Рішення

від 14.11.2016 по справі 910/16573/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2016Справа № 910/16573/16

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" про визнання положень договору недійними

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" про стягнення 6 110 грн 83 коп. Представники

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): не з'явились від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Дружинський А.С. - представник за довіреністю ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

07.09.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" про визнання частини пункту 7.3 договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014 недійсною.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що частина пункту 7.3 договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД", щодо встановлення обов'язку позивача сплати суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, не відповідає нормам чинного законодавства України, з огляду на те що у договорі грошові зобов'язання виражені в іноземній валюті тоді як офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, а не іноземної валюти, а тому підлягає визнанню недійсною.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016 порушено провадження по справі № 910/16573/16, розгляд справи призначено на 03.10.2016.

29.09.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та розгляд справи без участі представника позивача.

03.10.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

03.10.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" у справі № 910/16573/16 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" про стягнення 847 грн 52 коп. 10 % річних, 2 629 грн 82 коп. пені та 844 грн 96 коп. інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014 належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати поставленого, у зв'язку з чим позивачем нараховано 847 грн 52 коп. 10 % річних, 2 629 грн 82 коп. пені та 844 грн 96 коп. інфляційних втрат за порушення строків оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.102016 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс України ЛТД" у справі № 910/16573/16 з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" про стягнення 4 322 грн 30 коп. прийнято для спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс України ЛТД" про визнання недійсним пункту 7.3 договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014 в частині.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи відкладено на 14.11.2016, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача та прийняттям до розгляду зустрічного позову.

08.11.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшло клопотання про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом.

11.11.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву.

Представник відповідача у судове засідання 14.11.2016 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103040189363.

У судове засідання 14.11.2016 з'явився представник відповідача за первісним позовом на надав пояснення по суті справи, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог по первісному позову з підстав викладених у відзиві по позовну заяву та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову. Також представник відповідача за первісним позовом в повному обсязі підтримав заявлені зустрічні вимоги з урахуванням клопотання про збільшення вимог, відповідно до якого просить суд стягнути з позивача за зустрічним позовом 1 283 грн 75 коп. 10 % річних, 3 982 грн 12 коп. пені та 844 грн 96 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи рекомендації, викладені у пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Таким чином, суд приймає збільшення зустрічних позовних вимог та розглядає вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 1 283 грн 75 коп. 10 % річних, 3 982 грн 12 коп. пені та 844 грн 96 коп. інфляційних втрат.

У судовому засіданні 14.11.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача за первісним позовом, дослідивши надані суду докази та матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.09.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімекс України ЛТД" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" (покупець за договором) укладено договір поставки № 03/09-14Х, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати (продати) покупцеві, у обумовлені сторонами строки, продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується-прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму, в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі та відповідно до вимог встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 9.2 договору цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 року включно, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо за 10 календарних днів до закінчення строку дії цього договору, жодна зі сторін не повідомить іншу сторону офіційним листом про його розірвання цей договір вважається пролонгованим на тих же умовах і терміном на наступний календарний рік (пункту 9.3 договору).

Додатковою угодою №2 від 03.02.2016 сторони продовжили строк дії договору поставки №03/09-14 Х від 01.09.2014 року до 31.12.2017.

Згідно з пунктом 1.2 договору сторонами визначено, що предметом поставки за цим договором є, імпортовані з держав Європейського Економічного Союзу, товари виробничо-технічного призначення, визначені за своїми і родовими та індивідуальними ознаками згідно з діючими стандартами, технічними умовами, документацією до зразків (еталонів), прейскурантами чи товарознавчими довідниками.

У відповідності до пункту 5.2 договору ціни кожної товарної одиниці та загальна ціна поставки зазначаються у заявці (специфікації), та вказуються у Євро-еквіваленті, без урахування ПДВ. Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті - гривня, з урахуванням ПДВ, згідно еквіваленту цін, зазначених в заявці (специфікації).

Перерахування цін на придбання товарів здійснюється з Євро на гривні, за курсом продажу Євро, який надає банк постачальника, на дату виписки рахунку-фактури від постачальника до покупця. Сторони домовились про те, що належним доказом курсу продажу євро по відношенню до гривні, який встановлено банком постачальника («Місто Банк»), э курс продажу євро по відношенню до гривні, зазначений на офіційному сайті http://kurs.com.ua/kiev (пункт 5.2.3 договору).

Відповідно до пункту 5.2.4. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 16.02.2015 у випадку підвищення курсу продажу Євро до Української гривні на Міжбанківському валютному ринку України (за офіційними даними Міністерства фінансів України на сайті: http://minfin.com.ua/currency/mb/eur/) на 2,5 % і більше у порівнянні з курсом, що зазначений у рахунку-фактурі на даний товар. Постачальник вправі виписати на ім'я покупця новий (коригуючий) рахунок-фактуру на несплачену покупцем суму коштів за товар і провести відповідне коригування вартості попередньо відвантаженого товару шляхом оформлення додаткових коригуючих документів.

Положеннями пункту 7.3 договору сторони погодили, що у випадку затримки оплати покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму заборгованості з урахуванням: встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 10 (десять) відсотків річних від суми простроченого платежу, а також пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені відбувається протягом усього строку прострочення покупця по оплаті постачальнику за поставлений товар, а позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за домовленістю сторін цього договору встановлюється строком 1 (один) рік.

Позивач за первісним позовом стверджує, що частина пункту 7.3 договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД", щодо встановлення обов'язку позивача сплати суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу є недійсною, оскільки не відповідає нормам чинного законодавства України, з огляду на те що у договорі грошові зобов'язання виражені в іноземній валюті тоді як офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, а не іноземної валюти.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню з наступних підстав

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

У відповідності до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої-третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 Цивільного кодексу України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до положень частини 2 статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом від 19.02.2013 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України (затверджено постановою Правління Національного банку України від 30.05.2007 N 200; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 за N 656/13923), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджено постановою Правління НБУ від 29.12.2000 N 520; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.02.2001 за N 152/5343) та іншими документами.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 192 Цивільного кодексу України). Частина 3 статті 533 Цивільного кодексу України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до частини 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 198 Господарського кодексу України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу), крім випадків отримання стороною цього зобов'язання відповідної ліцензії Національного банку України відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Разом з тим, як передбачено нормами Закону України від 03.07.1991 N 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення", індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Тому норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні.

Твердження відповідача за первісним позовом, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги оскільки ціни за товар визначені в іноземній валюті. Крім того, у відповідності до положень пункту 5.2.4 договору відповідачем здійснюється коригування несплаченої суми коштів з урахуванням підвищення продажу Євро до Української гривні на Міжбанківському валютному ринку України на 2,5 % і більше у порівнянні з курсом, що зазначений у рахунку-фактурі на товар.

Враховуючи вищезазначене та з огляду на те, положення пункту 7.3 договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014 щодо встановлення обов'язку позивача сплати суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу суперечать Цивільному кодексу України та актами цивільного законодавства, а саме нормам Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд приходить до висновку про його недійсність в цій частині на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Щодо заявлених зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" про стягнення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" 1 283 грн 75 коп. 10 % річних та 3 982 грн 12 коп. пені нарахованих за період прострочення з 28.07.2016 по 01.11.2016, а також 844 грн 96 коп. інфляційних втрат нарахованих за загальний період прострочення з грудня 2015 року по жовтень 2016 року, за порушення строків оплати отриманого товару за договором поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.1.2 укладеного між сторонами договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014, покупцем здійснюється оплата в розмірі 100% суми, зазначеної в рахунку-фактурі від постачальника з відстроченням платежу на термін до 15 календарних днів, обчислювальних з календарної дати виписки рахунку - фактури від постачальника.

На виконання умов договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімекс ЛТД Україна" здійснило поставку Товариству з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № РН-0000021 від 05.11.2015 на суму 32 424 грн 00 коп., № РН-0000030 від 24.11.2015 на суму 11 407 грн 20 коп., № РН-0000048 від 22.12.2015 на суму 11 193 грн 60 коп., № РН-0000060 від 18.04.2016 на суму 23 016 грн 00 коп., а також виставленими та наданими Товариству з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" рахунками-фактурами на оплату № СФ-000189 від 24.11.2015 на суму 11407 грн 20 коп., № СФ-0000209 від 22.12.2015 на суму 11193 грн 60 коп., № СФ-0000067 від 18.04.2016 на суму 23 016 грн 00 коп.

Судом встановлено, що відповідач за зустрічним позовом в порушення умов договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014 та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару за спірними накладними, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед постачальником за отриманий товар у розмірі 45 616 грн 80 коп., що також не було спростовано відповідачем за зустрічним позовом, зокрема, останнім не надано суду доказів оплати отриманого товару на суму 45 616 грн 80 коп.

Крім того, судом не приймаються до уваги твердження відповідача за зустрічним позовом, викладені у відзиві на зустрічну позовну заяву щодо наявності переплати за договором та щодо наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс ЛТД Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" за договором поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014, оскільки відповідачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів в підтвердження зазначених останнім обставин.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014 щодо оплати отриманого товару, Товариствома з обмеженою відповідальністю "Хімекс ЛТД Україна" нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" 1 283 грн 75 коп. 10 % річних та 3 982 грн 12 коп. пені нарахованих за період прострочення з 28.07.2016 по 01.11.2016, а також 844 грн 96 коп. інфляційних втрат нарахованих за загальний період прострочення з грудня 2015 року по жовтень 2016 року.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 7.3 договору у випадку затримки оплати покупець зобов'язаний сплатити постачальнику суму заборгованості з урахуванням: встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, а також 10 відсотків річних від суми простроченого платежу, а також пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені відбувається протягом усього строку прострочення покупця по оплаті постачальнику за поставлений товар, а позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за домовленістю сторін цього договору встановлюється строком 1 рік.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом враховано рекомендації, викладені у пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", стосовно того, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 7.3 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перевірено розрахунки позивача за зустрічним позовом щодо нарахування пені та 10 % річник та встановлено їх правильність та відповідність вимогам чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та доведення факту несвоєчасності виконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару, вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 1 283 грн 75 коп. 10 % річних та 3 982 грн 12 коп. пені, нарахованих за період прострочення з 28.07.2016 по 01.11.2016, підлягають задоволенню у повному обсязі.

За змістом норм частини 1 статті 216 та частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення і не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Вимоги про стягнення 844 грн 96 коп. інфляційних втрат нарахованих за загальний період прострочення з грудня 2015 року по жовтень 2016 року не підлягають задоволенню, у зв'язку з визнанням судом недійсною частину пункту 7.3 договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД", щодо встановлення обов'язку позивача сплати суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Kеруючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" про визнання частини пункту 7.3 договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014 недійсною, задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною частину пункту 7.3 договору поставки № 03/09-14Х від 01.09.2014, укладеного між Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД", щодо встановлення обов'язку позивача сплати суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 65, літ."Д", ідентифікаційний код 37333860) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Каспійська, буд. 2, ідентифікаційний код 39265179) судовий збір у розмірі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн 00 коп.

4. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" про стягнення 6 110 грн 83 коп. задовольнити частково.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Каспійська, буд. 2, ідентифікаційний код 39265179) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 65, літ."Д", ідентифікаційний код 37333860) 10 % річних у розмірі 1 283 (одна тисяча двісті вісімдесят три) грн 75 коп., пеню у розмірі 3 982 (три тисячі дев'ятсот вісімдесят дві) грн 12 коп. та судовий збір у розмірі 1 187 одна тисяча сто вісімдесят сім) грн 47оп.

6. В іншій частині зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Україна ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Паперова фабрика" відмовити

7. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 21.11.2016

Суддя Н.Б. Плотницька