Рішення

від 15.11.2016 по справі 910/3805/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2016Справа №910/3805/16

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+»

До Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього»

Про стягнення 2 839 490,28 грн.

За зустрічним позовом Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+»

Про стягнення 527 613,83 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+»: Лящовський В.Р. за довіреністю № б/н від 01.04.16.

Від Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього»: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УМТ+» (далі - позивач за первісним позовом) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» (далі - відповідач за первісним позовом) про стягнення 2 839 490,28 грн., а саме: 2 078 553,06 грн. - основного боргу, 165 339,73 грн. - пені, 44 932,77 грн. - 3% річних, 550 664,72 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.16. порушено провадження у справі № 910/3805/16 та призначено її до розгляду на 12.04.16.

05.04.16. до Господарського суду міста Києва через відділ діловодства надійшла зустрічна позовна заява Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+» про стягнення 527 613,83 грн. пені за несвоєчасну поставку товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.16. прийнято зустрічний позов Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+» про стягнення 527 613,83 грн. до розгляду з первісним позовом.

07.04.16. від Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» надійшов письмовий відзив на первісну позовну заяву, в якому він проти первісного позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

11.04.16. Благодійним фондом «Дитяча лікарня майбутнього» через відділ діловодства суду було подано клопотання про зупинення провадження в даній справі.

В судовому засіданні 12.04.16. Товариством з обмеженою відповідальністю «УМТ+» було подано письмовий відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він проти зустрічного позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 12.04.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 21.04.16.

За результатами судового засідання 21.04.16. розгляд справи було відкладено на 10.05.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.16. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 19.05.16.

18.05.16. Благодійним фондом «Дитяча лікарня майбутнього» через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення, якими доповнено клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3805/16, подане 11.04.16.

За результатами судового засідання 19.05.16. зупинено провадження у справі № 910/3805/16 до прийняття судового рішення Господарським судом міста Києва у справі № 910/6214/16 та набрання ним законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.16. поновлено провадження у справі № 910/3805/16 та призначено її до розгляду на 15.11.16.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+» в судовому засіданні 15.11.16. підтримав свої первісні позовні вимоги в повному обсязі та проти зустрічного позову заперечував.

Представник Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» в судове засідання 15.11.16. не з'явився, проте , 15.11.16. через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справив зв'язку з хворобою представника.

Розглянувши в судовому засіданні 15.11.16. клопотання відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи, проти якого позивач за первісним позовом заперечував, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України визначено перелік підстав для відкладення розгляду справи, а саме: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, за наявності ухвали суду про таку участь, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

До клопотання відповідачем не додано належних доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, на які заявник посилається як на підставу відкладення розгляду справи.

Разом з тим, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні (п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/3805/16.

В судовому засіданні 15.11.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.10.13. між позивачем за первісним позовом (далі - Постачальник) та відповідачем за первісним позовом (далі - Покупець) було укладено Договір № 05 про поставку медичного устаткування (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується протягом строку, вказаного в п. 3.2 Договору, поставити протестоване відновлене медичне діагностичне устаткування (Aquilion Prime 160-зрізовий комп'ютерний томограф TSX-302A/1C, виготовлене не раніше 2011 року, відповідно Додатків № № 1, 2 до Договору (далі - Устаткування), а Покупець зобов'язується сплатити та прийняти устаткування на умовах, передбачених Договором. Постачальник гарантує відсутність факту попередньої експлуатації Устаткування іншими користувачами на дату поставки.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.1 з моменту його підписання і діє до виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Положеннями п. 2.4 Договору сторони погодили, що право власності на Устаткування переходить до Покупця після остаточного розрахунку з Постачальником згідно п.2.2. та підписання видаткових накладних.

Відповідно до п. 1.2 Договору асортимент, кількість, комплектність та ціна устаткування вказані в Додатках № 1, № 2 до Договору. Ці Додатки є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору повна вартість устаткування, яке визначено в Додатках №1, №2 до Договору складає 12 050 548,50 грн. без ПДВ. Ця вартість розрахована на дату укладання договору, виходячи з фіксованої вартості в євро 1 085 635,00 євро з врахуванням курсу Української Міжбанківської Валютної Біржі (УМВБ) євро-гривня (http://www.currency.in.ua/), який на дату укладання Договору становить 11,10 грн.

Додатковою угодою № 02 від 18.08.14. сторони виклали п. 2.1 Договору в наступній редакції: «повна вартість устаткування, яке визначено в Додатках №1, №2 до Договору складає 11 703 548,51 грн. без ПДВ. Ця вартість розрахована на дату укладання договору, виходячи з фіксованої вартості в євро 1 054 373,74 євро з врахуванням курсу Української Міжбанківської Валютної Біржі (УМВБ) євро-гривня (http://www.currency.in.ua/), який на дату укладання Договору становить 11,10 грн.».

Поетапна оплата вартості устаткування, згідно п. 2.1 здійснюється Покупцем на підставі виставлених Постачальником рахунків. Вартість устаткування у національній валюті України повинна бути відкоригована з урахуванням зміни курсу УМВБ євро до гривні на дату оплати і перерахована Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника поетапно:

1-й етап: передплата 20% від повної вартості, яка складає еквівалент 217 127,00 євро з урахуванням курсу Української Міжбанківської Валютної Біржі (УМВБ): євро - гривня, протягом 3-х робочих днів з дати підписання Договору.

2-й етап: оплата 70% повної вартості, яка складає еквівалент 759 944,50 євро з урахуванням курсу Української Міжбанківської Валютної Біржі (УМВБ) євро - гривня, протягом 3-х робочих днів від дати повідомлення Покупця про готовність прийняти обладнання, а також готовності приміщення до початку монтажних робіт, що підтверджується підписаними сторонами актами готовності приміщення до монтажу.

3-й етап: оплата 10% повної вартості, яка складає еквівалент 108 563,50 євро сплачується Покупцем протягом 15-ти робочих днів з дати поставки устаткування, підписання видаткових накладних та закінчення пуско-налагоджувальних робіт устаткування з підписанням відповідних актів (п. 2.2 Договору).

Додатковою угодою № 02 від 18.08.14. сторони виклали п. 2.2 Договору в наступній редакції: «Поетапна оплата вартості устаткування, згідно п. 2.1 здійснюється Покупцем на підставі виставлених Постачальником рахунків. Вартість устаткування у національній валюті України повинна бути відкоригована з урахуванням зміни курсу УМВБ євро до гривні на дату оплати і перерахована Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника поетапно:

1-й етап: попередня оплата 20% від повної вартості, яка складає еквівалент 210 847,75 євро з урахуванням курсу Української Міжбанківської Валютної Біржі (УМВБ): євро - гривня, здійснюється протягом 3-х робочих днів з дати підписання Договору.

2-й етап: оплата 80% повної вартості, яка складає еквівалент 843 498,99 євро з урахуванням курсу Української Міжбанківської Валютної Біржі (УМВБ) євро - гривня, здійснюється протягом 3-х робочих днів від дати повідомлення Покупця про готовність прийняти обладнання, а також готовності приміщення до початку монтажних робіт, що підтверджується підписаними сторонами актами готовності приміщення до монтажу».

Відповідно до п. 2.3 Договору сума вартості устаткування в національній валюті України, перерахована Покупцем Постачальнику, для визначення еквіваленту перерахованої суми в євро, визначається з урахуванням курсу УМВБ євро-гривня на дату оплати (списання коштів з розрахункового рахунку Покупця).

У відповідності до наявних в матеріалах справи банківських виписок по особовому рахунку позивача за первісним позовом, Покупцем було сплачено:

- 17.10.13. 2 410 109,70 грн., що еквівалентно (з урахуванням приписів п. 2.3 Договору) 215 611,89 євро;

- 17.12.13. 8 697 462,80 грн., що еквівалентно (з урахуванням приписів п. 2.3 Договору) 759 603,74 євро.

Згідно з приписами п. 3.2 Договору, поставка Устаткування здійснюється Постачальником протягом 90 (дев'яноста) робочих, днів з дати підписання даного Договору та отримання передплати п.2.2, під наглядом представника Покупця.

Додатковою угодою № 01 від 16.01.14. до Договору сторони виклали п. 3.2 Договору в наступній редакції: «поставка устаткування здійснюється Постачальником після отримання передплати п. 2.2 та письмової заявки від Покупця про готовність прийняти обладнання, але не пізніше 31.05.14. Поставка здійснюється під наглядом представника Покупця».

За результатами поставки Устаткування, Постачальник передає Покупцю видаткові накладні та акти приймання - передачі по кількості в день поставки Устаткування. Покупець, відповідно, повинен протягом 7-ми робочих днів з дати отримання накладних по кількості, підписати і повернути підписані екземпляри Постачальнику, або протягом зазначеного терміну надати Постачальнику письмову вмотивовану відмову від підписання накладних, у разі виявлення недоліків або некомплектності Устаткування. Якщо Покупець не підписав, надані Постачальником видаткові накладні та в зазначений термін, та не надав Постачальнику письмової вмотивованої відмови від їх підписання, - Сторони будуть вважати, що Покупець прийняв Устаткування та підписав зазначені документи без зауважень (п. 3.7 Договору).

Акт про готовність приміщення до монтажу об'єкту датований 30.09.14.

У відповідності до видаткової накладної № 19 від 31.03.14., яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, Постачальник поставив Покупцю на виконання умов Договору устаткування на суму 11 703 548,50 грн.

Отже, Постачальником було вчасно поставлено Покупцю устаткування на виконання приписів п. 3.2 Договору (не пізніше 31.05.14.), а доводи відповідача за первісним позовом, викладені у письмовому відзиві, про те, що поставка устаткування повинна була бути здійснена до 18.02.14., не відповідає фактичним обставинам справи.

З урахуванням приписів п. 2.2 Договору Покупець повинен був оплатити повну вартість обладнання за Договором протягом 01.10.14., 02.10.14., 03.10.14.

У відповідності до матеріалів справи, відповідач за первісним позовом сплатив позивачу за первісним позовом 17.02.15. 300 000,00 грн. (що еквівалентно з урахуванням п. 2.3 Договору 9 782,82 євро) оплати вартості поставленого за Договором устаткування.

Неоплаченою залишилась вартість устаткування на суму 69 375,29 євро, що еквівалентно (станом на день складання позову 19.02.16.) 2 078 553,06 грн., строк оплати є таким, що настав.

При цьому судом враховано, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.16. у справі № 910/6214/16 (яке набрало законної сили) за позовом Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+» про визнання договору поставки № 05 від 17.10.13. недійсним в частині: - п. 2.4 договору, згідно якого право власності на устаткування переходить до покупця після остаточного розрахунку з постачальником згідно п. 2.2 та підписання видаткових накладних; - п. п. 2.1., 2.2 та 2.3 договору в частині визначення грошового еквіваленту гривні в іноземній валюті, відповідно до яких вартість устаткування в національній валюті повинна бути відкоригована з урахуванням зміни курсу Української Міжбанківської Валютної Біржі до гривні на дату оплати і перерахована покупцем на розрахунковий рахунок; - п. 3.2 договору в редакції додаткової угоди № 01 від 16.01.14., згідно якого поставка устаткування здійснюється постачальником після отримання передплати п. 2.2 та письмової заявки від покупця про готовність прийняти обладнання але не пізніше 31.05.14. - в позові відмовлено повністю та встановлено, що:

- п. 2.4 Договору не суперечить ст. 655 ЦК України;

- скориставшись наданим їм ст. 533 ЦК України правом сторони у пунктах 2.1 та 2.2 Договору погодили порядок визначення вартості устаткування, тобто - як визначати його вартість у гривнях, оскільки у встановленому Договором зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, а також у Договорі сторони встановили порядок здійснення розрахунків у гривні за обладнання. Відтак, невідповідність пунктів 2.1 та 2.2 Договору нормам ст. 533 ЦК України та ст. 36 Закону України "Про національний банк України" не доведена;

- не доведено у чому саме полягала "тяжкість обставин", які змусили Покупця укласти Договір у частині оспорюваних пунктів 2.1-2.4 та 3.2 саме на викладених у цих пунктах умовах, а саме не доведено, що Покупець був вимушений замовити саме вказане у Договорі устаткування, що він був позбавлений права та можливості укласти договір про поставну необхідного йому устаткування з іншим контрагентом на інших умовах, у тому числі і із за меж України, або що він був під впливом певних тяжких обставин вимушений відкрити у м. Львові установу та що її функціонування було життєдайним для підприємства Покупця і цю установу у Львові було необхідно забезпечити устаткуванням, або що такою тяжкою обставиною є загроза банкрутству підприємству Покупця тощо;

- невигідність умов Договору також не доведена Покупцем перед судом належними засобами доказування, оскільки мета Договору для нього була досягнута - Устаткування було отримано та передано установі у Львові, і при цьому не доведено, що дане устаткування Покупець був вимушений купувати виключно у Постачальника та виключно на запропонованій ним ціні, не мав права вибору контрагента тощо;

- обставина, що метою Покупця не є отримання прибутку та він займається благодійністю, також не доводить вчинення ним правочину під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України).

Із огляду на все вищенаведене суд у справі № 910/6214/16 дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання Договору недійсним (у частині оспорюваних Позивачем п. 2.4 Договору, п.п. 2.1, 2.2 та 2.3 Договору в частині визначення грошового еквіваленту гривні в іноземній валюті та п. 3.2 Договору в редакції додаткової угоди № 01 від 16.01.2014 до Договору) із наведених обґрунтувань позову через їх фактичну недоведеність.

Обставини, встановлені у справі № 910/6214/16, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.16. у справі № 910/6214/16, то встановлені ним факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

Спір у даній справі за первісним позовом виник в зв'язку з неоплатою відповідачем вартості в розмірі 2 078 553,06 грн. переданого за Договором устаткування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 1 Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17.07.12. Вищого господарського суду України зазначено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У п. 1 Оглядового листа № 06/767/2013 від 29.04.13. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Тобто, з наведеного вбачається, що накладна, підписана представниками обох сторін та скріплена їх печатками є належним підтвердженням вчинення господарської операції.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання устаткування відповідачем за первісним позовом суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з передання устаткування.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, відповідач не сплатив позивачу 2 078 553,06 грн. грошових коштів за Договором за поставлене устаткування.

Оскільки відповідач за первісним позовом прийняв замовлене ним устаткування, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві за первісним позовом його повної вартості, позовні вимоги за первісним позовом в цій частині підлягають задоволенню повністю в розмірі 2 078 553,06 грн., що складає борг Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» станом на момент прийняття даного рішення.

Щодо вимог за первісним позовом про стягнення з Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» 44 932,77 грн. - 3% річних, 550 664,72 грн. - інфляційних втрат, суд відзначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.

При цьому судом враховано встановлене рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.16. у справі № 910/6214/16, що скориставшись наданим їм ст. 533 ЦК України правом сторони у пунктах 2.1 та 2.2 Договору погодили порядок визначення вартості устаткування, тобто - як визначати його вартість у гривнях, оскільки у встановленому Договором зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, а також у Договорі сторони встановили порядок здійснення розрахунків у гривні за обладнання.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Після здійснення власного розрахунку суд дійшов висновку, що з Покупця на користь Постачальника підлягає стягненню 44 932,77 грн. - 3% річних, 545 317,01 грн. - інфляційних втрат, внаслідок чого первісні позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Інфляційні втрати в розмірі 5 347,71 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в задоволенні первісного позову в цій частині.

Щодо вимог за первісним позовом про стягнення 165 339,73 грн. - пені, суд відзначає наступне.

Приписами п. 6.3 Договору сторони погодили, що у разі порушення Покупцем строків оплати вартості Устаткування в порядку, передбаченому п. 2.2 Договору, Покупець повинен сплатити штраф в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен календарних день прострочення оплати устаткування.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, приписами п. 6.3 Договору сторони погодили відповідальність Покупця у вигляді пені, а не штрафу.

Суд відзначає, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Позивач нараховує пеню на суму 1 303 734,07 грн. за період з 04.10.14. по 16.02.15. та на суму 1 003 734,07 грн. за період з 17.02.15. по 11.03.15.

У письмовому відзиві на первісну позовну заяву відповідачем за первісним позовом фактично викладено клопотання про застосування строку позовної давності в частині стягнення пені.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення в сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлені ГК України.

Поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовні давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (постанова судової палати у господарських справах Верховного суду України від 27.04.12. № 3-27гс12, висновки від 01.08.12. Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за перше півріччя 2012 р.).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Отже, пеня може бути розрахована лише за шість місяців з дня виникнення прострочення та стягнена в межах року, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою . (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 16.02.11. № 46/395).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України, Постанова № 41/153-07 від 11.10.2007 року).

Позивач звернувся з даним позовом до суду 03.03.16.

Таким чином, рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою, становить з 03.03.15. по 03.06.16.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, пеня повинна нараховуватись за період з 04.10.14. по 04.04.15., проте, в межах року, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою, такий період становить з 03.03.15. по 04.04.15.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Позивач за первісним позовом нараховує пеню по 11.03.15.

Отже, період для нарахування пені з урахуванням всього викладеного вище має бути з 03.03.15. по 11.03.15.

Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягає стягненню 14 272,27 грн. пені.

Пеню в розмірі 151 067,46 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в задоволенні первісного позову в цій частині.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Спір у справі за зустрічним позовом виник з підстав того, що за твердженням Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього», оскільки поставка устаткування за Договором повинна була бути здійснена до 18.02.14., а по факту була здійснена 31.03.14., тобто з простроченням, Постачальник повинен сплатити позивачу за зустрічним позовом 527 613,83 грн. пені.

Як відзначалось судом, додатковою угодою № 01 від 16.01.14. до Договору сторони виклали п. 3.2 Договору в наступній редакції: «поставка устаткування здійснюється Постачальником після отримання передплати п. 2.2 та письмової заявки від Покупця про готовність прийняти обладнання, але не пізніше 31.05.14. Поставка здійснюється під наглядом представника Покупця».

Акт про готовність приміщення до монтажу об'єкту датований 30.09.14.

У відповідності до видаткової накладної № 19 від 31.03.14., яка підписана сторонами та скріплена їх печатками, Постачальник поставив Покупцю на виконання умов Договору устаткування на суму 11 703 548,50 грн.

Отже, Постачальником було вчасно поставлено Покупцю устаткування на виконання приписів п. 3.2 Договору (не пізніше 31.05.14.).

Таким чином, відсутнє прострочення Постачальника, а умови п. 6.2 Договору про те, що у разі порушення Постачальником строків поставки устаткування передбачених Договором Постачальник повинен сплатити штраф у розмірі 0,1% від вартості невчасно поставленого устаткування за кожен календарний день прострочення поставки устаткування, застосуванню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Разом з тим, звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача за зустрічним позовом.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на Благодійний фонд «Дитяча лікарня майбутнього».

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Благодійного фонду «Дитяча лікарня майбутнього» (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, б. 20-А; ідентифікаційний код 34603026) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМТ+» (03058, м. Київ, вул. Борщагівська, б. 204В; ідентифікаційний код 38716926) 2 078 553 (два мільйони сімдесят вісім тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн. 06 коп. - основного боргу, 14 272 (чотирнадцять тисяч двісті сімдесят дві) грн. 27 коп. - пені, 44 932 (сорок чотири тисячі дев'ятсот тридцять дві) грн. 77 коп. - 3% річних, 545 317 (п'ятсот сорок п'ять тисяч триста сімнадцять) грн. 01 коп. - інфляційних втрат, 40 246 (сорок тисяч двісті сорок шість) грн. 13 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні первісного позову відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.11.16.

Суддя Т.М. Ващенко