. 1.1, 2.1 договору) визначена не одиницями виробів, а тонами, що характерно переважно для товарів, які відвантажуються насипом.

Пунктом 2.2 договору передбачена якість товару, яка повинна відповідати ГОСТу2787-75. Відповідно до ДСТУ 4121-2002 яким замінений ГОСТ 2787-75 брухт сталевий негабаритний  великоваговий вид 500 відповідає саме  предмету договору: негабаритний металобрухт – шаботи. Зазначений стандарт встановлює загальні технічні умови на метали чорні вторинні. Тобто на господарську продукцію – шаботи, як на нові вироби, дія зазначеного стандарту не розповсюджується. (том справи 2, аркуші №№16-19).

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду УРСР від 28.04.1978р. №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» в редакції від 25.05.1998р. встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч.2 ст. 58 ЦК УРСР визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

Поставлені позивачем в 2001 році відповідачу  307,12 т. металобрухту - шаботів відповідали ГОСТу2787-75, не підлягали подальшому використанню за призначенням і були прийняті позивачем як відповідний предмет договору. Зазначене свідчить, що обоюдна мета сторін оскаржуваного договору  приховати дійсну угоду за удаваною була відсутня. Узгоджені дії сторін договору свідчать про волевиявлення  і мету сторін  здійснити товарообмін генератора ГПЗ11БМУ2 в кількості 1 одиниця за ціною 81300,00 грн. на відповідну кількість негабаритного металобрухту – шаботів    - 1355т. за ціною 60,00 грн. т. на загальну суму 81300,00 грн. в т.ч. ПДВ -20%.

Текст договору №339/22М-289 дп від 02.02.2001р., в редакції додаткової угоди до нього №1 від 24.04.2001р. не містить фактів і ознак, визначених ЦК УРСР як підстав для недійсності цього договору в контексті норм статей 41, 44 ЦК УРСР.

Окрім цього, відповідно до поняття угоди як письмового закріплення дієвого волевиявлення сторін, спрямованого на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, що передбачає наявність у боржника   обов'язку вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматись від певної дії, а у кредитора є наявним право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 151 ЦК УРСР) позивач і відповідач в договорі одночасно виступали і боржниками і кредиторами. Тобто були наявними два зустрічних зобов'язання.

За таких обставин відповідно до ст. 60 недійсні частини угоди не тягнуть за собою не дійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Згідно зі статтею 4 ЦК УРСР (чинного на момент виникнення цивільних прав та обов'язків сторін справи) цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені  законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього, цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до ст.. 151 цього Кодексу договір є однією з підстав виникнення зобов'язання.

Як зазначено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №3 (зі змінами і доповненнями) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», оскільки юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених статутом (положенням) цілей її діяльності, угода, укладена нею в суперечності з цими цілями, є в силу статті 50 ЦК УРСР недійсною, незалежно від наявності і форми вини її учасників. Якщо така угода була укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, до сторони, яка діяла умисно, застосовуються наслідки, передбачені статтею 49 цього Кодексу, при відсутності умислу застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 Кодексу.

Господарські суди, вирішуючи спір, пов'язаний з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб'єктів, повинні виходити із широкого розуміння тих цілей, які ці суб'єкти переслідують у своїй діяльності та враховувати, що під цілями юридичної особи розуміються не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, а й також не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей.

На підставі статті 50 ЦК УРСР має визнаватись недійсною лише та угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність або в установчих документах.

Відчуження шаботів (деталей, устаткування) що не підлягали подальшому використанню у виробництві та набули статусу негабаритного металобрухту не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства, знаходяться в   відповідності з вимогами закону, статуту і цілей підприємства позивача.

Посилання  позивача на факт відсутності на момент укладання договору всієї кількості відпрацьованих шаботів, що набули статус негабаритного металобрухту, як на підставу для визнання спірного договору недійсним судом також відхиляються як такі, що суперечать нормам ст. 245, 252 ЦК УРСР.

Положення ст.33 Господарського процесуального кодексу України встановлюють  обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази позивача доводять лише те, що на балансі позивача обліковуються шаботи як нові запасні частини до молотів в кількості 12 одиниць загальною вагою 1070,07 т. Наявними в справі доказами і наданими позивачем додатково не доводиться що на зазначені шаботи як нові запасні частини до молотів в кількості 12 одиниць загальною вагою 1070,07 т розповсюджується ГОСТу2787-75 чи діючий на цей час ДСТУ 4121-2002. Тобто шаботи як нові запасні частини до молотів в кількості 12 одиниць загальною вагою 1070,07 т, які обліковуються на   балансовому рахунку 207 «Запасні частини» не відносяться до предмету договору   №339/22М-289 дп від 02.02.2001р. з урахуванням  додаткової угоду до нього №1 від 24.04.2001р.

Суд встановив, що зазначені докази доводять наявність незмінної кількості у позивача шаботів - нових запасних частин до молотів в кількості 12 одиниць загальною вагою 1070,07т на протязі всього існування зобов'язання позивача з поставки негабаритного металобрухту – шаботів, та відсутність права вимоги та фактів його реалізації з боку відповідача  на спонукання позивача до виконання зобов'язання з поставки саме шаботів як виробів.

Відповідно до вимог ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи… мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Наявні в матеріалах справи докази, письмові пояснення сторін свідчать про пропущеність строку позовної давності і як наслідок відсутність підстав для звернення до господарського для захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів позивача. Тому, з огляду на таке позивачем не доведено тих обставин на які він посилається в позові, тому в задоволенні позову треба відмовити.

Витрати по оплаті державного мита у розмірі 85,00 грн. за звернення зі скаргами до апеляційної і касаційної інстанцій слід віднести на позивача.

За даних підстав, керуючись ст. 4, 151 ЦК УРСР (в редакції 1963р.), абзацем 2 пункту 4 Перехідних положень ЦК України 2003р., ст.ст.33, 44, 49, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, п/р 26000805213070 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016, код ЄДРПОУ 14315629) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер"  (61057, м. Харків, вул. Громадянська, 11/13, фактична адреса: 61050, м. Харків, провулок Руставелі, 1/3, кв. 13,  п/р 26001199660001 в ХФ КБ "Приватбанк" м. Харків, МФО 351533, код ЄДРПОУ 23755729) державне мито у розмірі 85,00 грн. за звернення зі скаргами до апеляційної і касаційної інстанцій.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 03.05.2007 р.

Суддя