Рішення

від 22.11.2016 по справі 910/17032/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2016Справа №910/17032/16

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

До Підприємства «Учбово-виробниче об'єднання інвалідів «Допомога» Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів - УСІ»

Про стягнення 143 876,44 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Черних Я.С. представник за довіреністю № 29 від 01.07.16.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства «Учбово-виробниче об'єднання інвалідів «Допомога» Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів - УСІ» (далі - відповідач) про стягнення 154 373,99 грн. неустойки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення в даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.16. порушено провадження у справі № 910/17032/16 та призначено її до розгляду на 13.10.16.

За результатами судового засіданні 13.10.16., в зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 09.11.16., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

26.10.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.16. розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України було відкладено на 22.11.16.

Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.16. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

21.11.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 22.11.16. позивачем було підтримано подану ним 21.11.16. через відділ діловодства суду заву, відповідно до якої позивач на підставі ст. 22 ГПК України просить суд стягнути з відповідача 143 876,44 грн. неустойки.

Судом розцінено вказану заяву як заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

В судовому засіданні 22.11.16. позивачем в повному обсязі підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення.

Відповідач в судове засідання 22.11.16. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду в даній справі) відповідачу наявні в матеріалах справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/17032/16.

В судовому засіданні 22.11.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.02.06. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди № 2745 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов п.1.1 (в редакції Договору № 2745/02 від 30.11.09. про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 2745 від 22.02.06.) якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно загальною площею 175,9 кв. м, розміщене за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 37, учбовий корпус №7, приміщення 1-го поверху: вигороджена частина холу площею 64,5 кв. м кімнати: № 1а площею 12,7 кв.м, № 16 площею 13,6 кв.м, технічне приміщення площею 20,0 кв.м, тамбур площею 1,6 кв.м, що знаходиться на балансі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" (далі - балансоутримувач).

Розділами 4-9 Договору сторони погодили умови передачі та повернення орендованого майна, орендну плату, використання амортизаційних відрахувань, обов'язки та права орендаря, обов'язки та права орендодавця, відповідальність сторін і вирішення спорів за договором тощо.

Як встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов Договору Національним технічним університетом України "Київський політехнічний інститут" передано, а Підприємством "Учбово-виробниче об'єднання інвалідів "Допомога" Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів - УСІ" прийнято в строкове платне користування державне нерухоме майно за Договором.

За змістом п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - листопад 2005: 1966,96 грн..

Відповідно до п. 3.2. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2006 встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2005, січень 2006, лютий 2006.

Відповідно до п. 10.1. Договору цей договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 22 лютого 2006 по 22 січня 2007 року.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.15. у справі № 910/26474/15 встановлено наступне.

Матеріали справи не містять доказів фактичного укладення сторонами додаткових угод про зміну умов Договору в частині строку його дії, окрім Договору № 2745/05 від 07.08.13 р. про внесення змін до Договору оренди, яким строк дії Договору продовжено на 11 місяців, що діє до 22 травня 2014 р.,; та Договору № 27545/07 від 26.06.14 р. про внесення змін до Договору оренди, яким строк дії Договору продовжено на 11 місяців, що діє з 22 травня 2014 р. до 22 квітня 2015 р. включно.

Суд дійшов висновку, що орендодавець висловив свої заперечення проти продовження Договору на новий строк, що виразилося у його поведінці, вчиненій ним в активній однозначній формі, доведеній до відповідача шляхом надіслання вказаних листів, тобто орендодавцем за спірним правочином було у передбаченому чинним законодавством України порядку своєчасно висловлено свій намір щодо припинення з орендарем правовідносин, що виникли на підставі Договору оренди № 2745 нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.02.06.

Таким чином, суд дійшов висновку, що строк дії Договору оренди № 2745 нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.02.06 р.. закінчився 22 квітня 2015 р. та пролонгованим у відповідності до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладений між сторонами правочин не був.

Таким чином, зазначеним рішенням було виселено Підприємство "Учбово-виробниче об'єднання інвалідів "Допомога" Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації "Українська спілка інвалідів - УСІ" з нежилого приміщення загальною площею 175,9 кв. м, розміщеного за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 37, учбовий корпус №7 приміщення 1-го поверху: вигороджена частина холу площею 64,5 кв. м, вигороджена частина холу площею 63,5 кв. м, кімнати: № 1А площею 12,7 кв. м, №1Б площею 13,6 кв. м, технічне приміщення площею 20,0 кв. м, тамбур площею 1,6 кв. м..

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.15. у справі № 910/26474/15 набрало законної сили 12.01.16.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі № 910/26474/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі № 910/17032/16, не можуть йому суперечити.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.15. у справі № 910/26474/15 та не звільнено орендоване останнім майно, що зумовило нарахування неустойки в період з травня 2015 року та квітень 2016 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема є сплата неустойки. (п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Як встановлено судом, відповідачем порушено обов'язок щодо повернення позивачу майна після закінчення строку дії Договору (після 23.04.15.).

У відповідності до Акту державного виконавця відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві від 04.04.16., при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва від 12.01.16. № 910/26474/15, відповідача було виселено з вказаного орендованого за Договором приміщення.

Частина 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин (право на яку виникає в орендодавця у разі несвоєчасного повернення орендованого майна орендарем) та підлягає стягненню за весь час прострочення зобов'язання щодо повернення речі (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18.04.11. у справі № 30/191 та п. 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна").

Позивач нарахував неустойку в розмірі 244 049,16 грн. та вказав на те, що відповідачем було погашено 100 172,72 грн. (що підтверджено матеріалами справи). Таким чином, заборгованість відповідача становить 143 876,44 грн.

Оскільки, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останній своєчасно не звільнив надані йому за Договором в оренду приміщення, то позовні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 143 876,44 грн. за період з травня 2015 року по день фактичного звільнення приміщення за актом державного виконавця, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача та стягуються в доход спеціального фонду Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Підприємства «Учбово-виробниче об'єднання інвалідів «Допомога» Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів - УСІ» Підприємства «Учбово-виробниче об'єднання інвалідів «Допомога» Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів - УСІ» (03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39-В; ідентифікаційний код 31245580) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКСУ у Шевченківському районі м. Києві, код 37995466, банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, р/р 31112093700011, МФО 820019, КЕКД 22080200, назва - плата за оренду майна бюджетних установ) 143 876 (сто сорок три тисячі вісімсот сімдесят шість) грн. 44 коп. неустойки.

3. Стягнути з Підприємства «Учбово-виробниче об'єднання інвалідів «Допомога» Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів - УСІ» Підприємства «Учбово-виробниче об'єднання інвалідів «Допомога» Київського міського відділення Всеукраїнської громадської організації «Українська спілка інвалідів - УСІ» (03058, м. Київ, вул. Гарматна, 39-В; ідентифікаційний код 31245580) в доход спеціального фонду Державного бюджету України в доход Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) 2 158 (дві тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 15 коп. судового збору.

4.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.11.16.

Суддя Т.М. Ващенко