Рішення

від 28.11.2016 по справі 922/3104/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2016 р.Справа № 922/3104/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Істок", м. Харків про стягнення 16965,04 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Істок", в якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 11200,00 грн., інфляційні у розмірі 3265,44 грн., 3% річних у розмірі 400,76 грн., пеню у розмірі 2098,84 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором №КБР-01/03/1/11 від 11.03.2011р., який був укладений між позивачем та відповідачем. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Представник відповідача 14.11.2016р. звернувся до суду із клопотанням про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.11.2016р. клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи задоволено та продовжено строк розгляду справи до 30.11.2016р. Розгляд справи відкласти на "23" листопада 2016 р. о 11:15.

У судовому засіданні 23.11.2016р. оголошувалась перерва до 28.11.2016р. о 10:45.

Представник позивача у судове засідання після перерви не з'явився, у судовому засіданні, що відбулося 23.11.2016р. позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання після перерви не з'явився, у судовому засіданні, що відбулося 23.11.2016р. проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, про що надав до суду 14.11.2016р. відзив на позовну заяву за вх.№38553, та 23.11.2016р. письмові пояснення за вх.№39958, зазначав, що договір №КБР-01/03/1/11 від 01.03.2011р. з додатками №1 та №2, які укладені між позивачем та відповідачем є нікчемним, оскільки позивач не мав повноважень на укладання такого договору наданих йому від ОП "Українська ліга музичних прав". Також відповідач зазначав, що між ОП "Українська ліга музичних прав" та позивачем був укладений договір доручення, який відповідно до листа ОП "Українська ліга музичних прав" від 08.02.2012р. №04/08/01/12 достроково розірваний, що встановлено постановою Вищого господарського суду України по справі №922/5417/14 від 11.10.2016р.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.03.2011р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі по тексту - позивач) та ТОВ Фірма "Істок" (користувач за договором, далі по тексту - відповідач) було укладено договір №КБР-20/04/11 (далі по тексту - договір).

Відповідно до п. 2.1. договору відповідач визнає, що він здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів. Позивач, в свою чергу, надав відповідачу згідно з цим договором невиключне право на таке виконання. За надане невиключне право відповідач відповідно до пункту 2.3. договору зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті) узгоджену сторонами у відповідних додатках до договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж.

Щодо заперечень відповідача про відсутність повноважень у позивача на укладення договору суд вважає зазначити про наступне.

Відповідно до положень ст.ст. 435, 440, 441, 443 ЦК України, ст. 7, 8, 15, 31, 32, 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права", право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку. Використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за використання твору (у тому числі музичного) встановлюються в авторському договорі або у договорах, які можуть укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Використання музичних творів без дозволу та без сплати авторської винагороди є порушенням майнових авторських прав, передбаченим п. "а" ст. 50 Закону.

Позивач - Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є всеукраїнською організацією колективного управління, яка діє на підставі свідоцтва про облік організації колективного управління від 24.01.2011р. №19/2011, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності України.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з ч. 4 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права", особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до ч. З, 4 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права", повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі. Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим, за змістом пункту "в" ч. 7 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права", наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до ч.3 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Так, ч.ч. 5, 6 ст. 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права", встановлено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами п. "в" ч. 1 ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права", до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права", суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Відповідно до ст.ст. 638, 1109 ЦК України, ст. 180 ГК України, ст.ст. 32, 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права", визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Проте, акцентуючи увагу на зазначеному вище, надання організацією колективного управління (тобто Позивачем) дозволу на публічне виконання (демонстрацію) музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань без будь-якого обмеження їх переліку якраз і свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

При цьому, неподання позивачем доказів передачі йому в управління об'єктів авторського права і суміжних прав наведеного не спростовує, про що зазначав і Вищий господарський суд України у постанові Вищого господарського суду України від 11.10.2016р. по справі № 922/5417/14.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про наявність прав у позивача на укладання договору.

Строк дії договору визначено в п. 4.1. договору: він набрав чинності з моменту його підписання, тобто з 01.03.2011 і мав діяти до 31.12.2011р.

При цьому у пункті 4.2. договору зазначено, що у випадку, якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1. дати припинення дії договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах.

Враховуючи те, що жодна із сторін не повідомляла іншу сторону про припинення дії договору, строк дії договору визначається періодом: з 01.03.2011р. по 31.12.2016р.

Згідно п. 1.1. додатку №2 до договору загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договором (тобто з 01.03.2011р.) складає 400 гривень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 11200,00 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь інфляційні у розмірі 3265,44 грн., 3% річних у розмірі 400,76 грн., пеню у розмірі 2098,84 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 2.6. договору, у разі прострочення користувачем виконання грошового зобов'язання по договору, позивач має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язаньВ» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені, інфляційних та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, ст.ст. 45, 47, 48, 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права", статтями 1, 4, 12, 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Істок" (61057, м. Харків, вул. Гоголя, 5, ІКЮО 30035666) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016, п/р 26002010052452 в АТ "Укрексімбанк в м. Києві , МФО 322313, код ЄДРПОУ 37396233) суму основного боргу у розмірі 11200,00 грн., інфляційні у розмірі 3265,44 грн., 3% річних у розмірі 400,76 грн., пеню у розмірі 2098,84 грн. та судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 29.11.2016 р.

Суддя ОСОБА_1