Постанова

від 17.11.2016 по справі 910/15097/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" листопада 2016 р. Справа№ 910/15097/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

секретар Колеснік М.П.

за участю представників:

від позивача - Акімова А.В.

від відповідача - Дєдов Є.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Мульті-звук" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Комунального підприємства „Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Мульті-звук"

про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, КП «Київський метрополітен» звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ТОВ „Мульті-звук" про стягнення заборгованості по орендній платі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду постановлене при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального права, а тому просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 скасувати та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 17.11.2016.

В судове засідання з`явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно заявленого позову та поданої апеляційної скарги.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

15.10.2011 між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мульті-звук" (орендар) був укладений договір про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду № 221-У(Ор)-11.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець на підставі рішення Київської міської ради № 517/5329 від 28.12.2010 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), що знаходиться за адресою: станція метро "Харківська" (вестибюль № 2) для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно з п. 2.1 договору об'єктом оренди є частина переходу (вестибюлю), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект" тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 25,5 кв. м.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради № 34/91 від 28.09.2006 та на дату підписання договору становить 3 400,92 грн. без ПДВ.

За умовами п. 3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.5 договору).

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що ТОВ «Мульті-звук» продовжував використовувати орендоване приміщення після припинення дії договору про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва до 15.07.2015 чим порушував права позивача та не сплачував кошти за користування майном.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та не погоджуючись із постановленим рішенням судом першої інстанції, обґрунтовує свої заперечення тим, що орендоване майно повернуто за актом приймання-передачі позивачу, а отже нарахування штрафних санкцій є неправомірним та безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що згідно акту приймання-передачі приміщення від 01.11.2011 орендодавець передав, а орендар прийняв частину переходу станції метро "Харківська" (вестибюль № 2), площею 25,5 кв. м.

У відповідності до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Згідно із п. 9.1 договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до Рішення КМР від 28.12.2010 № 517/5329 діє з 13 жовтня 2011 року до 13 жовтня 2014 року

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.5 договору).

З пункту 4.14 договору вбачається, що орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. У разі невиконання пункту 4.14 в силу вступає рішення Київради. При цьому оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

У разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті приймання-передачі зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення (п. 7.5 договору).

15.10.2011 між сторонами була підписана додаткова угода № 1 до договору про передачу майна.

Відповідно до підпункту 8.5.6 договору, викладеного у вказаній додатковій угоді, у разі припинення дії договору орендар, звільняє орендовану частину приміщення переходу станції метро «Харківська» (вестибюль № 2) в термін, визначений п. 4.14 договору, від своїх огороджуючих конструкцій. При невиконанні орендарем зазначених в цьому пункті договору умов, орендодавець, самостійно на свій розсуд, розпоряджається огороджуючими конструкціями (кіосками).

Як вбачається із наявних матеріалів справи та не заперечувалось фактично представником відповідача по справі, спірний договір оренди комунального майна припинив свою дію 13.10.2014.

Жодна із сторін, ані орендар, ані орендодавець не висловили бажання про продовження строку дії такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, виходячи з умов, передбачених у пунктах 4.14, 7.5 та 8.5.6 договору, та наведених вище норм права, відповідач був зобов'язаний звільнити об'єкт оренди від своїх огороджуючих конструкцій та передати цей об'єкт позивачеві у термін до 13 листопада 2014 року, включно, за відповідним актом.

В той же час, як підтверджується наявними матеріалами справи, акт про приймання передачі майна з оренди між орендарем та орендодавцем був підписаний лише 15.07.2015.

Зазначений факт не оспорювався та не заперечувався представниками обох сторін в суді першої та апеляційної інстанцій.

Зважаючи на те, що відповідачем об`єкт оренди позивачу був повернутий з порушенням строків, визначених умовами договору, позивач просив стягнути з відповідача орендну плату за період квітень-липень 2015 року.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України). Аналогічна норма встановлена у частині 1 статті 19 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням наведених норм та умов договору, встановлених пунктами 3.5, 3.6 і 4.14, відповідач зобов'язаний до моменту повернення позивачеві об'єкта оренди сплачувати орендну плату кожного місяця не пізніше 10 числа, поточного місяця на рахунок орендодавця.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення орендної плати, в результаті чого заборгованість відповідача перед позивачем на момент звернення з указаним позовом до суду складала 23489,62 грн.

В суді апеляційної інстанції, представник апелянта, надаючи усні пояснення стосовно предмету спору не заперечував та підтвердив наявність у ТОВ «Мульті-звук» заборгованості зі сплати орендних платежів за період до фактичної передачі орендованого майна орендодавцеві та підписання відповідного акут приймання-передачі майна.

За умовами п. 3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Згідно з п. 3.4 договору додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Оплата по договору проводиться орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві (п. 3.5 договору).

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу та правомірно присудив до стягнення з відповідача боргу по сплаті орендних платежів в розмірі 23489,62 грн.

Крім суми основного боргу, позивач також просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 349,45 грн. та пеню - 6316,95 грн.

Оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Розглядаючи спір в частині заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені та 3 % річних суд виходить з такого.

Положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Приписом ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Аналогічні положення містить стаття 230 Господарського кодексу України.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо інше не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Так, сторонами у п. 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Однак, згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення містить ст. 631 ЦК України.

Виходячи з умов, визначених у пунктах 9.1 та 9.5 договору, та приписів законодавства, дія договору припинилася з 13 жовтня 2014 року.

Як встановлено судом, пеня позивачем нарахована за прострочення грошового зобов'язання у спірний період (за квітень 2015 року по липень 2015 року ), а саме: нарахована за період часу користування об'єктом оренди без здійснення орендної оплати.

Тобто, пеня позивачем нарахована після припинення дії договору.

Враховуючи наведені обставини справи і норми права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем основного грошового зобов'язання припинилося у зв'язку із припиненням дії договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції шляхом стягнення з відповідача пені за прострочення ним сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 57/128 від 02.07.2014.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача пені в сумі 6316,95 грн. неправомірно було задоволено Господарським судом міста Києва до стягнення, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Щодо нарахування позивачем 3% річних за прострочення сплати відповідачем орендної плати, колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як встановлено вище, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування до нього відповідальності шляхом стягнення з відповідача 3 % річних.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, наданого позивачем та здійснено судом першої інстанції, приходить до висновку, що місцевим судом правомірно задоволена вимога про стягнення 3% річних в розмірі 349,45 грн.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Мульті-звук" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 910/15097/16 підлягає скасуванню в частині.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Мульті-звук" підлягає частковому задоволенню, судові витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Мульті-звук" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 910/15097/16 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-звук" (02125, м. Київ, вул. Колекторна, 24/26 код ЄДРПОУ 24596902) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35, код ЄДРПОУ 03328913) 23489, 62 грн. боргу по орендній платі, 349,45 грн. - 3% річних, та 1089, 34 грн. судового збору

В стягненні пені в розмірі 6316,95 грн. - відмовити.»

Стягнути з Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03056, м. Київ, просп. Перемоги, 35, код ЄДРПОУ 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-звук" (02125, м. Київ, вул. Колекторна, 24/26 код ЄДРПОУ 24596902) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 317,52 грн.

Видати судові накази. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва

Матеріали справи № 910/15097/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко