Постанова

від 25.04.2007 по справі 34/94-07-2062а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

34/94-07-2062А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"25" квітня 2007 р. Справа  № 34/94-07-2062А

25.04.2007р. о 14год.28хв. господарський суд Одеської області

у складі судді Фаєр Ю.Г.

при секретарі судового засідання Кулаковській С.А.,

за участю представників від позивача: від позивача: Петракової О.В. - представника, діючої на підставі довіреності від 03.01.07р.; від відповідача: Старинець Л.В. - заступника начальника юридичного відділу ДПІ у Київському районі м. Одеси, діючої на підставі довіреності від 12.01.2007р. №316/9/10-0; Кирилюк Л.В. - головного державного податкового ревізора-інспектора відділу перевірки відшкодування податку на додану вартість управління аудиту юридичних осіб ДПІ у Київському районі м. Одеси, діючої на підставі довіреності від 28.03.2007р. вих№6642/9/10-0; Заблуди О.І. - головного державного податкового інспектора відділу перевірки відшкодування податку на додану вартість управління аудиту юридичних осіб ДПІ у Київському районі м. Одеси, діючої на підставі довіреності №6640/9/10-0 від 28.03.2007р.; Дєнова В.С. –оперуповноваженого відділення боротьби з суб'єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності та незаконного відшкодування ПДВ відділу податкової міліції Київського району ДПА в Одеській області, діючого на підставі довіреності від 19.04.2007р. №8595/9/10-0;

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань господарського суду Одеської області №6 адміністративну справу №34/94-07-2062А

за позовом Приватного підприємства "Талант-т"

до відповідача Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство «Талант-т»звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси №0000232334/0 від 26.12.2006р. про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за грудень 2005р., січень 2006р. на загальну суму 64566грн. та №0000022334/0 від 23.01.2007р. про зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість за березень 2005р., квітень 2005р., травень 2005р. на загальну суму 74084рн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 18833,5грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на відсутність порушення ним вимог п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.).

Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у запереченні на позовну заяву та доповненні до заперечення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив:

22.06.2005р. Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси здійснила невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додатку вартість за березень 2005р., за результатами якої склала акт перевірки №1406-23-304-32623894/35, в якому зазначила про завищення позивачем від'ємного значення чистої суми зобов'язань з ПДВ в березні 2005р. на суму 31000грн.

27.12.2005р. відповідачем здійснена виїзна позапланова перевірка позивача з питань правомірності заявленого бюджетного відшкодування ПДВ за квітень, травень 2005р., за результатами якої склав акт перевірки №3062-23-00-304-32623894/56, в якому зазначив про завищення позивачем від'ємного значення чистої суми зобов'язань з ПДВ в травні 2005р. на суму 3333грн.

31.03.2006р. відповідачем здійснена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2005р., за результатами якої склав довідку №983-22-00-304-32623894/10, в якій зазначено про достовірність нарахування бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2005р.

19.12.2006р. Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси здійснила невиїзну документальну перевірку позивача з питання перегляду висновків достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачем ПДВ за період грудень 2005р. та січень 2006р., за результатами якої склала акт перевірки від №3815-23-34-32623894/19.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.) внаслідок завищення суми заявленого бюджетного відшкодування на загальну суму 64566грн., а саме: у грудні 2005р. на суму 15333грн., у січні 2006р. на суму 49233грн. та заниження суми податкового кредиту, яку належало включити до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 64566грн., а саме: у грудні 2005р. на суму 15333грн., у січні 2006р. на суму 49233грн.

На підставі цього акту перевірки Державна податкова інспекція у Київському районі м.Одеси прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 26.12.2006р. №0000232334/0 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ по податковим деклараціям з ПДВ у грудні 2005р. на суму 15333грн., у січні 2006р. на суму 49233грн.

Крім того, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси здійснила виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань перегляду висновків правомірності заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень, квітень, травень 2005р., за результатами якої склала акт перевірки від 12.01.2007р. №44-23-304-32623894/1.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.) внаслідок завищення суми заявленого бюджетного відшкодування на загальну суму 74084грн., а саме: в березні 2005р. на 37667грн., в квітні 2005р. на 23917грн., в травні 2005р. на 12500грн.

На підставі цього акту перевірки Державна податкова інспекція у Київському районі м.Одеси прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.01.2007р. №0000022334/0 про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ по податковим деклараціям з ПДВ в березні 2005р. на 37667грн., в квітні 2005р. на 23917грн., в травні 2005р. на 12500грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 18833,5грн.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси №0000232334/0 від 26.12.2006р., №0000022334/0 від 23.01.2007р. позивач звернувся до господарського суду Одеської області про визнання їх нечинними.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та давши їм оцінку в сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.3.1.1. п.3.1 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість”, об'єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платника податків за ставкою товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Згідно п.6.1. зазначеного Закону, об'єкти оподаткування, визначені ст.3 Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування та операцій, до яких застосовується нульова ставка, що оподатковується за ставкою 20 %. Податок становить 20 % бази оподаткування, визначеної ст.4 Закону та додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.6.2.2 пункту 6.2 статті 6 зазначеного Закону податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.

Відповідно до вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Законодавець визначає неможливість включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку саме з підстав, викладених в пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” із змісту якого вбачається, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6. цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

Надані позивачем на розгляд суду документи, наявні в матеріалах справи: контракти на поставку обладнання для розливу питної води, договори на постачання обладнання, укладені між позивачем та ПП „Протєкт”, накладні, податкові накладні за спірний період, акти приймання виконаних робіт, платіжні доручення, виписки банку про рух грошових коштів свідчать, що вказані у зазначених податкових накладних господарські операції є товарними, та про правомірність відображення позивачем податкових накладних в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних позивача, з відображенням позивачем суми ПДВ, зазначеної в цих податкових накладних, у складі податкового кредиту з ПДВ за лютий 2005р. –травень 2005р., серпень 2005р. –січень 2006р., березень 2006р – квітень 2006р., липень 2006р., вересень 2006р. –жовтень 2006р., експортовані в подальшому на підставі контрактів на поставку обладнання до Республіки Молдовії, що підтверджується належним чином оформленими митними деклараціями.

Крім того, відповідно до ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91р. (із змінами та доп.) експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України,  включаючи реекспорт товарів.

Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчено належно оформленою митною вантажною декларацією, що передбачено п.п.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. (із змінами та доп.).

З метою підтвердження факту перетину товарами митного кордону України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції" платник податку, який здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт), повинен мати оригінал п'ятого основного аркуша ("примірник для декларанта") вантажної митної декларації форми МД-2 (МД-3), на якому митним органом за зверненням платника податку вчинено напис про фактичне вивезення експортованих товарів за межі митної території України та засвідчено гербовою печаткою митного органу і підписом відповідальної особи, який разом із розрахунком експортного відшкодування подається до податкового органу.

Проаналізувавши наведені норми законодавства, надані до справи податкові накладні та вантажно-митні декларації, оформлені із повним дотриманням правил щодо їх складання згідно вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за перевіряємий період, доведення позивачем належними доказами отримання товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, суд вважає неправомірним зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з ПДВ по податковим деклараціям з ПДВ у грудні 2005р. на суму 15333грн., у січні 2006р. на суму 49233грн., в березні 2005р. на 37667грн., в квітні 2005р. на 23917грн., в травні 2005р. на 12500грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 18833,5грн.

Що стосується порушення порядку сплати даного податку виробником продукції, то чинне законодавство не містить норми, згідно якої таке порушення позбавляє покупця по наступній угоді віднести до податкового кредиту сплачений ним податок продавцю, який у відповідності до приписів Закону України “Про податок на додану вартість” відніс у цьому податковому періоді отримані ним суми ПДВ до складу податкових зобов'язань.

Слід зазначити, що ані положення вказаних вище норм податкового права, ані будь-який інший припис законодавства не передбачає обов'язок платника податку сплачувати ПДВ до бюджету та не надає покупцю можливість вимагати від постачальників –виробників продукції перерахування податку, отриманого ними у складі вартості реалізованої продукції.

Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість»сума ПДВ, включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару має сплачувати цей податок до бюджету, в той час як оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями такий обов'язок покладено на покупця всупереч вимог наведеного вище законодавства.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Пунктом 10.2 ст.10 названого закону передбачено, що платники податку, визначені у п.п."а", "в", "г", "д" п.10.1 ст.10 названого закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Пунктом 1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що під бюджетним відшкодуванням слід розуміти суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” в редакції, чинній в перевіряємому періоді, встановлено, що суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом. Отже, законодавцем визначено, що між сплатою (надходженням) ПДВ до бюджету та його відшкодування існує прямий взаємозв'язок.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування, що спростовує безпідставне посилання відповідача на вимоги п.1.8 ст.1 Закону України „ Про податок на додану вартість ”.

Відповідно до вимог п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Господарський суд відзначає невипадковість покладення законодавцем обов'язку з доказування правомірності прийнятого рішення на суб'єкта владних повноважень, оскільки саме останній має довести законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, підтвердивши свої доводи будь-якими фактичними даними (доказами, отриманими на законних підставах), які знайшли відображення в акті.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, суд доходить висновку, що відповідач не довів належним чином законності і обґрунтованості визначення відповідачем податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 1835072грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 1858382грн. та зменшення суми бюджетного відшкодування за липень 2005р. у сумі 43127грн. та застосованим штрафним санкціям на суму 21563грн., а також, що прийняті податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси та підстави їх прийняття не відповідають вимогам, викладеним в п.п.1, 3-8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги Приватного підприємства "Талант-т" підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до ч.2 ст.89 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила. Таким чином позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору. З урахуванням викладеного, позивачу підлягає відшкодуванню судовий збір на суму 3,4грн.

Керуючись ст.ст.71, 72, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовні вимоги Приватного підприємства "Талант-т" задовольнити повністю.

2.          Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси №0000232334/0 від 26.12.2006р. та №0000022334/0 від 23.01.2007р.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Талант-т" (код ЄДРПОУ 32623894, адреса: м.Одеса, пр. Ак. Глушка, 19, корп.1, кв.48) судовий збір на суму 3(три)грн.40коп.

4.             Виконавчий лист видати після набрання постановою законної сили в разі надходження заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

Постанова господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого КАС України, якщо таку заяву не було подано; якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Про апеляційне оскарження рішення суду (постанови) першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя