Рішення

від 22.11.2016 по справі 910/13911/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2016Справа №910/13911/16

За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт»

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 366 036,72 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Васюра Т.В. представник за довіреністю № б/н від 05.09.16.

від відповідача: Лисюк М.О. адвокат

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 366 036,72 грн., з яких: 208 900,15 грн. - основного боргу, 105 296,21 грн. - інфляційних втрат, 9 615,13 грн. - 3% річних, 42 225,23 грн. - пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.16. порушено провадження у справі № 910/13911/16 та призначено її до розгляду на 20.09.16.

В судовому засіданні 20.09.16. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

За результатами судового засідання 20.09.16. розгляд справи було відкладено на 11.10.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.16. розгляд справи було відкладено на 20.10.16.

12.10.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

20.10.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано заяву про застосування строку позовної давності.

В судовому засіданні 20.10.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 25.10.16.

25.10.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 25.10.16. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.16. витребувано від сторін докази для долучення до матеріалів справи та відкладено розгляд справи на 10.11.16.

09.11.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

10.11.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 10.11.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.11.16.

В судовому засіданні 17.11.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 22.11.16.

В судовому засіданні 22.11.16. позивач підтримав свої вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд застосувати строк позовної давності..

При здійсненні судового розгляду судом враховано наступне.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. (§ 66 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.05. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/13911/16.

В судовому засіданні 22.11.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідач є власником нежитлового приміщення № 94 площею 231,90 кв.м в АДРЕСА_1 літера А, що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про право власності серії НП № НОМЕР_2.

В будинку за вказаною адресою у відповідності до протоколу № 1 від 01.10.03. створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт», членом якого є відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" та п. 5. ч 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власник квартири у багатоквартирному будинку є співвласником багатоквартирного будинку.

Отже відповідач є співвласником багатоквартирного житлового будинку № АДРЕСА_1.

Підставою для звернення з даним позовом до суду є неоплата відповідачем позивачу грошових коштів за надані послуги: утримання будинку та прибудинкової території за період з 30.12.08. по 31.05.13., ремонтно-резервний фонд за період з 30.12.08. по 31.05.11. та за 31.12.14., опалення з 30.12.08. по 30.04.10. з 30.11.10. по 30.04.11., з 31.10.11. по 30.04.12., з 31.10.12. по 30.04.13., холодне водопостачання за період з 28.02.09. по 31.05.13., гаряче водопостачання за період з 30.12.08. по 31.05.13. на загальну суму 208 900,15 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов'язок споживача, зокрема, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.ч. 7 - 9 ст. 22 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" власники квартир, приміщень, що не обладнані приладами обліку, зобов'язані укласти договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем незалежно від членства в об'єднанні.

Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об'єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати по відповідних рахунках у примусовому порядку.

Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором.

Власники приміщень зобов'язані нести участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території за цінами/тарифами, що формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за яким тарифи на житлово-комунальні послуги, в т.ч. витрати на утримання будинку і прибудинкової території, не можуть перевищувати тарифи, затверджені органами виконавчої влади та місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

01.03.04. між позивачем, як Виконавцем, та відповідачем, як Замовником, було укладено Договір № 2 від 01.03.04. про участь у витратах на утримання житлового будинку та прибудинкової території (далі - Договір № 2 від 01.03.04.), предметом якого є забезпечення Виконавцем обслуговування та ремонту житлового будинку, постачання необхідних комунальних послуг за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 984,4 кв.м, а також утримання прибудинкової території, та участь Замовника у витратах на виконання названих робіт. Виконавець зобов'язався забезпечити надання Замовнику комунальних та інших послуг за діючими розцінками і тарифами, в тому числі по обслуговуванню технічного обладнання приміщення та веденню особового рахунку (п. 1, п. 2.1.2 Договору № 2 від 01.03.04.).

Строк дії Договору № 2 від 01.03.04. сторонами погоджено п. 4.3 з 01.03.04. по 31.12.04. та визначено, що в разі відсутності письмової заяви будь-якої з сторін про припинення його дії за місяць до закінчення його строку дії, Договір № 2 від 01.03.04. вважається пролонгованим.

З розрахунку щомісячних платежів за обслуговування та ремонт житлового будинку, комунальні та інші послуги, який є додатком 1 від 01.03.04. до Договору № 2 від 01.03.04., вбачається, що таким договором передбачена була сплата обслуговування та ремонту.

Судом встановлено, що вказанийДоговір № 2 від 01.03.04. припинив свою дію в зв'язку з укладенням сторонами Договору № 2 від 01.01.05. на утримання житлового будинку та прибудинкової території (далі - Договір № 2 від 01.01.05.), за умовами якого (п. 1) Виконавець зобов'язався надати Замовнику наступні послуги:

1. Комунальні послуги:

- централізоване опалення;

- вивезення твердого побутового та грубого сміття.

2. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій:

- прибирання внутрішньобудинкових приміщень;

- прибирання прибудинкової території;

- санітарно-технічне обслуговування будинку;

- обслуговування внутрішньобудинкових систем водо-, теплопостачання, водовідведення, зливової каналізації;

- освітлення сходових майданчиків, підвалів;

- освітлення місць загального користування;

- технічне обслуговування систем протипожежної автоматики і димовидалення.

3. Послуги управління будинком:

- балансоутримання;

- укладання договорів на виконання послуг;

- контроль виконання умов договору тощо.

4. послуги з ремонту будинку:

- поточний ремонт покрівлі, під'їздів та сходових майданчиків, підвальних приміщень та технічних поверхів, несучих та захисних конструкцій будинку та стлярних виробів (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Договору № 2 від 01.01.05. розрахунковим періодом оплати послуг є один календарний місяць. Термін внесення платежів не пізніше ніж 10 число місяця, наступного за розрахунковим.

Строк дії Договору № 2 від 01.01.05. встановлено п. 10.1 з дня його підписання і протягом 5 років (до 01.01.2010.). якщо за один місяць до закінчення строку його дії жодна зі сторін не висловила наміру внести до нього зміни або доповнення, він вважається пролонгованим за взаємною згодою сторін на такий же строк і на тих же умовах (п 10.2 Договору № 2 від 01.01.05.).

Крім того, у відповідності до розрахунку щомісячних платежів за обслуговування та ремонт житлового будинку, комунальні та інші послуги, який є додатком 2 від 01.05.08. до Договору № 2 від 01.01.05., вбачається, що таким договором передбачена була сплата вже не лише обслуговування нежитлового приміщення та прибудинкової території, опалення по показниках лічильника, спеціального фонду для обслуговування загально будинкових інженерних мереж, а і сплата холодного та гарячого водопостачання.

Отже, оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з 30.12.08. по 31.12.12., опалення з 30.12.08. по 30.04.10. з 30.11.10. по 30.04.11., з 31.10.11. по 30.04.12., з 31.10.12. по 31.12.12., холодне водопостачання за період з 28.02.09. по 31.12.12., гаряче водопостачання за період з 30.12.08. по 31.12.12. відповідач повинен був здійснювати на підставі Договору № 2 від 01.01.05. (який припинив свою дію 01.01.13.).

Оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території за період з січня 2013 року по 31.05.13., опалення за період з січня 2013 року по 30.04.13., холодного водопостачання за період з січня 2013 року по 31.05.13., гарячого водопостачання за період з січня 2013 року по 31.05.13. відповідач вже повинен був здійснювати за укладеним між сторонами 02.01.13. Договором № 02/01/13 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 2.1.1) Виконавець зобов'язався надавати комплекс послуг з технічної експлуатації загальнобудинкових систем і споруд водопостачання і каналізації, а також комплекс послуг з технічної експлуатації систем теплопостачання, проводити облік використаної теплової енергії, а Замовник зобов'язався (п. п. 2.2.2, 2.2.3):

- на підставі актів здачі-прийомки послуг вносити щомісяця плату на рахунок Виконавця в розмірі 3 642,28 грн. без ПДВ;

- на підставі актів здачі-прийомки послуг вносити щомісяця плату на рахунок Виконавця за фактично використане (згідно лічильників) тепло та гаряче і холодне водопостачання.

Замовник на підставі підписаних сторонами щомісячних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) здійснює оплату послуг в строк до 20 числа місяця, наступного за звітним, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця (п. 4.3 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 8.1 з моменту його підписання і діє до 31.12.13. у разі коли за місяць до закінчення його дії однією зі сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання Договору або необхідність його перегляду, цей Договір вважається щороку продовженим.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Основні засади господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуги віднесені зокрема: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Положеннями статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством;

У відповідності до норм статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг та зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що за Договором № 2 від 01.01.05. відповідач повинен був сплатити за послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 30.12.08. по 31.12.12., опалення з 30.12.08. по 30.04.10. з 30.11.10. по 30.04.11., з 31.10.11. по 30.04.12., з 31.10.12. по 31.12.12., холодне водопостачання за період з 28.02.09. по 31.12.12., гаряче водопостачання за період з 30.12.08. по 31.12.12. грошові кошти в розмірі 335 877,99 грн. (139 587,92 грн. за утримання будинку та прибудинкової території, 137 709,45 грн. за опалення, 3 814,50 грн. за холодне водопостачання та 54 766,12 грн. за гаряче водопостачання).

У відповідності до наявних в матеріалах банківських виписок відповідач в погашення вказаної заборгованості сплатив 151 136,45 грн.

Неоплаченими залишились грошові кошти в розмірі 184 741,54 грн., які відповідач повинен був перерахувати позивачу за Договором № 2 від 01.01.05., проте, не перерахував.

Разом з тим, відповідач наголошує (подавши окрему письмову заяву) на тому, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення грошових коштів.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.07. Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Остання проплата в погашення пред'явленої до стягнення заборгованості була здійснена відповідачем 16.01.13. Більше проплат на виконання умов Договору № 2 від 01.01.05. в погашення заборгованості за спірний період відповідачем здійснено не було. Остання проплата за Договором № 2 від 01.01.05. повинна була бути здійснена відповідачем в погашення заборгованості за спірний період (за умовами п. 3.2 вказаного договору) не пізніше 10.01.13.

Отже строк позовної давності за вимогами про стягнення вказаної заборгованості, зокрема, по останньому місяцю - грудню 2012 року, розпочав свій перебіг 11.01.13. та закінчив 11.01.16.

Сторони вказують, що з червня 2013 року відповідач почав своєчасно оплачувати поточні платежі за червень 2013 року і далі, а пред'явлену до стягнення заборгованість в межах даного позову за Договором № 2 від 01.01.05. відповідач не погашав.

Оскільки відповідачем жодні проплати на погашення вказаної заборгованості не здійснювались, не вчинялись інші дії, що свідчать про визнання відповідачем свого боргу, докази, що підтверджують факт такого переривання в межах строку позовної давності в матеріалах справи відсутні, а позивач звернувся за захистом свого порушеного права (27.07.16.) з пропущенням без поважних причин строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 184 741,54 грн. за Договором № 2 від 01.01.05. відсутні.

Судом встановлено, що за Договором відповідач повинен був сплатити за утримання будинку та прибудинкової території за період з січня 2013 року по 31.05.13., опалення за період з січня 2013 року по 30.04.13., холодне водопостачання за період з січня 2013 року по 31.05.13., гаряче водопостачання за період з січня 2013 року по 31.05.13. грошові кошти в розмірі 79 717,97 грн. (18 211,40 грн. за утримання будинку та прибудинкової території, 51 056,07 грн. за опалення, 443,20 грн. за холодне водопостачання та 10 007,30 грн. за гаряче водопостачання).

У відповідності до наявних в матеріалах банківських виписок відповідач в погашення вказаної заборгованості сплатив 61 506,57 грн.

Неоплаченими залишились грошові кошти в розмірі 18 211,40 грн., які відповідач повинен був перерахувати позивачу за Договором, проте, не перерахував.

Відповідач наголошує (подавши окрему письмову заяву) на тому, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності щодо вимог про стягнення вказаних грошових коштів.

Остання проплата в погашення пред'явленої до стягнення заборгованості за Договором була здійснена відповідачем 13.06.13. Більше проплат на виконання умов Договору в погашення заборгованості за спірний період відповідачем здійснено не було. Остання проплата за Договором повинна була бути здійснена відповідачем в погашення заборгованості за спірний період (за умовами п. 4.3 вказаного договору) не пізніше 20.06.13.

Отже строк позовної давності за вимогами про стягнення вказаної заборгованості, зокрема, по останньому місяцю розрахунку заборгованості - травню 2013 року, розпочав свій перебіг 21.06.13. та закінчив 21.06.16.

Сторони вказують, що з червня 2013 року відповідач почав своєчасно оплачувати поточні платежі за червень 2013 року і далі, а пред'явлену до стягнення заборгованість в межах даного позову за Договором відповідач не погашав.

Оскільки відповідачем жодні проплати на погашення вказаної заборгованості не здійснювались, не вчинялись інші дії, що свідчать про визнання відповідачем свого боргу, докази, що підтверджують факт такого переривання в межах строку позовної давності в матеріалах справи відсутні, а позивач звернувся за захистом свого порушеного права (27.07.16.) з пропущенням без поважних причин строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 18 211,40 грн. за Договором відсутні.

Якість наданих послуг та факти затоплення нежитлових приміщень відповідача в межах даної справи сторонами не оспорюються, належними доказами не підтверджуються, а тому твердження відповідача стосовно вказаного, викладені в письмовому відзиві на позовну заяву, судом до уваги не приймаються.

Позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти не внесені відповідачем в ремонтно-резервний фонд, а саме: по 246,10 грн. в місяць за період з грудня 2008 року по травень 2011 року (загалом 6398,60 грн.) та 8 741,48 грн. за грудень 2014 року.

Обґрунтовуючи вказані позовні вимоги позивач посилається на те, що сплату вказаного ремонтно-резервного фонду погоджено протоколом опитування членів ОСББ «Моноліт».

Проте, єдиний протокол результатів опитування членів ОСББ «Моноліт», пунктом 3 якого вирішено сформувати ремонтно-резервний фонд Об'єднання за рахунок внесків власників квартир та власників нежитлових приміщень датований 30.04.13.

Таким чином, відсутні підстави для нарахування ремонтно-резервного фонду до сплати відповідачу по 246,10 грн. в місяць за період з грудня 2008 року по травень 2011 року (загалом 6398,60 грн.), оскільки вказаний протокол датований 30.04.13.

Іншої підстави для стягнення вказаних грошових коштів позивачем до матеріалів справи не представлено.

Вказаним протоколом розмір ремонтно-резервного фонду встановлено 10% від загальної суми, яка нарахована власникам жилих та нежитлових приміщень на утримання будинку та прибудинкової території за 6 місяців.

Проте, пред'явивши до стягнення 8 741,48 грн. заборгованості за внески до ремонтно-резервного фонду за грудень 2014 року позивачем не подано жодного обґрунтованого розрахунку вказаної суми, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 42 225,23 грн. - пені, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 8.1.2 Договору № 2 від 01.01.05. в разі прострочення внесення платежів за надані послуги Замовник сплачує на користь Виконавця неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від місячної вартості наданих послуг, за кожний день прострочки.

За приписами ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Позивач нараховує пеню на суму 208 900,15 грн. за період з 13.01.16. по 28.01.16.

Стосовно клопотання відповідача про застосування строку позовної давності в частині стягнення пені, суд відзначає наступне.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення в сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлені ГК України.

Поняття позовної давності міститься в ст. 256 ЦК України, відповідно до якої позовні давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (постанова судової палати у господарських справах Верховного суду України від 27.04.12. № 3-27гс12, висновки від 01.08.12. Верховного суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за перше півріччя 2012 р.).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Отже, пеня може бути розрахована лише за шість місяців з дня виникнення прострочення та стягнена в межах року, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою . (правова позиція, викладена в постанові Вищого господарського суду України від 16.02.11. № 46/395).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України, Постанова № 41/153-07 від 11.10.2007 року).

Позивач звернувся з даним позовом до суду 27.07.16.

Таким чином, рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою, становить з 27.07.15. по 27.07.16., а оскільки пеня може бути розрахована лише за шість місяців з дня виникнення прострочення, то враховуючи дати виникнення пред'явленої до стягнення заборгованості, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення 105 296,21 грн. - інфляційних втрат, 9 615,13 грн. - 3% річних, суд відзначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати за період з 01.01.15. по 13.07.16.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Розрахувавши строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, врахувавши, що позовні вимоги про стягнення нарахувань, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, після спливу строку позовної давності є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, визначивши окремо позовну давність за кожним простроченим платежем, врахувавши, що при здійсненні перерахунку суд не виходить за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»), здійснивши власний розрахунок суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 89 196,54 грн. - інфляційних втрат, 6 514,56 грн. - 3% річних. Інфляційні втрати в розмірі 16 099,67 грн. та 3% річних в розмірі 3 100,57 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03151, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Моноліт» (04119, м. Київ, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 32735880) 89 196 (вісімдесят дев'ять тисяч сто дев'яносто шість) грн. 54 коп. - інфляційних втрат, 6 514 (шість тисяч п'ятсот чотирнадцять) грн. 56 коп. - 3% річних, 1 435 (одну тисячу чотириста тридцять п'ять) грн. 67 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.11.16.

Суддя Т.М. Ващенко