Постанова

від 12.04.2007 по справі 15/65-07-1285а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/65-07-1285А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "12" квітня 2007 р. Справа  № 15/65-07-1285А

  10 год. 47 хв.                                                                              м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді –                  Петрова В.С.

При секретарі                               Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача –                             Чіканчі О.І.;

від відповідача –                         Ротар О.В., Філімонова Г.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтеркомерс-Мультімодал” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтеркомерс-Мультімодал” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання нечинним  податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 00000213321/0 від 05.02.2007 р. щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 158 853,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 79 426,50 грн. у зв'язку зі зменшенням позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 158 853,00 грн. та про зобов'язання зазначеної СДПІ скасувати вказане податкове повідомлення-рішення, посилаючись на безпідставність висновків відповідача щодо завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12 лютого 2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/65-07-1285А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27 лютого 2007 р. у справі № 15/65-07-1285А закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просить суд визнати нечинним та скасувати винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення № 00000213321/0 від 05.02.2007 р.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с. 148-152 т. 1), стверджуючи про правомірність прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення у зв'язку з порушенням позивачем положень Закону України „Про податок на додану вартість”.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

З 18.12.2006 р. по 19.01.2007 р. на підставі направлення від 18.12.2006 р. № 251/13-32.1 згідно ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтеркомерс-Мультімодал” (код ЄДРПОУ 30588167) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 30.09.2006 р.

За результатами зазначеної перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі складено акт № 39/13-32.1/30588167/1 від 25.01.2007 р., на підставі якого 05.02.2007 р. СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі прийняті податкові повідомлення-рішення:

-          № 00000213321/0 щодо зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 158 853,00 грн., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 158 853,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 79 426,50 грн.;

-          № 00000412321/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в розмірі 65,78 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 131,56 грн., що були сплачені позивачем згідно платіжних доручень від 07.02.2007 р. № 34 та № 35;

-          № 00000313321/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 14 549,75 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 8241,13 грн., що також були сплачені позивачем згідно платіжних доручень від 07.02.2007 р. № 32 та № 33.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 00000213321/0, яке оскаржується позивачем, то, на думку суду, це податкове повідомлення-рішення прийнято Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі в порушення вимог чинного законодавства, виходячи з наступного.

Як вбачається з оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, підставою його прийняття стало виявлене під час перевірки порушення позивачем, на думку відповідача, вимог підпункту „а” п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Як зазначено в акті перевірки, в порушення підпункту „а” п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. (із змінами та доповненнями) ТОВ „Інтеркомерс-Мультімодал” у декларації по ПДВ за січень 2006 року завищено суму бюджетного відшкодування на 78 901 грн. за рахунок завищення суми податкового кредиту, сплаченої постачальникам у попередньому податковому періоді - у грудні 2005 року, також в порушення вказаної норми Закону ТОВ „Інтеркомерс-Мультімодал” у лютому 2006 року завищено суму бюджетного відшкодування на 79 952 грн., яка перевищує суму ПДВ, фактично сплачену позивачем постачальникам у попередньому податковому періоді –у січні 2006 року.

При цьому відповідач зазначає, що  бюджетному відшкодуванню за січень 2006 року підлягає частина податку на додану вартість, яка фактично сплачена постачальникам у попередньому податковому періоді –у грудні 2005 року та складає 20 295 грн. згідно реєстру платіжних документів (додаток до акту перевірки № 10), а за лютий 2006 року бюджетному відшкодування підлягає сума податку на додану вартість, фактично сплачена позивачем постачальникам у попередньому податковому періоді –у січні 2006 року та складає 12 679 грн. згідно реєстру платіжних документів (додаток до акту перевірки № 11).

Також відповідач посилається на те, що в порушення п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” суму бюджетного відшкодування по декларації за січень та лютий 2006 року позивачем завищено на 78 901 грн. та 79 952 грн. відповідно через сплату податкового кредиту у попередніх податкових періодах. До того ж, на думку відповідача, залишок від'ємного значення за січень 2006 року на суму 78 901 грн. та лютий 2006 року на суму 79 952 грн. позивач має право включити до складу податкового кредиту. У зв'язку з цим сума бюджетного відшкодування податку на додану вартість для перерахування на розрахунковий рахунок платника податку –позивача в банку по деклараціям з ПДВ за січень та лютий 2006 року складає 20295 гри. та 12 679 грн. відповідно.

Однак, вищезазначені наведені в акті перевірки висновки відповідача є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що бюджетне відшкодування –сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Так, пунктом 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом..

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Підпунктом 7.5.1 зазначеного Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з таких подій:

-          або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-          або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Також підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”  визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

 Отже, Закон України „Про податок на додану вартість” передбачає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, а саме:

- у разі, коли вартість придбаних товарі не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковим накладними.

Будь-які інші вимоги щодо включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту Законом України „Про податок на додану вартість” не передбачені.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду..

Виходячи з вищевикладеного, сума бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту. Так, відповідність розміру заявленої позивачем суми податку на додану вартість  до бюджетного відшкодування фактичним витратам позивача по сплаті податку на додану вартість за придбані послуги/товари відповідачем не оспорюється та підтверджується матеріалами справи.

Згідно п.п. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податків, який має право на отримання бюджетного відшкодування і ухвалив рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на свій банківський рахунок, подає до відповідного податкового органу податкову декларацію і заяву про повернення повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається в податковій декларації. До декларації, крім передбачених п.п. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” документів, також додається розрахунок суми бюджетного відшкодування, форма якого визначається за процедурою, встановленою Державною податковою адміністрацією України. Зазначена форма розрахунку суми бюджетного відшкодування є додатком до наказу Державної податкової адміністрації України „Про затвердження форми податкової декларації і Порядку її заповнення і подання” № 166 від 30  травня 1997  року, узгодженого рішенням Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності №  06-10/10-698 від 14 червня 2005  року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09  липня 1997  року за №  250/2054.

При цьому, на думку податкового органу, в рядок 3 розрахунку суми бюджетного відшкодування включається тільки сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена одержувачем товарів (послуг) в попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Проте, на думку суду, посилання податкової інспекції на рядок  3 розрахунку суми бюджетного відшкодування є необґрунтованим, оскільки п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” встановлений інший порядок бюджетного відшкодування. Згідно абзацу „а” п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону для визначення суми бюджетного відшкодування Закон не містить умови, щоб податковий кредит формувався і сплачувався в одному податковому періоді. До того ж Закон України „Про податок на додану вартість” є вищим за юридичною силою ніж наказ ДПА України №  166, який є підзаконним нормативно-правовим актом.

Згідно статті  19 Конституції України органи державної влади і їх посадовці зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способами, передбаченими Конституцією і законами України. А  наказ ДПА України №  166 є підзаконним нормативно-правовим актом, а не законом.

Також частиною 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.    

Вимоги щодо заповнення розрахунку суми бюджетного відшкодування з вказівкою в рядку 3 суми податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплаченої одержувачем товарів (послуг) в попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), які передбачені вищевказаним Наказом ДПА України №  166, не відповідають положенням Закону України „Про податок на додану вартість”, яким встановлений інший порядок бюджетного відшкодування. Адже п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону не встановлює чітку послідовність попереднього податкового періоду лише наступному податковому періоду, Закон не містить положень, що наступний податковий період є тільки безпосередньо наступним за попереднім податковим періодом.

За таких обставин, на думку суду, позивачем правомірно застосовані норм Закону  України „Про податок на додану вартість”, у зв'язку з чим обґрунтовано заявив спірну суму сплаченого податку на додану вартість до бюджетного відшкодування.

Відтак, відповідач, заперечуючи проти позову,  не довів суду правомірність прийнятого ним оскаржуваного позивачем повідомлення-рішення, що передбачено частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює  наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх  представників, показань свідків, письмових  і речових  доказів,  висновків експертів.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює  докази,  які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що відповідачем неправомірно занижено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 158 853,00 грн. та визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 158 853,00 грн. і штрафні (фінансові) санкції в розмірі 79 426,50 грн.

Частиною  3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.    

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд Одеської області вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтеркомерс-Мультімодал” цілком обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтеркомерс-Мультімодал” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

2.          Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі № 00000213321/0 від 05.02.2007 р.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 11.05.2007 р.

                         Суддя