Постанова

від 10.11.2016 по справі 810/2757/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2016 року м. Київ №810/2757/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Броварському районі Київської області до ОСОБА_1 про стягнення капіталізованих платежів.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Броварському районі Київської області (далі - позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення капіталізованих платежів у сумі 93407,51 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем припинено підприємницьку діяльність за власним рішенням, разом з тим, всупереч вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відповідач відмовляється сплатити визначену Фондом суму капіталізованих платежів у розмірі 93407,51 грн. для продовження страхових виплат особі, потерпілій на підприємстві відповідача.

Відповідачем письмових заперечень проти позову до суду не надано.

Відповідач у судове засідання по справі 08.11.2016 не з'явилась, про дату, час і місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином та завчасно рекомендованою кореспонденцією, однак поштове відправлення було повернуто до суду з відміткою оператора поштового зв'язку «за не запитом» (а.с.78-79).

Відповідно до частини 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні 08.11.2016 позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Також в судовому засіданні по справі 08.11.2016 представником позивача було подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, та приймаючи до уваги те, що учасники судового процесу були належним чином проінформовані про дату, час і місце судового розгляду справи, протокольною ухвалою суду від 08.11.2016 було постановлено здійснювати подальший розгляд адміністративної справи №810/2757/16 в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази по справі, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 була зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця 03.07.2001, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31.08.2016 (а.с.29-30).

Відповідач знаходиться на обліку як платник страхових внесків у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Броварському районі Київської області, що підтверджується обліковою карткою платника страхових внесків №1011 від 29.08.2007 (а.с.27).

Судом встановлено, що згідно з актом форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві від 19 травня 2008 року №1 ОСОБА_2 отримав трудове каліцтво (а.с.6-7).

За висновком МСЕК від 21 травня 2010 року №321032 потерпілому встановлено стійку втрату професійної працездатності 30% у зв'язку з травмою від 15.12.2007 та 3 групу інвалідності, відсотки втрати працездатності встановлені безстроково та встановлено потреба у додатковому виді допомоги - медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні (а.с.9).

Постановою Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Вінниця від 30 січня 2015 року №0201/90766/90766/27 ОСОБА_2 призначено безстрокову щомісячну страхову виплату у розмірі 341,57 грн. (а.с.8).

06.04.2016 ОСОБА_1 до державного реєстратора подано реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням (а.с.71-72), а 06.04.2016 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №25550060005000176 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Листом від 30 червеня 2016 року №308 позивач звернувся до відповідача з відповідним розрахунком та вимогою про визнання кредиторських вимог, пов'язаних із сплатою капіталізованих платежів (а.с.12-13).

Вказаний лист позивачем було направлено відповідачу 01.07.2016 рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується фіскальним чеком про відправку поштового відправлення, однак поштове відправлення було повернуто позивачу з відміткою оператора поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с.24,25).

На підставі вищевикладеного та з метою стягнення капіталізованих платежів з відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам між сторонами, суд виходив із наступних міркувань.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).

Положеннями статті 3 Закону №1105-XIV встановлено, що соціальне страхування здійснюється за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; обов'язковості страхування осіб відповідно до видів соціального страхування та можливості добровільності страхування у випадках, передбачених законом; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; обов'язковості фінансування Фондом витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; диференціації розміру виплати допомоги залежно від страхового стажу; диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; економічної заінтересованості суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; цільового використання коштів соціального страхування; відповідальності роботодавців та Фонду за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим Законом.

У силу вимог пункту 1 частини 2 статті 15 Закону №1105-XIV роботодавець зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

За змістом статті 4 Закону №1105-XIV Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом і також є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 11 Закону №1105-XIV джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, які в силу п.1 ч.2 вказаної статті використовуються на виплату матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг, фінансування заходів з профілактики страхових випадків, передбачених цим Законом.

Зазначеною нормою законодавець зобов'язує страхувальника проводити капіталізацію страхових виплат у всіх випадках ліквідації (не лише у випадку ліквідації підприємства-банкрута, але й за інших підстав, передбачених законодавством).

Капіталізація платежів для задоволення вимог по зобов'язанням, що виникли у результаті заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, проводиться відповідно до Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 765 (далі - Порядок №765).

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Порядку №765 капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Під час розрахунку сум цих платежів повинні враховуватися заробітна плата потерпілого, відсоток втрати професійної працездатності, витрати по догляду за потерпілим, на реабілітацію, протезування, придбання транспортних засобів та види соціальної допомоги відповідно до медичного висновку, необхідність сплати одноразової допомоги у зв'язку з травмою або професійним захворюванням, які можуть призвести до смерті потерпілого, а також інших виплат, передбачених законодавством.

За змістом пункту 3 Порядку №765 капіталізація платежів розраховується на період, що визначається як різниця між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що вимоги статті 11 Закону №1105-XIV та приписи Порядку №765 щодо капіталізації платежів поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, ліквідація підприємства, яке є платником страхових внесків за рішенням загальних зборів поза процедурою банкрутства, як і припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за власним рішенням у жодному випадку не звільняє таке підприємство або фізичну особу-підприємця від обов'язку здійснити капіталізацію платежів.

Аналогічна правова позиція щодо наявності у суб'єкта господарювання, що ліквідується, обов'язку проводити капіталізацію страхових виплат висловлена Верховним Судом України у постанові від 26 червня 2012 року (справа № 21-156а12).

Статтею 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Статтею 51 Цивільного кодексу України визначено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до частини 1 статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Частиною другою статті 1205 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» №755-IV від 15.05.2003 фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, і саме із внесенням до Єдиного державного реєстру відповідного запису у ОСОБА_1 виникли зобов'язання перед позивачем щодо сплати капіталізованих платежів, розрахованих відносно потерпілого ОСОБА_2

З огляду на положення чинного законодавства, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи - підприємця є те, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 по справі №6-125цс13.

Таким чином, припинення підприємницької діяльності позбавляє права відповідача на заняття господарською діяльністю та статусу підприємця, однак не звільняє таку фізичну особу виконувати обов'язки та нести відповідальність за своїми зобов'язаннями перед Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювання, що виникли під час здійснення нею підприємницької діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, розрахунку потреби в капіталізації коштів, потреба в капіталізації коштів для розрахунку із потерпілим на виробництві станом на 01 червня 2016 року становить 93407,51 грн., у тому числі потреба в капіталізації коштів на оздоровлення 38688,00 грн., потреба в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілим 54719,51 грн. (а.с.5)

Судом встановлено, що для визначення періоду, на який розраховувалася капіталізація платежів, позивачем використано дані середньої очікуваної тривалості життя осіб за 2014 рік, надані Державною службою статистики України у відповідь на звернення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (а.с.58-60).

Згідно зазначеним даним середня очікувана тривалість життя для чоловіків у віці 64 роки (потерпілий ОСОБА_2 станом на момент капіталізації) становить 13,35 років.

З розрахунку потреби в капіталізації коштів, проведеного позивачем, вбачається, що його здійснено шляхом множення розміру щомісячної виплати потерпілій особі на середню очікувану тривалість життя.

Таким чином, розрахунок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань відповідача перед потерпілим ОСОБА_2 з відшкодування страхових виплат та виплати пенсії по трудовому каліцтву у розмірі 54719,51 грн. здійснений відповідно до вимог чинного законодавства та підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

Щодо розрахунку в капіталізації коштів на оздоровлення позивачем надано до суду копію листа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Вінниці №520-05-20-01 від 02.11.2016, з якого вбачається, що дані по вартості санаторно-курортного лікування в сумі 9672,00 грн. для потреби в капіталізації коштів на оздоровлення ОСОБА_2 розраховувались з вартості путівок в санаторій «Авангард» у місті Немирів неврологічного профілю з терміном лікування 24 дні за 2015 рік (а.с.75).

Також у вказаному листі зазначено, що у зв'язку з тим, що розрахунок потреби в капіталізації коштів на оздоровлення проводився станом на 01.06.2016, а на той час ще не був проведений тендер по отриманню путівок на оздоровлення на 2016 рік, відповідно використовувались дані за 2015 рік.

Відповідно до пп.4 п. 2 Порядку №765 розрахунок щодо кожного платежу, що підлягає капіталізації, для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю або перед членами їх сімей, включає витрати на оздоровлення - з розрахунку середньої вартості санаторно-курортної путівки - для інвалідів I групи щороку, іншим інвалідам - один раз на три роки.

Отже потреба в капіталізації коштів на оздоровлення становить 38688,00 грн. (13,35 (середня очікувана тривалість життя ОСОБА_2.) / 3 три роки х 9672,00 = 38688,00 грн.), відтак позивачем розрахунок капіталізації платежів на оздоровлення здійснений відповідно до вимог чинного законодавства та підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що у позивача існує необхідність у капіталізації коштів для здійснення виплат ОСОБА_2, який 15.12.2007 втратив працездатність на 30%, яка згідно розрахунку потреби в капіталізації коштів станом на 01 червня 2016 року складає 93407,51 грн., з яких на відшкодування страхових виплат та виплати пенсії по трудовому каліцтву у розмірі 54719,51 грн. та на оздоровлення - 38688,00 грн.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач жодних доказів на спростування позовних вимог не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Броварському районі Київської області (ідентифікаційний код 21680654, місцезнаходження 07400, Київська обл., місто Бровари, вулиця Гагаріна, будинок 26, офіс 1, розрахунковий рахунок 37179400900149, МФО 821018, банк отримувача - Броварське управління державної казначейської служби України в Київській області) капіталізовані платежі у розмірі 93407,51 грн. (дев'яносто три тисячі чотириста сім грн. 51 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кушнова А.О.