Рішення

від 28.11.2016 по справі 904/10165/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28.11.16р. Справа № 904/10165/16

За позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м.Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Допоміжсервіс" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 11339 від 10.03.2015 у загальному розмірі 21 417 грн. 13 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт (довіреність № 9 від 19.09.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Допоміжсервіс" (далі - відповідач) заборгованість за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 11339 від 10.03.2015 у загальному розмірі 21 417 грн. 13 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 18 682 грн. 17 коп. основний борг;

- 1 096 грн. 83 коп. - пеня;

- 1 028 грн. 05 коп. - інфляційні втрати;

- 610 грн. 08 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 11339 від 10.03.2015 в частині проведення вчасних та повних розрахунків за спожиту в період з 01.11.2014 по 07.04.2016 теплову енергію у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 18 682 грн. 17 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.4. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 20.11.2015 по 26.09.2016 в сумі 1 096 грн. 83 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з червня 2015 року по серпень 2016 року у сумі 1 028 грн. 05 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 20.05.2015 по 26.09.2016 у сумі 610 грн. 08 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 28.11.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 7278/16 від 28.11.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 28.11.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 28.11.2016 не з'явився, причин нез'явлення, а також ненадання витребуваних судом документів суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50015, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вулиця Ватутіна, будинок 31, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 10.11.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 104 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням від 11.11.2016, які долучені до матеріалів справи. При цьому, із вказаних доказів вбачається, що ухвала суду від 10.11.2016 була вручена відповідачу 22.11.2016 .

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 10.11.2016 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 10.11.2016 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та отримана відповідачем завчасно.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача.

У судовому засіданні 28.11.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, що наведені ним у позовній заяві.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 28.11.2016 повідомлено, що з моменту порушення провадження у даній справі відповідач жодних проплат не здійснював, а неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ :

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 10.03.2015 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Допоміжсервіс" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції, гарячого водопостачання і пари № 11339 (далі - договір, а.с. 9-11), відповідно до умов якого постачальник відпускає споживачеві теплову енергію в гарячій воді на потреби опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та у вигляді пару на технологічні потреби, а споживач оплачує отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в строки, передбачені договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що договір діє з 17.10.2014 по 17.09.2017 та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї зі сторін про відмову від договору або його перегляду. При заяві однієї зі сторін про розірвання договору за один місяць і відсутності заборгованості споживача перед постачальником договір може бути розірваний. При наявності заборгованості за споживачем, нарахування за договором припиняються, а договір не розривається до повного погашення заборгованості.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений договір № 11339 від 10.03.2015 за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Приписами статті 25 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 1.2. договору взаємовідносини між теплопостачальною організацією, яка здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, та споживачем теплової енергії регламентуються "Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, Законом України "Про житлово- комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-IV, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 № 2633-IV, "Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж", затвердженими Наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 та постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, іншими законодавчими актами України, та договором.

Постачальник відпускає споживачеві теплову енергію на об'єкти, вказані в таблиці № 2 згідно з встановленим планом теплоспоживання з 17.10.2014 по 17.09.2017 (див. таблиці № 1, № 2). Оплата здійснюється з моменту зазначеного періоду дії договору (пункт 1.3. договору).

Відповідно до пунктів 2.1. та 2.2. договору облік споживання теплової енергії здійснюється згідно приладів обліку або розрахунковим способом за їх відсутності. Щомісячна сума оплати за договором коригується з урахуванням фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря, кількості діб і годин надання послуг.

За змістом пункту 4.2. договору, теплова енергія відпускається споживачеві в кількості згідно даних таблиці № 2, у вигляді гарячої води і (або) пари на такі потреби: опалення та вентиляцію (період опалювального сезону); гаряче водопостачання (протягом року, за винятком ремонтного періоду); технологічні потреби, кондиціювання повітря.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивачем відпускалась теплова енергія у відповідності до щорічних розпоряджень виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду" та до визначених пунктом 4.2. періодів.

Тарифи на теплову енергію передбачені:

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг № 683 від 13.06.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 294 грн. 70 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.27);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 489 від 28.11.2014 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 555 грн. 38 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.28);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 410 від 27.02.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 2 235 грн. 73 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.29);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1088 від 31.03.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа", які складають 1 924 грн. 87 коп. за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.30);

- постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1438 від 30.04.2015 "Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) КПТМ "Криворіжтепломережа" (зі змінами від 29.10.2015 та від 28.01.2016), які складають 1 839 грн. 26 коп., 1 771 грн. 62 коп., 1 703 грн. 53 коп., відповідно, за 1 Гкал (з ПДВ) (а.с.31-35).

На виконання умов договору Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" здійснило поставку теплової енергії Товариству з обмеженою відповідальністю "Допоміжсервіс" за період з 01.11.2014 по 07.04.2016 на загальну суму 19 969 грн. 22 коп. та, відповідно, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.16-23).

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Вказане законодавче положення знайшло своє відображення у пункті 3.1. договору, в якому зазначено, що оплата за відпущену теплову енергію проводиться споживачем щомісяця, самостійно , в грошовій формі та іншими формами розрахунку за погодженням сторін до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим .

Згідно з пунктом 3.5. договору споживач здійснює передплату в грошовій формі, в розмірі планового місячного споживання в термін до 20 числа кожного місяця.

Відповідачем зобов'язання в частині розрахунків за спожиту в період з 01.11.2014 по 07.04.2016 теплову енергію у встановлений договором строк були порушені, відпущена теплова енергія ним була оплачена лише частково - в сумі 1 287 грн. 05 коп., що призвело до утворення заборгованості перед позивачем в сумі 18 682 грн. 17 коп. Наявність вищевказаної суми боргу і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались, спожита в період з листопада 2014 року по квітень 2016 року теплова енергія була оплачена ним лише частково в сумі 1 287 грн. 05 коп. наступним чином:

- 11.01.2016 в сумі 387 грн. 05 коп.;

- 22.02.2016 в сумі 500 грн. 00 коп.;

- 16.05.2016 в сумі 400 грн. 00 коп.

Отже, у відповідача утворилась заборгованість за спожиту в період з листопада 2014 року по квітень 2016 року теплову енергію в сумі 18 682 грн. 17 коп. (19 969,22 - 1 287,05).

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 3.1. договору) господарський суд встановив, що строк оплати за переліченими вище рахунками-фактурами є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 18 682 грн. 17 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати спожитої в спірний період теплової енергії відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 18 682 грн. 17 коп. (19 969,22 - 1 287,05), шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 18 682 грн. 17 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 18 682 грн. 17 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 3.4. договору сторони визначили таке: якщо споживач є суб'єктом іншого сектора господарювання економіки і не здійснив оплату за відпущену теплову енергію в термін, встановлений пунктом 3.1. договору, він несе відповідальність згідно з пунктами 4-7 статті 231 Господарського кодексу України та Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.1996 у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем в загальний період з 20.11.2015 по 26.09.2016 в сумі 1 096 грн. 83 коп., яку він просив стягнути відповідно до наданого розрахунку.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до позовної заяви (а.с.14), судом встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, отже, визнається судом обґрунтованим.

Враховуючи вказане, вимоги позивача в частині стягнення пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 1 096 грн. 83 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за спожиту теплову енергію у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з червня 2015 року по серпень 2016 року у сумі 1 028 грн. 05 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 20.05.2015 по 26.09.2016 у сумі 610 грн. 08 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані вище вказані вимоги, арифметичного розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 1 028 грн. 05 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені періоди прострочення та суми заборгованості, арифметичного розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 610 грн. 08 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати в сумі 1 378 грн. 00 коп. покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Допоміжсервіс" (50015, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Ватутіна, будинок 31; ідентифікаційний код 38788189) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, провулок Дежньова, будинок 9; ідентифікаційний код 03342184) 18 682 грн. 17 коп. - основного боргу, 1 096 грн. 83 коп. - пені, 1 028 грн. 05 коп. - інфляційних втрат, 610 грн. 08 коп. - 3% річних, 1 378 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2