Постанова

від 16.11.2016 по справі 910/12576/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа№ 910/12576/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Яценко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016

у справі №910/12576/16 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Смілянський електромеханічний завод»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна»,

про стягнення 142 365,21 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Андрієнко В.М. - представник (довіреність від 11.01.2016 №43-02/05);

від відповідача: 1) Савченко Д.В. - представник (довіреність від 29.06.2016 №б/н);

2) Шинкаренко Д.М. - представник (довіреність від 16.11.2016 №145/1),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробниче підприємство «Смілянський електромеханічний завод» (надалі - ТОВ «НВП «Смілянський електромеханічний завод», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» (надалі - ТОВ «Дімакс Україна», відповідач) про стягнення 142 365,21 грн, з яких 132 990,08 грн основної заборгованості, 8 553,51 грн пені, 688,63 грн 3 % річних, 132,99 грн інфляційних втрат, зумовлених неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором від 28.10.2015 №57-10.1/43.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі №910/12576/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» на користь Публічного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Смілянський електромеханічний завод» 132 990,08 грн основного боргу та 1 994,85 грн судового збору. У решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Дикунська С.Я., Жук Г.А. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.11.2016.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представники скаржника підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

16.11.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28.10.2015 між Публічним акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Смілянський електромеханічний завод» (в тексті договору - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» (в тексті договору - постачальник) був укладений договір поставки №57-10.1/43, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в асортименті, в кількості та за ціною згідно зі специфікаціями, які є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 1.2. договору його загальна сума орієнтовно складає 1 000 000,00 грн, з ПДВ.

Пунктом 2.1. договору встановлено наступні умови оплати: 100% передоплата вартості партії товару протягом 3 банківських днів після виставлення рахунку покупцю.

Ціни на товар встановлюються сторонами шляхом підписання специфікацій які є невід'ємною частиною договору (пункт 2.2. договору).

Пунктами 5.1.-5.3. договору встановлені умови поставки: (Інкотермс-2010) FCA м. Київ. Постачальник зобов'язується здійснити відвантаження партії товару покупцю протягом 3 банківських днів після 100% передоплати.

Після підписання сторонами специфікації та прийняття її до виконання покупець має право у разі недопоставки постачальником заявленої партії в обумовлені строки, повідомивши постачальника, відмовитися від допоставки товару, від обов'язку прийняти та оплатити недопоставлений товар.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2016 (пункт 8.1. договору).

28.01.2016 сторонами була підписана Специфікація №3 до договору, в якій останні визначили найменування, кількість, ціну та загальну вартість товару, яка становить 320 299,98 грн з ПДВ.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні приписи містить стаття 712 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Покупець, відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановив місцевий господарський суд та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» виставило Публічному акціонерному товариству «Науково-виробниче підприємство «Смілянський електромеханічний завод» рахунки на оплату товару на загальну суму 281 847,96 грн, а саме, від 20.01.2016 №73 на суму 61 748,00 грн, від 28.01.2016 №145 на суму 110 049,98 грн та від 01.02.2016 №162 на суму 110 049,98 грн (а.с.21-23).

Позивач, виконуючи умови договору, здійснив передоплату товару на суму 281 847,96 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 02.02.2016 №622, №424 та №423 (а.с.24-26).

За твердженнями позивача, в порушення умов договору, відповідач поставив товар лише частково на суму 148 857,68 грн, що підтверджується видатковими накладними від 09.02.2016 №902-01 на суму 38 807,90 грн та від 09.02.2016 №902-02 на суму 110 049,98 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими печатками підприємств (а.с.27-28).

Місцевим судом встановлено, що 06.04.2016 позивач на адресу відповідача надіслав вимогу №43-42/07 про повернення грошових коштів, сплачених за непоставлений товар на суму 132 990,08 грн, яка 11.04.2016 була отримана відповідачем, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №2070500860290 (а.с.29-31).

Відповідач зобов'язання щодо поставки товару або повернення попередньої оплати на даний час не виконав, у матеріалах справи відсутні докази протилежного.

Оцінюючи подані сторонами докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача 132 990,08 грн заборгованості підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №43/308-10.

Заперечуючи проти позовних вимог, апелянт вказав про те, що поставка товару здійснена ним у повному обсязі та частково прийнята відповідачем у зв'язку з тим, що інша частина товару не відповідала встановленим договором вимогам щодо його якості.

Дані твердження апелянта відхиляються колегією суддів з огляду на те, що факт здійснення господарських операцій з поставки товару підтверджується виключно первинними бухгалтерськими документами.

Підписання відповідачем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксуючи одночасно факт здійснення господарської операції та договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

У матеріалах справи відсутні підписані видаткові накладні, докази направлення первинних документів на адресу позивача та відмова від їх підписання, а відтак, факт поставки відповідачем товару не підтверджується належними та допустимими доказами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з поставки відповідачем не виконане, а відтак, у позивача наявне право вимагати повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 132 990,08 грн попередньої оплати вартості товару, поставленого відповідачем, є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з простроченням відповідачем строків поставки товару, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 8 553,51 грн пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, зокрема, стягнення пені та порядок її нарахування, передбачено статтею 549 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України, а також Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.2. договору сторони визначили, що за порушення строків відвантаження вказаних у п. 5.2. договору або недопоставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленої в строк продукції за кожен день прострочки.

Оскільки відповідач допустив порушення строку поставки товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 6.2. договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню за період з 20.04.2016 по 21.06.2016 в розмірі 8 553,51 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з огляду на те, що у вимозі №43-42/07, заявленій ПАТ «НВП «Смілянський електромеханічний завод» 06.04.2016, позивач просив ТОВ «Дімакс Україна» повернути сплачені грошові кошти в розмірі 132 990,28 грн.

За таких обставин, в період з 20.04.2016 по 21.06.2016 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» вже був відсутній обов'язок з поставки товару за договором, а відтак пеня за порушення строків поставки товару за вказаний період стягненню не підлягає.

Крім того, позивач заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 688,63 грн та інфляційні втрати у розмірі 132,99 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що статтю 625 Цивільного кодексу України включено до розділу 1 книги 5 цього Кодексу «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відтак, для застосування статті 625 Цивільного кодексу України суду необхідно правильно визначити характер спірних правовідносин сторін та встановити існування між сторонами саме грошового зобов'язання.

Оскільки стягнення з продавця суми попередньої оплати, що перерахована за договором, за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, що нараховані позивачем на суму попередньої оплати.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 5011-42/13539-2012.

Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 05.09.2016 у справі №910/12576/16 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32-34, 43, 44, 49, 96, 99, 101 - 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дімакс Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі №910/12576/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2016 у справі №910/12576/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12576/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук