Рішення

від 23.11.2016 по справі 904/10024/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.11.16р. Справа № 904/10024/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих конструкцій" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Гранум" (м. Апостолове, Апостолівського району, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором оренди (майнового найму) від 07.10.2013 у загальному розмірі 119 550 грн. 69 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 7 від 11.02.2014);

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 25.07.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод металевих конструкцій" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Гранум" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди (майнового найму) від 07.10.2013 у розмірі 119 550 грн. 69 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди (майнового найму) від 07.10.2013 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за користування орендованим майном в період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачу в сумі 119 550 грн. 69 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 23.11.2016.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 72002/16 від 23.11.2016), в якому він визнає позовні вимоги позивача у повному обсязі; наявність заборгованості пояснює відсутністю грошових коштів.

У судове засідання 23.11.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 23.11.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представником відповідача у судовому засіданні 23.11.2016 було викладено зміст відзиву на позовну заяву, який він просив врахувати під час прийняття рішення по справі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 23.11.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 07.10.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод металевих конструкцій" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Гранум" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди (майнового найму) (далі - договір, а.с.11-12), згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування 95/100 часток комплексу, розташованого за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Коломойцівська, 17, що складається з будівлі АПК-літ. А-3, виробничого корпусу літ. Б, контрольного посту літ. В, будівлі складу літ. Ж, киснево-розподільчої установки літ. З, котельні літ. И, насосної станції літ. К, складу готової продукції І, металевого складу ІІ, вимощення ІV, огорожі № 1-7. В цілому комплекс складається з: будівлі АПК літ. А-3, виробничого корпусу літ. Б, контрольного посту літ. В, будівлі складу літ. Ж, киснево-розподільчої установки літ. З, котельні літ. И, насосної станції літ. К, складу готової продукції І, металевого складу ІІ, вимощення ІV, огорожі № 1-7. 5/100 часток комплексу знаходяться у спільній частковій власності із Приватним акціонерним товариством "Криворізька будівельна компанія" та складаються з насосної станції літ. Г, матеріального складу літ. Д, будки стрілочника літ. Е (пункт 1.1. договору)

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору договір укладається за згодою співвласника Приватного акціонерного товариства "Криворізька будівельна компанія", що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 2239. Майно передане орендодавцем і прийняте орендарем в день підписання договору. Передача майна здійснюється уповноваженими представниками сторін з оформленням акту прийому-передачі.

На виконання умов договору 07.10.2013 між орендодавцем (позивачем) та орендарем (відповідачем) було підписано акт приймання-передачі об'єктів згідно договору , за яким позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування вказане в акті майно (а.с.14).

У пункті 9.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення та діє до 06.10.2033.

Відповідно до пункту 6.1. договору у разі закінчення терміну дії договору або у разі дострокового розірвання договору до закінчення терміну дії договору, орендар зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дати припинення дії договору повернути майно орендодавцю по акту прийому - передачі.

Так, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі (повернення) об'єктів згідно договору від 05.02.2014, відповідно до якого орендар (відповідач) передав (повернув) з тимчасового платного користування вказане в акті майно (а.с.16).

Отже, матеріалами справи підтверджується користування відповідачем майном на підставі договору у період з 07.10.2013 по 05.02.2014.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм § 1 глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Враховуючи положення укладеного договору від 07.10.2013 та приймаючи до уваги підписання сторонами акту приймання-передачі майна в оренду від 07.10.2013, суд дійшов висновку стосовно належного виконання орендодавцем обов'язку щодо надання відповідачу в оренду майна, визначеного пунктом 1.1. договору.

Крім того, наявними матеріалами справи підтверджується користування відповідачем майном на підставі договору у період з 07.10.2013 по 05.02.2014.

При цьому, згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, у розділі 3 договору сторонами були погоджені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, зокрема:

- за отримане в оренду майно орендар щоквартально сплачує орендодавцю орендну плату. Нарахування орендної плати починається з 07.10.2013. В останній робочий день кожного кварталу орендодавець виставляє орендарю рахунок за оренду майна за поточний квартал. Орендар повинен сплатити орендну плату протягом десяти банківських днів з моменту отримання рахунку (пункт 3.1 договору);

- розмір місячної орендної плати за орендовану площу складає 25 000 грн. 00 коп. без урахування ПДВ (пункт 3.2 договору);

- витрати, пов'язані з оплатою наданих комунальних послуг (електроенергія, газопостачання, водопостачання - каналізація, вивіз сміття), включені в орендну плату (пункт 3.3 договору).

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату орендної плати , а саме:

- рахунок-фактура № ---00000000435 від 31.12.2013 за оренду майна за 4-й квартал 2013 року, кількість - 85 днів, ціна без ПДВ - 825 грн. 43 коп., сума без ПДВ - 70 161 грн. 29 коп. , всього - 84 193 грн. 55 коп. (а.с. 15);

- рахунок-фактура № --0000000000108 від 31.03.2014 за оренду майна за 1-й квартал 2014 року, кількість - 36 днів, ціна без ПДВ - 818 грн. 45 коп., сума без ПДВ - 29 464 грн. 28 коп., всього - 35 357 грн. 14 коп. (а.с. 17).

Вказані рахунки були вручені відповідачу 31.12.2013 та 31.03.2014, відповідно, що підтверджується розписками про їх отримання, які містяться на самих рахунках. Факт отримання рахунків від 31.12.2013 та від 31.03.2014 на загальну суму 119 550 грн. 69 коп. був також підтверджений представником відповідача у судовому засіданні 23.11.2016.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, в установлений пунктом 3.1. договору строк зобов'язання по сплаті орендної плати за користування орендованим майном в період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року у загальній сумі 119 550 грн. 69 коп. (84 193,55 + 35 357,14) відповідачем не виконано.

З огляду на положення пункту 3.1. договору, строк оплати орендної плати за спірний період у сумі 119 550 грн. 69 коп. є таким, що настав.

Враховуючи викладене, суд вважає факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 119 550 грн. 69 коп. належним чином доведеним, документально підтвердженим і відповідачем не спростованим, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 119 550 грн. 69 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання .

Отже, посилання відповідача на відсутність фінансової можливості погасити спірну заборгованість не може прийматися до уваги судом .

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Отже, доказів перерахування орендної плати за користування спірним майном відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період користування об'єктом оренди у сумі 119 550 грн. 69 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, відповідач визнач позовні вимоги позивача у повному обсязі, з приводу чого суд зазначає таке.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи.

Відповідно до частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Дії відповідача в частині визнання боргу у сумі 119 550 грн. 69 коп. не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, з огляду на що господарський суд приймає визнання позову відповідачем.

За наведеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у сумі 119 550 грн. 69 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 793 грн. 26 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Гранум" (53802, Дніпропетровська область, м. Апостолове, вулиця Каманіна, будинок 1-А; ідентифікаційний код 37861519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих конструкцій" (50057, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вулиця Коломойцівська, будинок 17; ідентифікаційний код 33265372) 119 550 грн. 69 коп. - основного боргу, 1 793 грн. 26 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4