Ухвала

від 22.11.2016 по справі 818/1580/16

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

22 листопада 2016 р. Справа № 818/1580/16

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Прилипчук О.А., розглянувши матеріали адміністративного позову Роменського міськрайонного центру зайнятості населення до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся Роменський міськрайонний центр зайнятості населення з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, виплачених як допомога по безробіттю, у розмірі 14 921, 04 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що вказана сума грошового забезпечення була виплачена відповідачу внаслідок невиконання ним своїх обов’язків та зловживання ними.

Ознайомившись з позовом та доданими матеріалами, суд вважає, що його не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов’язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини фраза "встановленого законом", крім іншого, поширюється на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; у разі перевищення судом повноважень, які чітко викладені в процесуальному законі, такий суд не може вважатися "судом, встановленим законом" у значенні п. 1 ст. 6 Конвенції (справа "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" також зазначено, словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз пунктів 1-4 ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Пункт 5 ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків "превентивного" судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов. Такий безпідставний підхід до розуміння змісту п. 5 ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України по суті призводить до відмови органів влади від виконання своїх функціональних обов'язків та можливої дискреційної поведінки.

Згідно п. 4 ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

В даному випадку, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю ОСОБА_1, тобто спір має ознаки цивільно-правового та має розглядатися в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 22.09.2015 року по справі п/811/3781/14. Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 107,109,186 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Роменського міськрайонного центру зайнятості населення до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в п’ятиденний строк з дня отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.А. Прилипчук