Рішення

від 22.11.2016 по справі 922/3762/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2016 р.Справа № 922/3762/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор", м. Харків до Приватної фірми "Вега", м. Харків про стягнення 17900,86 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №б/н від 18.05.2016;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Приватної фірми "Вега" суми заборгованості у розмірі 13632,00 грн., 3% річних в розмірі 618,48 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 3650,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема на те, що відповідно до видаткових накладних №РН-0001674 від 13.07.2009, №РН-0002034 від 01.08.2009 та №РН-0003399 від 23.10.2009 позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 23132,00 грн., проте відповідач частково розрахувався за отриманий товар на загальну суму 9500,00 грн., у зв'язку з чим за останнім рахується заборгованість в сумі 13632,00 грн., яка визнана відповідачем та мала бути сплачена відповідно до графіку погашення заборгованості згідно угоди від 20.04.2015, однак відповідачем не сплачено борг, у зв'язку з чим за період з 24.04.2015 по 25.10.2016 р. позивачем нараховано 3% річних та за період з квітня 2015 р. по вересень 2016 р. нараховано інфляційні втрати в розмірі заявленому до стягнення.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07 листопада 2016 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22 листопада 2016 року о 10:00 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Представник позивача 22 листопада 2016 р. надав додаткові письмові пояснення (вх. №39678), які судом долучено до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 22.11.2016 підтримав позов та просив його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач в призначене судове засідання не з`явився, а також свого повноважного представника не направив, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав.

Копія ухвали про порушення провадження у справі надіслана на адресу відповідача: 61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, яка зазначена позивачем у позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проте була повернута підприємством зв'язку до господарського суду з посиланням на закінчення терміну зберігання.

У п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам України надано роз'яснення, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" (позивач) та Приватною фірмою "Вега" (відповідач) виникли правовідносини поставки.

Так, 13 липня 2009 року згідно видаткової накладної №РН-0001674 позивач (надалі - Постачальник) поставив відповідачу (надалі - Покупець) бетон в кількості 20000 куб.м. на загальну суму 10640,00 грн.

01 серпня 2009 року згідно видаткової накладної №РН-0002034 Постачальник поставив Покупцю бетон в кількості 22500 куб.м. на загальну суму 11250,00 грн.

23 жовтня 2009 року згідно видаткової накладної №РН-0003399 Постачальник поставив Покупцю бетон в кількості 3000 куб.м. на загальну суму 1242,00 грн.

Всього відповідачу було поставлено товар за вищезазначеними видатковими накладними на загальну суму 23132 грн.

Покупець прийняв відповідний товар через керівника відповідача - ОСОБА_2.

За поставлений товар відповідач розрахувався частково на загальну суму 9500,00 грн.

Таким чином, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем складає 13632,00 грн.

16 квітня 2015 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про погашення існуючої заборгованості в семиденний строк з моменту отримання претензії, яка отримана відповідачем 16.04.2015 (претензія від 06.04.2015).

20 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду про погодження графіку погашення заборгованості.

Відповідно наданої угоди сторони розстрочили рівними частинами сплату суми заборгованості та визначили, що у травні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця, у червні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця, у липні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця, у серпні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця, у вересні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця та у жовтні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця.

Однак, відповідач суму заборгованості не сплатив.

26 лютого 2016 року позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про погашення існуючої заборгованості.

Однак, відповідачем не надано відповідь на вимогу позивача та не сплачено суму заборгованості.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 ст. 181 Господарського суду України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за накладною, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що позивачем за договором поставки, укладеним сторонами у спрощений спосіб, було поставлено відповідачу товар на загальну суму 23132,00 грн.

Видаткові накладні та довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей, які підтверджують поставку товару, оформлені належним чином та наявні в матеріалах справи.

Видаткова накладна відповідає вимогам ст.9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують здійснення господарської операції (поставка товару) та початок перебігу строку для оплати за поставлений товар.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною першою ст. 222 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законі інтереси інших суб'єктів, поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався частково, у зв'язку з чим у нього, на момент звернення позивача до суду з позовом, утворилась заборгованість в розмірі 13632,00грн.

Позивач звертався на адресу відповідача з вимогами від 06.04.2015 та від 25.02.2016 сплатити заборгованість, однак дані вимоги залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевказані обставини та приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду доказів на спростування наявної перед позивачем заборгованості, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості в сумі 13632,00грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню повністю.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже було зазначено вище, відповідно наданої угоди сторони розстрочили рівними частинами сплату суми заборгованості та визначили, що у травні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця, у червні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця, у липні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця, у серпні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця, у вересні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця та у жовтні 2015 р. має бути сплачено суму 2272,00 грн. до кінця місяця.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно ч.3, ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Отже, прострочення виконання зобов'язання по сплаті боргу в сумі 2272,00 грн. за травень 2015 р. виникає з 02.06.2015, прострочення виконання зобов'язання по сплаті боргу в сумі 2272,00 грн. за червень 2015 р. виникає з 01.07.2015, прострочення виконання зобов'язання по сплаті боргу в сумі 2272,00 грн. за липень 2015 р. виникає з 01.08.2015, прострочення виконання зобов'язання по сплаті боргу в сумі 2272,00 грн. за серпень 2015 р. виникає з 01.09.2015, прострочення виконання зобов'язання по сплаті боргу в сумі 2272,00 грн. за вересень 2015 р. виникає з 01.10.2015 та прострочення виконання зобов'язання по сплаті боргу в сумі 2272,00 грн. за жовтень 2015 р. виникає з 03.11.2015.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних станом на 25.10.2016, з урахуванням приписів ст.ст. 253-255 ЦК України, суд встановив, що станом на 25.10.2016 розмір 3% річних становить 488,71 грн., у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню.

В решті частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 129,77 грн. слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.

Стосовно заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3650,38 грн., суд зазначає наступне.

Судом перевірено розрахунок інфляційних втрат, розрахованих станом по вересень 2016 р. за допомогою системи "Ліга Закон" та встановлено, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 1231,60 грн.

В решті частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 2418,78 грн. слід відмовити, у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1181,81 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 207, 509, 525, 526, 530, 599, 612, 692, 712 Цивільного кодексу України, статтями 173, 175, 181, 193, 222, 265 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 44, 49, 75, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 15352,31грн.

Стягнути з Приватної фірми "Вега" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, код ЄДРПОУ 31064221) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів Астор" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, код ЄДРПОУ 32359553) основну заборгованість в сумі 13632,00 грн., 3% річних в сумі 488,71 грн., інфляційних втрат в сумі 1231,60 грн. та витрати зі сплати судового збору в сумі 1181,81 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог в сумі 2548,55 грн. відмовити.

Повне рішення складено 28.11.2016 р.

Суддя ОСОБА_3