Рішення

від 21.11.2016 по справі 904/8329/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.11.2016 Справа № 904/8329/16

За позовом Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісопромисловий комплекс "Дані", м. Дніпро

про стягнення 209439,17 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: юрисконсульт ОСОБА_1, довіреність № 157/1168 від 30.12.2015;

від відповідача: представник ОСОБА_2, довіреність № б/н від 03.10.2016.

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісопромисловий комплекс "Дані" (далі - відповідач), у якому заявило вимогу про стягнення 209439,17 грн, що включає в себе суму боргу по договору та штрафні санкції.

Представник відповідача 06.10.2016 надав до суду відзив, у якому проти позову заперечив посилаючись на безпідставність та необгрунтованість позовних вимог.

01.11.2016 представник позивача надав до суду заперечення на відзив, у яких повністю підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов.

08.11.2016 позивач листом пояснив, що просить стягнути з відповідача 184041,55 грн боргу за договором, 12514,72 грн пені та 12882,90 грн штрафу.

Відповідач до суду 15.11.2016 подав письмові пояснення, у яких посилається на відсутність своєї вини з оплати вартості поставленого товару з огляду на те, що позивач сам порушив умови поставки товару за договорами, припинивши зобов'язання за заявою про залік однорідних вимог від 01.12.2014, хоча на час підписання сторонами цієї зави строк виконання покупцем своїх фінансових зобов'язань не настав. Крім того, заявляє клопотання про застосування судом строку позовної давності, який, на думку відповідача, на час розгляду справи вже сплинув, тому просить суд відмовити у позові.

На підставі ст. 77 ГПКК України у судових засіданням оголошувались перерви: з 01.11.2016 до 15.11.2016 та з 15.11.2016 до 21.11.2016.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лісопромисловий комплекс "Дані" (далі - покупець, відповідач) та Державним підприємством "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (далі - продавець, позивач) був укладений договір № 452012, за умовами п. 1.1 якого продавець забов'язується поставити, а покупець прийняти та сплатити товар (бетон М250 ПЗ) в кількості та по ціні відповідно до специфікації.

Оплата товару, за цим договором здійснюється покупцем за погодженими цінами шляхом перерахування 100% вартості товару, що підлягає поставці, на підставі рахунку від продавця (п. 2.3 договору).

Відповідно до п.3.1 договору товар поставляється протягом трьох календарних днів з дати оплати.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 299470,44 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними:

№ п/пДата видаткової накладноїНомер видаткової накладноїСума, гривень, в тому числі ПДВРеквізити довіреності 1 27.04.2012 РН-000046 20250,00 2 22.05.2012РН-000049 39720,00 3 27.07.2012с-00000003 1057,50№57 від 27.07.2012 4 27.07.2012с-00000004 65002,50 5 22.08.2012с-0000021 2610,00 6 30.08.2012с-0000022 40500,00 7 31.08.2012с-0000029 19440,00 8 19.09.2012с-0000044 16200,00 9 24.09.2012с-0000045 8494,44 10 24.09.2012с-0000046 42882,00 11 25.09.2012с-0000047 36024,00 12 27.09.2012с-0000052 7290,00

В порушення взятих на себе фінансових зобов'язань оплата за прийнятий товар відповідачем не здійснювалась, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 299470,44 грн.

01.12.2014 сторони підписали акт заліку зустрічних однорідних вимог, за яким заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений та прийнятий товар зменшилась на 115428,89 грн та складає 184041,55 грн.

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача була направлена вимога про сплату на поточний рахунок позивача боргу у сумі 184041,55 грн у семиденний строк від дати отримання цієї вимоги у відповідності до ст. 530 Цивільного Кодексу України, оскільки ні договором, ні заліком зустрічний однорідних вимог строк погашення заборгованості не був визначений. Однак вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало причиною звернення позивача до суду з цим позовом.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.

Як зазначалось вище, разом з відзивом відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності, з якої слідує, що позивач здійснив постачання товарно-матеріальних цінностей на користь відповідача за договором, в порушення його вимог, без попередньої оплати останнім вартості поставленого товару. А відтак, днем, коли було порушено право позивача на отримання оплати вартості товару, на думку відповідача, є день відповідної поставки товару відповідачу згідно витратним накладним. Враховуючи такі обставини, за твердженнями відповідача, суд не повинен приймати до уваги заяву про залік зустрічних однорідних вимог від 01.12.2014 під час розгляду цієї справи.

Суд не погоджується з доводами відповідача та зазначає наступне.

Позовна заява надійшла до господарського суду 20.09.2016, поставка товару відбулася за період з 27.04.2012 по 27.09.2012, а залік зустрічних однорідних вимог проведено 01.12.2014.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу, або іншого обов'язку.

Згідно з п. 4.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Зважаючи на наявність в матеріалах справи заліку зустрічних однорідних вимог від 01.12.2014 господарський суд з урахуванням приписів ч.1 ст. 264 ЦК України та п. 4.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", дійшов висновку про переривання строку позовної давності щодо суми основного боргу.

Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом правової позиції, викладеної у п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

З матеріалів справи слідує, що ані договором, ані заліком зустрічний однорідних вимог строк погашення заборгованості не був визначений сторонами, тому позивач правомірно звернувся до відповідача з вимогою у порядку ст. 530 Цивільного кодексу України сплатити йому вартість товару у семиденний строк. За інформацією з офіційного сайту УДПП "Укрпошта" поштове повідомлення про надіслання відповідачу вимоги надійшло до відділення "Укрпошта" 02.06.2016, а отже саме з наступного дня починається відлік семиденного строку для понесення відповідачем відповідальності за грошовим зобов'язанням.

Однак, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання та у встановлений законодавством строк заборгованість не сплатив через що в останнього виникла заборгованість в сумі 184041,55 грн.

Враховуючи те, що на момент розгляду справи, строк оплати є таким, що настав, докази сплати заборгованості в матеріалах справи відсутні, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 184041,55 грн, відповідно до заліку зустрічних однорідних вимог, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач, посилаючись на те, що він є суб'єктом господарювання, який належить до державного сектору економіки, у порядку ч. 2 ст. 231 ГК України нарахував на суму заборгованості пеню у сумі 12514,72 грн та 7% штраф у сумі 12882,90 грн.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Приписами п. 2.2. постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З огляду на що сплата заборгованості за договором є грошовим зобов'язанням, а нарахування пені та 7% штрафу на підставі ст. 231 ГК України можливе лише за допущене прострочення виконання негрошового зобов'язання. Таким чином суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення пені в розмірі 12514,72 грн та 7% штрафу в розмірі 12882,90 грн, а відтак в цій частині позовних вимог слід відмовити.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу у сумі 184041,55 грн; в решті позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 2760,63 грн; решту слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лісопромисловий комплекс "Дані" (м. Дніпро, Криворізьке шосе, буд. 23-А, ідентифікаційний код 25004915) на користь Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1, ідентифікаційний код 14308368) основний борг у сумі 184041,55 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 2760,63 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 22.11.2016.

Суддя ОСОБА_3