Постанова

від 17.11.2016 по справі 814/1553/16

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

17 листопада 2016 року Справа № 814/1553/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В. за участю секретаря судового засідання Мирко О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Завод Океан", Заводська площа, 1,Миколаїв,54050

доГоловного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001

провизнання незаконним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2016р.№0001131401,№0001141401, За участю представників:

від позивача: Головченко О.А.;

від відповідача: Дрозд Д.М.;

від відповідача: Клімова Н.О.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод Океан» (далі-позивач, ТОВ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі-відповідач, податкова) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001131401 та 00001141401 від 10.06.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкова зробила безпідставні висновки про нереальність здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами у перевіряємий період, а відтак і податкові повідомлення-рішення винесені на підставі таких висновків є протиправними.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті відповідно до вимог чинного законодавства України.

У судовому засіданні 17.11.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 28.03.2016 року по 11.05.2016 року податковою проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Завод Океан» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 09.09.2013 р. по 31.12.2015 р., валютного та іншого законодавства за період з 09.09.2013 р. по 31.12.2015 р., за результатами якої складено акт перевірки №14/14-29-14-01/38842020 від 18.05.2016 року.

За результатами перевірки податковою прийнято податкові повідомлення рішення №0001131401 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на прибуток в сумі 380308, штрафу 95077, всього 475385 грн; №0001141401 про збільшення зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1134602 грн, штрафу 567301, всього 1701903 грн.

Згідно акту податковою в результаті проведеної перевірки зроблено висновки, що позивачем документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій у періоді, який перевірявся, що і було підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, у перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «ПРОМЗАЛІЗПОСТАЧ», ТОВ «ПАЛАДІУМ-М», ТОВ «ППС-СОЮЗ» та ПАТ «МСЗ ОКЕАН».

На підтвердження реальності господарських операцій з вищезазначеними контрагентами позивачем надано до суду акти наданих послуг з оренди, зведений кошторисний розрахунок, акти надання послуг, платіжні доручення (арк. с. т. 1 206-233, т. 2 арк. с. 1- 5), договір№600000/07-05 від 03.07.2015 р., акти передачі матеріалів, акт допуск, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення, договір №04-15 від 06.04.2015 року, протокол вартості робіт, графік виконання робіт, технічні акти за договором, журнали, товарно-транспорті накладні, акти виконаних робіт (т. 2 арк .с. 6-67), договір оренди рухомого майна №01/11 від 29.10.2013 р., договір оренди 02/11 від 29.10.2013 р., податкові накладні, акти надання послуг, акти приймання передачі, договори про зарахування зустрічних однорідних вимог, повідомлення поручителя (т. 2 арк .с .88-163).

Крім того, додатково позивачем було надано до суду додаток 3 до акту від 18.05.2016 року «Узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні перевірки позивача та договори щодо енергопостачання (т. 2 ).

Таким чином, реальність господарських операцій за перевіряємий період повністю підтверджується вищезазначеними документами.

Щодо посилань відповідача на невідповідність ТТН, суд зазначає, що позивач задекларував свій податковий кредит не по ТТН, а по податковим накладним, невідповіднсть ТТН (або їх часткова відсутність) не може впливати на податковий кредит позивача. Товарно-транспортна накладна не є обов'яззковим документом, з наявністю якого Податковий кодекс пов'язує право платника податків на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в країні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі-правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу - юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського •г ліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з преамбулою Правил, вони визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Зазначені Правила не встановлюють правил податкового обліку та не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку витрат та податкового кредиту, а товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставі, придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей, вона належить до виду документів, що засвідчують факт перевезення. Відсутність товарно-транспортної накладної а оформлення її з порушенням встановленого порядку не позбавляє господарську операм реального змісту та не може впливати на відображення такої операції в податковому обліку суб'єкта господарювання.

Таку позицію неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд України ( ухвали від 24.11.2014 року по справі № К/800/32766/14 та від 13.01.2015 року по справі № К/800/50432/13), а також вищестоящий орган відповідача - Міністерство доходів та зборів в своєму листі від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01 -03-15/1128.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочинну недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області №0001131401, 00011441401 від 10.06.2016 року.

3.Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Океан" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної Фіскальної служби у Миколаївській області сплачений судовий збір згідно платіжного доручення №4443 від 28.07.2016 року в сумі 3000 грн. та платіжного доручення 4569 від 17.08.2016 року в сумі 29659,32 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є.В. Марич