Рішення

від 22.11.2016 по справі 910/19063/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2016Справа №910/19063/16 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "М2 Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "НА КО"

про стягнення 83 621,99 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Музичук К.В.(дов. від 17.10.2016)

Від відповідача: Нестеренко Г.А.(дов. від 11.03.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору поставки № 95 від 09.11.2015 у розмірі 83 621,99 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 24.10.2016 порушено провадження у справі №910/19063/16 та призначено до розгляду на 10.11.2016.

В судовому засіданні 10.11.2016 оголошено перерву на 22.11.2016 для подання додаткових доказів по справі.

Представник позивача з'явився в судове засідання 22.11.2016, надав пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 22.11.2016 також з'явився, проти позову заперечував з тих підстав, що відповідач сплатив недоплачену суму основного боргу 08.11.2016 в розмірі 60 000,00 грн., а також у зв'язку з неправильним розрахунком позивачем штрафних санкцій.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю «М2 Україна» (надалі - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «НА КО» (надалі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №95 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язаний передати, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити на умовах цього договору Скроллери/скроллерні системи/папір/інше рекламне обладнання (надалі - Товар). Комплектність Товару погоджується сторонами в специфікаціях, які є невід'ємними додатками до цього договору.

Судом встановлено, що на виконання умов договору, в т.ч. строків, порядку та умов поставки Товару, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар, визначений у Специфікації. Даний факт підтверджується видатковою накладною (належним чином завірені копії вказаних документів додаємо до позовної заяви). В свою чергу відповідач не виконує взяті на себе за умовами договору зобов'язання, а саме: станом на день подачі позову він у повному обсязі не розрахувався за поставлений Товар.

За умовами п. 4.2 Договору строки та порядок оплати Товару погоджуються Сторонами в Специфікаціях, які є невід'ємними додатками до даного договору.

У п. 1 Додатку №1 до Договору (надалі - Специфікація) визначено, що загальна сума складає 160 000,00 грн. (сто шістдесят тисяч гривень 00 копійок).

У п. 2 Специфікації зазначено, що покупець зобов'язаний здійснити передоплату у розмірі 80 000,00 грн. (вісімдесяти тисяч гривень 00 копійок) протягом З банківських днів з моменту виставлення рахунку, а залишкову частину - 4 (чотирма) частинами по 20 000,00 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок) в місяць - після відвантаження конструкції, але не пізніше 4 місяців з дня відвантаження конструкції.

Незважаючи на те, що строк оплати за Товар за видатковою накладною пройшов, станом на день подачі позову оплати за отриманий товар не надійшло, що підтверджується довідкою банку про відсутність надходження коштів від відповідача.

Таким чином. Позивачем було виконано зобов'язання, взяте на себе за умовами договору, у повному обсязі. В той час, коли відповідачем свої зобов'язання за договором не виконано. Загальна сума заборгованості відповідача станом на день подачі позову становила 60 000 грн. (шістдесят тисяч гривень 00 копійок).

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки та поставкою продукції неналежної якості, до їх врегулювання застосовуються положення ст. 265, 268, 269 ГК України, ст. 678 - 681 ЦК України.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

В судових засіданнях відповідач подав суду докази оплати суми заборгованості 60 000,00 грн. вже після звернення позивача з даним позовом до суду, а саме 08.11.2016, що підтверджується платіжним дорученням № 1261 від 08.11.2016.

У зв'язку з наведеним суд припиняє провадження в частині стягнення з відповідача 60 000,00 грн. основного боргу.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі за відсутності предмету спору.

Дослідивши матеріали справи та зважаючи на те, що основний борг відповідачем сплачено і між сторонами не залишилось неврегульованих питань щодо оплати основного боргу, суд дійшов до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 60 000,00 грн. При цьому суд враховує, що припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 60 000,00 грн. не суперечить вимогам закону і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 3786,99 грн. та інфляційні збитки в розмірі 3835,00 грн.

Проте, суд зазначає, що позивач вважає період заборгованості з 01.03.2016 по 30.09.2016, але даний факт суперечить умовам договору та специфікації.

Тобто, датою прострочення є дата після закінчення 4 (чотирьох) місяців з дати відвантаження конструкції.

Таким чином, відповідно до видаткової накладної № 47 від 29.02.2016 позивач відвантажив конструкцію у лютому місяці поточного року, а отже строк прострочення платежу починається з 01 липня 2016 року по 30 вересня 2016(дата до якої позивач здійснював розрахунок).

У зв'язку з наведеним, судом самостійно здійснено розрахунок 3% річних та інфляційні збитків, які становлять:

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.07.2016 - 30.09.2016 60000 1.014 835.86 60835.86

Таким чином, сума інфляційних збитків складає 835,86 грн.

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 60000 01.07.2016 - 30.09.2016 92 3 % 453.70

Таким чином, загальна сума 3% річних складає 453,70 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, згідно розрахунку суду, 3% річних становлять 453,70 грн., інфляційні збитки складають 835,86 грн. Суд задовольняє позовні вимоги в цій частині.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню за прострочення грошового зобов'язання у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, яка згідно розрахунку позивача становить 16 000,00 грн.

Відповідно до п. 7.4 договору за несвоєчасну оплату товару покупець оплачує начальнику пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми простроченого платежу по договору або додатку.

Однак, суд зазначає, що заборгованість відповідача становила 60 000,00 грн., а не 160 000,00 грн., як вказував у своїх розрахунках позивач. У зв'язку з наведеним, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 6 000,00 грн. (10% від суми заборгованості).

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.4 ст. 549 ЦК України).

Отже, згідно з розрахунком суму підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в сумі 6 000,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 60 000,00 грн.

2. В іншій частині позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "М2 Україна" задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НА КО" (01001, м.Київ, вул. Прорізна, буд. 23, оф. 15, код ЄДРПОУ 38782119) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "М2 Україна" (01054, м.Київ, вул. О.Гончара, буд. 52, оф. 11, код ЄДРПОУ 38201842) пеню у розмірі 6 000 (шість тисяч) грн. 00 коп., інфляційні збитки в сумі 835(вісімсот тридцять п'ять) грн. 86 коп., 3% річних в сумі 453(чотириста п'ятдесят три) грн. 70 коп. та суму судового збору у розмірі - 1 108(одна тисяча сто вісім) грн. 88 коп.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 25.11.2016