Рішення

від 22.11.2016 по справі 910/18360/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2016Справа №910/18360/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К", м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна", м. Київ

про стягнення основного боргу, пені, інфляційних витрат та 3 % річних в розмірі 30 413,55 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

Суддя Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача: Чопик І.М. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 22 листопада 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К", 06.10. 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 1088/ТВ від 20.09.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна" про стягнення основного боргу, пені, інфляційних витрат та 3 % річних в розмірі 30 557,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як замовник, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання транспортних послуг № 12/ТВ від 22.01.2015 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату наданих позивачем, як перевізником, послуг з перевезення вантажу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2016 року порушено провадження у справі № 910/18360/16 та призначено розгляд справи на 01.11.2016 року.

Через відділ діловодства суду 31.10.2016 року від представника позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, оформлені клопотанням № 1298/ТВ від 31 жовтня 2016 року та заява про зменшення позовних вимог № 1296/ТВ від 31 жовтня 2016 року, які було долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 року розгляд справи відкладено на 22.11.2016 року.

Через відділ діловодства суду 21.11.2016 року від представника позивача надійшли пояснення № 2976/ТВ від 21 листопада 2016 року, які було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.11.2016 року представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримав та дав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 22.11.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,

ВСТАНОВИВ:

22 січня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (надалі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна" (надалі - відповідач, замовник) було укладено договір про надання транспортних послуг № 12/ТВ від 22.01.2015 року (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця призначення, до пункту призначення, і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі , а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу.

За умовами п. 4.4. договору, вантаж вважається прийнятим до перевезення перевізником після його навантаження на транспортний засіб, опломбовування пломбою вантажовідправника, отримання водієм товарно-транспортної накладної та інших необхідних документів, що відповідають цьому вантажу.

Відповідно до п. 4.5. договору, вантаж вважається прийнятим вантажоодержувачем, якщо він прибув у справному транспортному засобі, з непошкодженими пломбами вантажовідправника і відповідає товарно-транспортним документам за кількістю місць. В транспортній накладній ставиться відмітка вантажоодержувача про отримання вантажу, яка засвідчується підписом і печаткою.

Пунктом 5.1. договору визначено, що розмір оплати за перевезення вантажів замовника визначається на підставі договірних ставок, як вказуються в заявках.

В п. 5.3. договору визначено, що оплата проводиться протягом десяти банківських днів з дня одержання вантажу вантажоодержувачем.

Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року, та підлягає пролонгації на кожний наступний календарний рік, якщо за один місяць до дати завершення дії договору не одна із сторін не заявить про намір його розірвання (п. 8.1. договору).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору про надання транспортних послуг № 12/ТВ від 22.01.2015 року за замовленням відповідача здійснив перевезення вантажу, що підтверджується заявками на перевезення вантажу від 12.10.2015 року, 15.10.2015 року, 16.10.2015 року, 19.10.2015 року, 20.10.2015 року, товарно-транспортними накладними №№000000000000944 від 12.10.2015 року, 00000000155 від 15.10.2015 року, 000000000000955 від 16.10.2015 року, 000000000000956 від 16.10.2015 року, 1018 від 20.10.2015 року, 000000000000963 від 20.10.2015 року (копії містяться в матеріалах справи).

Як вказує позивач, ним на оплату послуг з перевезення вантажу було виставлено відповідачу рахунки на оплату №№ Счт/42-9870 від 13.10.2015 року на суму 3700,00 грн., Счт/42-9872 від 16.10.2015 року на суму 3400,00 грн., Счт/42-9875 від 16.10.2015 року на суму 3850,00 грн., Счт/42-9876 від 16.10.2015 року на суму 3400,00 грн., Счт/42-00371 від 20.10.2015 року на суму 3400,00 грн., Счт/42-00372 від 21.10.2015 р. на суму 3200,00 грн. (копії містяться в матеріалах справи).

Позивач зазначає, що відповідач надані позивачем послуги з перевезення вантажу не оплатив, внаслідок чого у відповідача, утворилась заборгованість за договором про надання транспортних послуг № 12/ТВ від 22.01.2015 року в сумі 20 850,00 грн.

Внаслідок неоплати відповідачем наданих послуг з перевезення вантажу, 24.06.2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 487/ТВ від 22.06.2016 року про оплату заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком № 1469 від 24.06.2016 року та описом вкладення у цінний лист від 24.06.2016 року (копії містяться в матеріалах справи).

Вказана вимога була отримана уповноваженою особою відповідача 30.06.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (копія міститься в матеріалах справи), проте, відповідач залишив вимогу позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

За змістом ст. 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 22.01.2015 року між позивачем, як перевізником, та відповідачем, як замовником було укладено договір про надання транспортних послуг № 12/ТВ від 22.01.2015 року, відповідно до п. 1.1. якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, перевізник бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця призначення, до пункту призначення, і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі , а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору про надання транспортних послуг № 12/ТВ від 22.01.2015 року за замовленням відповідача позивач здійснив перевезення вантажу, що підтверджується заявками на перевезення вантажу від 12.10.2015 року, 15.10.2015 року, 16.10.2015 року, 19.10.2015 року, 20.10.2015 року, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками товариств та товарно-транспортними накладними №№000000000000944 від 12.10.2015 року, 00000000155 від 15.10.2015 року, 000000000000955 від 16.10.2015 року, 000000000000956 від 16.10.2015 року, 1018 від 20.10.2015 року, 000000000000963 від 20.10.2015 року.

Водночас, представник позивача у поясненнях № 2976/ТВ від 21.11.2016 року, поданих до суду 21.11.2016 року, пояснив, що на підставі заявки на перевезення вантажу від 19.10.2015 року позивач здійснив 20.10.2015 року перевезення вантажу на адресу вантажоодержувача ТОВ "ЛЕРУА MEPJIEH" (м. Київ, пр-т Броварський, 3в), що підтверджується товарно-транспортною накладною №1018 від 20.10.2015 року, оформленою за формою відповідно до додатку №7 до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні. Втім, на зворотній стороні товарно-транспортної накладної №1018 від 20.10.2015 року в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" представник вантажоодержувача ТОВ "ЛЕРУА МЕРЛЕН" помилково поставив штамп з датою "20 жов 2014" , фактично дата приймання вантажу 20 жовтня 2015 року.

На підтвердженням того, що перевезення та приймання вантажу було здійснено 20 жовтня 2015 р. позивач надав до суду наступні документи: наказ про відрядження водія ОСОБА_3 за№3596/т від 08.10.2015 року; посвідчення про відрядження №3596/т від 08.10.2015 pоку, на 3 та 4 аркушах якого є відмітки про вибуття 19.10.2015 року з м. Лубни та прибуття 20.10.2015 року в пункти призначення - м. Київ, пр-т Броварський та вибуття 20.10.2015 року з печаткою ТОВ "ЛЕРУА МЕРЛЕН"; подорожній лист №01951 від 08.10.2015 p., в якому вказаний замовник ТОВ "СДС Україна" та місце відвантаження Лубни; звіт про використання коштів №ЕП 103672 від 27.10.2015 року; маршрутний листок №001951 в якому зазначений маршрут 20.10.2015 року м. Лубни - Київ (Броварський проспект), копії яких містяться в матеріалах справи.

Таким чином, суд прийняв товарно-транспортну накладну №1018 від 20.10.2015 року в якості належного доказу здійснення перевезення вантажу позивачем саме 20.10.2015 року.

Позивач вказує, що ним на оплату послуг з перевезення вантажу було виставлено відповідачу рахунки на оплату №№ Счт/42-9870 від 13.10.2015 року на суму 3700,00 грн., Счт/42-9872 від 16.10.2015 року на суму 3400,00 грн., Счт/42-9875 від 16.10.2015 року на суму 3850,00 грн., Счт/42-9876 від 16.10.2015 року на суму 3400,00 грн., Счт/42-00371 від 20.10.2015 року на суму 3400,00 грн., Счт/42-00372 від 21.10.2015 р. на суму 3200,00 грн.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором про надання транспортних послуг № 12/ТВ від 22.01.2015 року відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив оплату наданих йому послуг з перевезення вантажу, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 20 850,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок неоплати відповідачем послуг з перевезення вантажу, 24.06.2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 487/ТВ від 22.06.2016 року про оплату заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком № 1469 від 24.06.2016 року та описом вкладення у цінний лист від 24.06.2016 року, яка була отримана уповноваженою особою відповідача 30.06.2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яка була залишена без відповіді та задоволення.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору про надання транспортних послуг № 12/ТВ від 22.01.2015 року, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вказаним правочином в розмірі 20 850,00 грн.

При зверненні до суду позивач, в редакції заяви про зменшення позовних вимог, також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 7296,90 грн., інфляційні втрати в розмірі 1709,70 грн. та 3% річних в розмірі 556,95 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В п. 6.10. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату транспортних послуг замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійно облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу та за весь період, порушення грошового зобов'язання. Строк позовної давності по стягненню пеню 3 ( три) роки.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, доданий до заяви про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при його розрахунку не враховано приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, тому сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача в межах заявленого позивачем періоду на суму боргу в розмірі 20 850,00 грн. становить 4537,28 грн., у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення 20850.00 01.11.2015 - 17.12.2015 47 22.0000 % 1181.31 20850.00 18.12.2015 - 28.01.2016 42 22.0000 % 1055.64 20850.00 29.01.2016 - 03.03.2016 35 22.0000 % 877.30 20850.00 04.03.2016 - 21.04.2016 49 22.0000 % 1228.21 20850.00 22.04.2016 - 30.04.2016 9 19.0000 % 194.83 4537,28 Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 4537,28 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 2759,62 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція . При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, доданий до заяви про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду підлягають задоволенню частково в сумі 1670,71 грн., у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.11.2015 - 31.05.2016 20850.00 1.080 1670.71 Таким чином, загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1670,71 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 38,99 грн. позивачу належить відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, доданий до заяви про зменшення позовних вимог, суд встановив, що позивач здійснив нарахування 3% річних у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 556,95 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунком позивача.

За умовами ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (які наявні в матеріалах справи), жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 27 614,94 грн., з них: основного боргу - 20 850,00 грн. (двадцять тисяч вісімсот п'ятдесят гривень), пені - 4537,28 грн. (чотири тисячі п'ятсот тридцять сім гривень 28 копійок), 3% річних - 556,95 грн. (п'ятсот п'ятдесят шість гривень 95 копійок) та інфляційних втрат - 1670,71 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят гривень 71 копійка).

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1245,32 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

При цьому, позивач при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1378,00 грн., а сплатив в розмірі 1450,00 грн. про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 168847 від 21.09.2016 року.

Приписами ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, позивачу підлягає поверненню зайво сплачений судовий збір в розмірі 72,00 грн.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СДС-Україна" (код ЄДРПОУ 38556897; адреса: 02140, м. Київ, вул. Срібнокільська, 1, кв. 630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (код ЄДРПОУ 32490244; адреса: 02139, м. Київ, вул. Братиславська, 11) грошові кошти: основного боргу - 20 850,00 грн. (двадцять тисяч вісімсот п'ятдесят гривень), пені - 4537,28 грн. (чотири тисячі п'ятсот тридцять сім гривень 28 копійок), 3% річних - 556,95 грн. (п'ятсот п'ятдесят шість гривень 95 копійок), інфляційних втрат - 1670,71 грн. (одна тисяча шістсот сімдесят гривень 71 копійка) та судовий збір - 1245,32 грн. (одна тисяча двісті сорок п'ять гривень 32 копійки). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (код ЄДРПОУ 32490244; адреса: 02139, м. Київ, вул. Братиславська, 11) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 72,00 грн. (сімдесят дві гривні), перерахований платіжним дорученням № 168847 від 21.09.2016 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/18360/16. Видати наказ.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/18360/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 28.11.2016 року.

Суддя О.С. Комарова