Вирок

від 23.11.2016 по справі 489/1536/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 489/1536/14-к 23.11.2016

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/784/690/16 Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ч.3 ст.191 КК України Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Головуючої ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами заступника прокурора Миколаївської області та обвинуваченого ОСОБА_6 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2016 року у відношенні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1

- за ч.3 ст. 191 КК України

Учасники судового провадження.

Прокурор ОСОБА_7

захисник ОСОБА_8

обвинувачений ОСОБА_6 .

Короткий зміст вимог апеляційних скарг.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_6 за ч.3 ст. 191 КК України призначити 4 роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади пов`язані з матеріальною відповідальністю на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 3,4 ч.1 ст. 76 КК України. В іншій частині вирок суду залишити без зміни.

Обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок скасувати в зв`язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та ухвалити новий вирок, яким визнати його невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдати за недоведеністю вчинення злочину.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 191 КК України та призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади чи займатися фінансово господарчою діяльністю протягом 2-х років. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнено з випробуванням 2 роки з покладенням обов`язків передбачених п. п. 3,4 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави затрати на проведення експертиз у сумі 4683,22 грн.

Узагальнені доводи апелянтів.

Прокурор вважає вирок суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки, при призначенні додаткового покарання суд застосував два альтернативних види позбавлення права обіймати посади і займатись фінансово господарчою діяльністю. До того ж, покарання у виді позбавлення права обіймати посади є неконкретним. Крім того, на порушення вимог ст. 75 КК України суд звільнив обвинуваченого як від основного, так і від додаткового.

Обвинувачений ОСОБА_6 вважає вирок таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що жодним з досліджених судом доказів не доведено, що він своїми умисними діями вчинив привласнення чужого майна шляхом зловживання службовим становищем.

На думку апелянта, показання потерпілого ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на відповідають вимогам ст.ст.84,85 КПК України, щодо належності, оскільки жоден з вказаних осіб вказує на обставини лище зі слів ОСОБА_12 .

Вважає, що остання обмовляє його з метою уникнути відповідальності за вчинені нею порушення у бухгалтерській діяльності. Стверджує, що всі грошові кошти, які знімав з карткового рахунку банку, він віддавав головному бухгалтеру - ОСОБА_12 , яка повинна була видавати корінець прибуткового касового ордеру. Згідно її показів такий корінець вона нікому не видавала. Тому, у зв`язку із неналежною організацією ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, неможливо однозначно стверджувати, що грошові кошти до каси підприємства не надходили.

Вважає, що наявні докази по справі підтверджують лише факт зняття грошових коштів з рахунку підприємства та жодним чином не підтверджують їх привласнення саме ним.

На думку апелянта, оскільки, чекова книжка та печатка зберігалися в бухгалтерії у ОСОБА_12 , то вона не могла не знати про зняття ним коштів з рахунку підприємства. Всі дані про касові операції знаходились в комп`ютерній програмі в електронному вигляді, а касову книгу вона не вела, так як не було бухгалтерських документів.

До того ж, зазначає, що після його звільнення не було проведено інвентаризацію матеріальних цінностей, що відповідно до п.п.»в», «г» п.3 Інструкції проведення інвентаризації є обов`язковим при зміні матеріально-відповідальних осіб і включає в себе встановлення лишку або нестачі цінностей шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку. Акт перевірки у даному випадку було складено лише через два місяці після роботи на посаді директора ОСОБА_9 .

Крім того, вказуючи на недостовірність показань ОСОБА_10 щодо заборгованості по заробітній платі, яку пов`язував саме із привласненням коштів, звертає увагу суду на те, що жодного доказу на підтвердження цих пояснень, немає.

Вважає також неналежним доказом показання свідка ОСОБА_11 , оскільки, її показання щодо видачі довідки про рух грошових коштів на рахунку підприємства, про його причетність до злочину не свідчать.

Наголошує на тому, що відповідно до пояснень свідків членів комісії, які склали акт перевірки даних від 19.06.2013р., - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , складено формально, без дослідження всіх регістрів бухгалтерського обліку та касових звітів з доданими до них документами, без дотримання нормативно-правових актів.

Вказуючи на недопустимість як доказу обвинувачення висновку експерта, посилається на допущену експертом помилку у розрахунках суми не оприбуткування грошових коштів, знятих з банківського рахунку. Апелянт при цьому вважає можливою наявність непоодиноких помилок у зазначеному висновку.

На думку апелянта, вказаний висновок експерта, також викликає сумнів та не може доводити його вину у скоєнні інкримінованого злочину, ще й з огляду на те, що він зроблений на підставі листів касової книги, до яких штучно вносились корегування головним бухгалтером ОСОБА_12 на вимогу слідчого.

Наполягає на тому, що сам по собі факт не оприбуткування грошових коштів не може бути належним доказом їх привласнення, оскільки, у зв`язку із неналежною організацією ведення бухгалтерського обліку на підприємстві ТОВ «Промсервіс» неможливо однозначно стверджувати, що грошові кошти до каси підприємства не надходили.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

ОСОБА_6 визнано винним в тому, що в лютому 2013р. працюючи на посаді директора ТОВ «Промсервіс» з 01.11.2012р., у нього виник умисел на привласнення майна підприємства. Реалізуючи умисел, він, зловживаючи своїм службовим становищем,

06.02.2013р. з розрахункового рахунку вказаного підприємства зняв для закупівлі товару грошові кошти в сумі 9700 грн. ( чек № ЛЄ6747276), після чого відповідний товар не закупив, а гроші підприємства привласнив;

07.02.2013р., діючи повторно, з розрахункового рахунку вказаного підприємства зняв для закупівлі товару грошові кошти в сумі 16000 грн., а також на повернення фінансової допомоги 8000грн. ( чек № ЛЄ6747277), після чого зазначені гроші в сумі 24000 грн. привласнив;

11.02.2013р., діючи повторно, з розрахункового рахунку вказаного підприємства зняв для закупівлі товару грошові кошти в сумі 1200 грн.( чек № ЛЄ6747278), після чого зазначені гроші підприємства привласнив;

14.02.2013р., діючи повторно, з розрахункового рахунку вказаного підприємства зняв для закупівлі товару грошові кошти в сумі 1000 грн.( чек № ЛЄ6747280), після чого відповідний товар не закупив та зазначені гроші підприємства привласнив;

28.02.2013р., діючи повторно, з розрахункового рахунку вказаного підприємства зняв для повернення тимчасової допомоги грошові кошти в сумі 1000 грн.( чек № ЛЄ6747281), після чого зазначені гроші підприємства привласнив;

Отже, своїми протиправними діями, ОСОБА_6 первинно спричинив ТОВ «Промсервис» матеріальну шкоду на загальну суму 36900 грн., однак після вимоги бухгалтера ТОВ «Промсервис» прозвітувати про витрати знятих грошових коштів ОСОБА_6 частину коштів повернув в сумі 10358,12 грн. (шляхом переказу готівки 19.02. та 27.02.2013р.), а решту в сумі 26541, 88грн. привласнив. Таким чином, ОСОБА_6 в період з 01.02. по 28.02.2013р. було завдано ТОВ «Промсервис» матеріальну шкоду на загальну суму 26541,88грн.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку його апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 на підтримку доводів його апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг у їх межах, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінально-процесуальним законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зазначені вимоги закону судом дотримано.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину при обставинах, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються дослідженими у суді доказами.

Так, суд обґрунтовано взяв до уваги та дав належну оцінку показанням директора ТОВ «Промсервіс» ОСОБА_15 про те, що він познайомився із обвинуваченим після призначення його на цю посаду. З доповіді бухгалтера ОСОБА_16 йому стало відомо, що ОСОБА_17 з банківського рахунку підприємства знято грошові кошти у сумі біля 40 тис. грн., за які останній не прозвітував. За господарську діяльність, на той час відповідав директор підприємства. Бухгалтер стверджувала, що вона ніколи не проводила закупок, про що також вказала письмово. Інвентаризація проводилась таким чином: направлялись запити до різних установ, бухгалтер складала доповідні записки, збирались Загальні збори. Все оформлювалось актом, який підписували 5 осіб: начальник цеху, бухгалтер, заступник головного бухгалтера, він та працівник цеху.

Ці показання підтвердила свідок ОСОБА_12 та пояснила, що на ТОВ «Промсервіс» вона працювала з 2002 року, але після смерті директора на цю посаду призначили його сина - ОСОБА_6 і з ним вони працювали з листопада 2012 року до квітня 2013 року. У лютому біля 30 тисяч гривень ОСОБА_6 зняв з рахунку, та їй особисто ці кошти в касу не передавав. Тільки директор мав право на зняття грошей з рахунку. Гроші повинні були бути оприбутковані по касі, проте обвинувачений за використання грошей у повному розмірі не відзвітував. Заперечувала показання обвинуваченого про те, що нібито вона просила його зняти ці кошти та те, що вона займалась господарською діяльністю. Вона не займалась закупівлею товарів. Фінансовою діяльністю підприємства займався виключно ОСОБА_6 . Чекову книжку ОСОБА_6 забрав у неї і самостійно заповнював чек у банку. Печатка також знаходилась у нього. За цей місяць, коли він зняв гроші, він виплатив заробітну плату працівникам в розмірі 7 тисяч гривень, 1-2 тисячі гривень ОСОБА_6 повернув на рахунок.

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що його донька була засновником товариства, в зв`язку з тим, що виїхала на інше місце мешкання, залишила йому довіреність на керування своєю часткою в підприємстві. Коли помер батько ОСОБА_17 , було прийняте рішення про призначення керівником підприємства ОСОБА_6 . З часом почали телефонувати замовники, що не поставляється продукція, працівники стали скаржитися, що не виплачується зарплата. Було проведено перевірку бухгалтерського стану на підприємстві. Ним було залучено до перевірки незалежного бухгалтера Панюту. У ході перевірки встановлено, що ОСОБА_17 знімались грошові кошти з рахунку підприємства та до каси не вносились. У зв`язку з чим, вони звернулись до правоохоронних органів. Але установчі документи були забрані ОСОБА_18 .

Про зняття коштів ОСОБА_17 із рахунку підприємства свідчать також пояснення свідка ОСОБА_11 та дані довідки ПАТ «Кредит Агріколь Банк" про те, що з поточного рахунку № НОМЕР_1 в національній валюті, який належить ТОВ "Промсервіс" (код ЄДРПОУ 31159737) за період з 01.02.2013 р. по 28.02.2013 р. знято готівкових коштів 36900 грн., а саме: 06.02.2013 грошовий чек № ЛЄ 6747276 на суму 9700,00 грн., чек виписаний на ім`я ОСОБА_6 , кошти зняті на закупівлю товару; 07.02.2013 грошовий чек № ЛЄ 6747277 на суму 24000,00 грн., чек виписаний на ім`я ОСОБА_6 , кошти в сумі 8000,00 грн. зняті на повернення фінансової допомоги, в сумі 16000,00 грн. - на закупівлю товару; 11.02.2013 грошовий чек № ЛЄ 6747278 на суму 1200,00 грн., чек виписаний на ім`я ОСОБА_6 , кошти зняті на закупівлю товару; 14.02.2013 грошовий чек № ЛЄ 6747280 на суму 1000,00 грн., грошовий чек виписаний на ім`я ОСОБА_6 , кошти зняті на закупівлю товару; 28.02.2013 грошовий чек № ЛЄ 6747281 на суму 1000,00 грн., грошовий чек виписаний на ім`я ОСОБА_6 , кошти зняті на повернення тимчасової допомоги. (т.1 а.с. 119-163).

Відповідно до висновку експерта № 2/147 від 27.11.2013 р. та показань експерта ОСОБА_19 , згідно наданих документів факт не оприбуткування грошових коштів за даними касового обліку ТОВ "Промсервіс", за період з 01.02.2013 р. по 19.04.2013 р. отриманих в установі банку ПАТ "Креді Агріколь Банк" документально підтверджується на суму 36900 грн. Не оприбуткування відбувалося у період часу з 05.02.2013 р. по 28.02.2013 р. Проведеним дослідженням також встановлено, що на поточний рахунок НОМЕР_1 відкритий ТОВ "Промсервіс" у ПАТ "Креді Агріколь банк" надходили кошти у вигляді грошової фінансової допомоги 19.02.2013 р. у сумі 4100 грн. (т.1 а.с.165-172).

За даними цього висновку, у сукупності із записами у касовій книзі ТОВ «Промсервіс» і доповідною запискою директора ОСОБА_9 та бухгалтера ОСОБА_12 засновникам підприємства, було встановлено відсутність надходження до каси ТОВ «Промсервіс» переважної частини знятих ОСОБА_6 з банківського рахунку коштів, оформленого прибутковими касовими ордерами та відображеного у касовій книзі (а. с. 116,201-209). Зазначені документи, відповідно до вимог п. п. 2.6, 4.2 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637, є основним засобом підтвердження внесення готівки у касу.

Постановою від 17.07.2014 р. було уточнено суму матеріального збитку, завданого ТОВ "Промсервіс" колишнім директором ОСОБА_6 26541,88 грн. (т.1 а.с. 180).

Відповідно до висновку експерта № 373 від 07.11.2013 р. підписи розташовані в графі "підписи" лицьової сторони та в графах "Підписи", "Зазначену в цьому грошовому чеку суму одержав" зворотної сторони грошових чеків №№ ЛЄ 6747276, ЛЄ 6747277, ЛЄ 674278, ЛЄ 6747280, ЛЄ 674281, виконані ОСОБА_6 (т.1 а.с.174-178)

Цим та іншим доказам у справі суд дав вірну правову оцінку, належно обґрунтувавши свої висновки.

Покази представника потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_20 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , суд у відповідності до ст.ст. 84, 85, 86 КПК України правильно визнав належними і допустимими, так як вони одержані в судовому засіданні, під присягою згідно правил ст. 352 КПК України, а також попереджені за дачу неправдивих свідчень у відповідності до ст. 384 КК України. Крім того, матеріали кримінального провадження не містять будь яких даних, які б свідчили про навмисне обмовляння свідками обвинуваченого. Не наведені такі дані й апелянтом. При цьому суд зауважує, що сам по собі факт службового становища особи, в силу якого вона може нести відповідальність, не є достатньою підставою вважати її показання, дані під присягою, недостовірними.

З цих же підстав відсутнє підґрунтя для сумніву у достовірності даних про рух грошових коштів, викладених у доповідній записці директора ТОВ «Промсервіс» ОСОБА_9 та бухгалтера ОСОБА_16 . До того ж, ці дані були предметом перевірки із залученням незалежного бухгалтера ОСОБА_21 , за результатами якої складено відповідний Акт. Тому, та обставина, що Акт перевірки було складено через 2 місяці після звільнення обвинуваченого з посади директора підприємства, не вплинула на достовірність його висновків.

Щодо помилкового визначення суми не оприбуткування грошових коштів у висновку експерта № 2/147 від 27.11.2013 р., на що вказує апелянт, то відповідно показань експерта у судовому засіданні, вона є арифметичною і не ставить під сумнів обґрунтованість цього висновку, оскільки, він зроблений на підставі наданих документів та вимог чинного законодавства щодо правильності ведення бухгалтерського обліку. До того ж, у апеляційній скарзі обвинувачений лише висловлює припущення щодо недостовірності висновків експерта у іншій частині без конкретного їх зазначення. Тому ці твердження апелянта суд вважає безпідставними.

Суд вірно визнав недостовірними показання обвинуваченого про передачу знятих коштів в сумі 26541,88 грн. бухгалтеру підприємства. При цьому, суд правильно виходив не тільки з показань свідка ОСОБА_16 , яка цей факт заперечувала, а й з того, що в силу положень п. 5.5 Статуту ТОВ «Промсервіс» ОСОБА_6 , як директор, був уповноважений здійснювати керівництво та вирішувати всі питання діяльності підприємства, крім тих, які належать до виключної компетенції Загальних зборів (а. с. 101-108).

Таким чином, контроль за належною організацією бухгалтерського обліку з тим, щоб дійсний рух коштів був відображений у передбачених чинним законодавством документах, входив до повноважень саме ОСОБА_6 .

При цьому, той факт, що ОСОБА_16 було відомо про зняття коштів з рахунку обвинуваченим, про що наголошує апелянт, не спростовує її показань щодо ненадання їй даних про використання знятих коштів. До того ж, свідок заявила, що зверталась до обвинуваченого про оприбуткування знятих коштів, проте, ОСОБА_17 ані грошей ані інших документів на підтвердження використання знятих коштів не надавав.

Наявність виключного права ОСОБА_17 на зняття грошей з банківського рахунку підприємства та не оприбуткування цих коштів у касі підприємства поза розумним сумнівом свідчить про привласнення їх саме обвинуваченим.

Щодо даних про заборгованість по заробітній платі працівникам ТОВ «Промсервіс», то вони не є предметом дослідження у даному кримінальному провадженні.

Таким чином, усі доводи обвинуваченого про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи суд вважає неприйнятними та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Відповідно до ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Даних вимог закону суд першої інстанції не дотримався.

Так, призначаючи покарання суд послався на тяжкість вчиненого злочину, позитивну характеристику обвинуваченого, притягнення його до кримінальної відповідальності вперше, відсутність обтяжуючих та пом`якшуючих покарання обставин. Тобто, за відсутності будь яких негативних даних про особу обвинуваченого, рішення суду про призначення найбільш тяжкого виду основного покарання позбавлення волі, не відповідає положенням ч.2 ст.50 КК України.

За такого, апеляційний суд вважає необхідним пом`якшити основне покарання обвинуваченому, призначивши його у виді обмеження волі у мінімальному передбаченому законом за вчинений злочин розмірі.

Що стосується неправильності призначеного додаткового покарання, призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 , та звільнення від його відбування на підставі ст.75 КК України, на що посилається прокурор, апеляційний суд дійшов наступного.

Санкція ст. 191 КК України, обвинувачення за якою визнано судом доведеним, передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Згідно п. 17 Постанови Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до ст. 55 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов`язане з посадою підсудного або із заняттям ним певною діяльністю.

Рішення про позбавлення права обіймати певні посади або

займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в

резолютивній частині вироку, для того щоб не виникло жодних

сумнівів під час виконання останнього. Якщо в санкції статті

Особливої частини КК зазначено характер посад або вид діяльності, рішення про призначення додаткового покарання, наведене

в резолютивній частині вироку, повинне відповідати змісту цієї

санкції.

Вироком суду ОСОБА_6 призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися фінансово господарською діяльністю. Проте, суд не звернув увагу, що ці види додаткового покарання, визначені санкцією ч.3 ст.191 КК України є альтернативними, тому їх одночасне призначення є помилковим.

До того ж, призначене судом покарання у виді позбавлення права обіймати посади є неконкретним, без вказівки яких саме посад.

Таким чином, доводи прокурора про те, що при призначенні додаткового покарання судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими, тому вирок у цій частині у відповідності з вимогами п.4ч.1ст.409 КПК України підлягає скасуванню з винесенням апеляційним судом свого вироку.

Відповідно встановлених фактичних обставин справи, ОСОБА_6 вчинено злочин, пов`язаний із виконанням посадових обов`язків керівника підприємства, пов`язаних із матеріальною відповідальністю. уповноваженого на виконання у тому числі організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків. Тому, відповідно вимог ст. 55 КК України, до нього слід застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати керівні посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю. виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків.

До того ж є слушним твердження прокурора про невизначеність суду щодо покарання, від відбування якого обвинуваченого звільнено на підставі ст.75 КК України.

Тоді як, при призначенні обвинуваченому основного і додаткового покарання, суд зобов`язаний у вироку вказати межі застосування даної норми закону.

Відповідно диспозиції ст.75 КК України звільнення особи від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не передбачено.

Отже, ОСОБА_6 на підставі ст.75 КК України підлягає звільненню лише від основного покарання у виді обмеження волі.

З урахуванням наведеного вирок суд в частині призначення покарання підлягає скасуванню з винесенням апеляційним судом нового вироку.

Керуючись ст.405, 407, 420 КПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги заступника прокурора Миколаївської області та обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 червня 2016 року у відношенні ОСОБА_6 в частині призначення покарання скасувати.

Призначити ОСОБА_6 за ч.3 ст. 191 КК України покарання у виді 3 років обмеження волі з позбавленням права обіймати керівні посади, пов`язані з матеріальною відповідальністю строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 від відбування покарання у виді обмеження волі звільнити з випробуванням строком на 2 роки.

На підставі п.п. 3,4 ч.1 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_6 повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання чи роботи, періодично з`являтись для реєстрації.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим в той самий строк з дня вручення йому копії вироку.

Головуюча

Судді: