Ухвала

від 15.11.2016 по справі 820/16360/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 р.Справа № 820/16360/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Шевцової Н.В. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Лаптій О.Ю.

представника позивача - Корнієнко О.Ф.

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2014р. по справі №820/16360/14

за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України в особі Дергачівського районного центру зайнятості

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в особі Дергачівського районного центру зайнятості звернувся до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути вартість наданих соціальних послуг внаслідок умисного невиконання своїх обов'язків та зловживання ними в сумі 9972,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачу наданий статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю. Актом розслідування страхових випадків встановлено, що під час перебування на обліку в центрі зайнятості, відповідач у період з 04.03.2013 року по 31.03.2013 року працював в Малоданилівській селищній раді згідно договору підряду № 13 від 04.03.2013 року та отримав грошову винагороду. Таким чином відповідач, відносився до категорії зайнятого населення, в результаті чого виплачені службою зайнятості кошти в розмірі 9972,53 грн. підлягають поверненню. Враховуючи, що в добровільному порядку відповідачем виплачені кошти повернуті не були, позивач звернувся до суду із позовом про їх стягнення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2014 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття в особі Дергачівського районного центру зайнятості вартість наданих соціальних послуг внаслідок умисного невиконання своїх обов'язків та зловживання ними в сумі 9972,53грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2014 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Позивач надав письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні відповідач та його представник підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час її апеляційного перегляду, що ОСОБА_2 28.11.2012 року подав до Дергачівського РЦЗ заяву з проханням надати йому статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

Наказом Дергачівського РЦЗ від 28.11.2012 року №НТ121128 відповідачу надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю з 28.11.2012 року по 22.11.2013 року.

Дергачівським РЦЗ проведено розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", за результатами якого складено акт № 133 від 03.10.2013 року.

Розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Дергачівському РЦЗ з 21.11.2012 року по 04.07.2013 року. За час перебування на обліку як безробітний працював по трудовій угоді в Малоданилівській селищній раді з 04.03.2013 року по 31.03.2014 року та отримав дохід в сумі 1545,01 грн., у зв'язку з чим повинен повернути нараховану та виплачену допомогу по безробіттю за період з 04.03.2013 року по 01.07.2013 року.

Наказом Дергачівського РЦЗ від 04.07.2013 року №НТ130704 припинено реєстрацію безробітного та виплату допомоги по безробіттю відповідачу, у зв'язку з працевлаштуванням за наймом на умовах трудового договору.

Згідно довідки Дергачівського РЦЗ, за період березень - червень 2013 року відповідачу нараховане та перераховане матеріальне забезпечення, яке підлягає поверненню у розмірі 9972,53 грн.

04.10.2013 року Дергачівським РЦЗ винесено наказ №250 «Про повернення коштів гр.ОСОБА_2, виплачених як допомога по безробіттю».

Дергачівським РЦЗ сформовано та направлено відповідачу лист-претензію про повернення коштів від 07.10.2013 року № 1290.

Враховуючи, що відповідачем в добровільному порядку вказані кошти відшкодовано не було, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Колегія суддів не погоджується із даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Водночас, за змістом статті 177 Цивільного кодексу України, гроші є об'єктами цивільних прав.

Отримавши кошти, відповідач набув право власності на них.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3 та 15 Цивільного процесуального кодексу України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на виплачену допомогу по безробіттю та стягнення даних коштів як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. А відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верхового Суду України, яка викладена у постановах від 22.09.2015 року у справах №21-2209а15 та №21-1884а15, від 25.05.2016 року у справі №21-883а16 (2а-7275/11/1370) та від 13.09. 2016 року у справі №21-1928а16 (826/20879/13-а).

В силу ч.2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги положення діючого законодавства та правові висновки Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів … . З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 198 КАС України, за насідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження по справі.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, серед іншого, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку, що вказаний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2014р. по справі №820/16360/14 не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової ухвали про закриття провадження по справі.

Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 4 ч. 1 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.10.2014р. по справі №820/16360/14 скасувати.

Прийняти ухвалу, якою провадження по справі за позовом Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України в особі Дергачівського районного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - закрити.

Роз'яснити сторонам, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 21.11.2016 р.