Рішення

від 30.11.2016 по справі 910/16649/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2016Справа №910/16649/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дагарт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс"

про стягнення 139359,00 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача Какорін В.О. (за дов.), Ланской А.Ю. (за дов.)

від відповідача не з'явились

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 30.11.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Дагарт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 009385 від 13.03.2014 в сумі 139359,00 грн., з яких: 18000,00 грн. комісія за організацію та оформлення договору, 90000,00 грн. авансовий платіж, 27039,00 грн. збитки від інфляції, 4320, 00 грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 14.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16649/16, розгляд останньої призначено на 10.10.2016.

Відповідач в судове засідання 10.10.2016 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про день та час судового засідання повідомлявся належним чином, вимог ухвали суду від 14.09.2016 про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 10.10.2016 розгляд справи відкладено на 09.11.2016.

Через загальний відділ діловодства суду 08.11.2016 відповідач подав відзив на позовну заяву та документи на виконання вимог ухвали суду. У відзиві відповідач зазначає, що обов'язок з передачі об'єкту оренди у нього не виник, в зв'язку з несплатою позивачем комісії за передачу предмета лізингу, як то передбачено умовами договору, в зв'язку з цим просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

За спільним клопотання сторін, ухвалою суду від 09.11.2016 продовжено строк розгляду спору.

В судовому засіданні 09.11.2016 оголошено перерву до 30.11.2016

Через загальний відділ діловодства суду 25.11.2016 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено про розірвання договору лізингу за пропозицією відповідача, з якою позивач погодився.

Через загальний відділ діловодства суду 25.11.2016 від позивача надійшло заява про уточнення позовних вимог, в якій він просить стягнути з ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" 63000,00 грн. на користь ТОВ "Дагарт" - сума авансового платежу за вирахуванням 30% штрафу за дострокове розірвання договору. Крім того, позивач подав пояснення, в яких зазначив, що договір лізингу розірваний з 15.04.2015 згідно листа відповідача.

В судове засідання 30.11.2016 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Суд розглянув заяву позивача про уточнення позовних вимог.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вищезазначена заява, за своєю правовою природою являється заявою про зменшення розміру позовних вимог і була подана до прийняття рішення у справі, а тому приймається судом до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахування заяви про зменшення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

13.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дагарт" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 009385.

Згідно п. 1.1, 1.2, 1.3 договору предметом Лізингу по даному договору є: трактор Беларус 82.1. Вартість Предмета Лізингу на момент укладання даного Договору та розмір авансового платежу вказується в Додатку № 1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною. Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність та передати Предмет Лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором.

Предмет Договору передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 (сто двадцять) робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця Авансового платежу (50% від вартості Предмета Лізингу), Комісії за організацію та оформлення даного Договору (10% від вартості Предмету Лізингу) та Комісії за Передачу Предмета Лізингу (3% від вартості Предмета Лізингу). Лізингоодержувач має можливість сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного Договору платежами, визначеними Лізингодавцем залежно від вартості предмета Лізингу в Додатку № 1 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною, та розрахований по формулі, визначеній в п. 8.2.2. даного Договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю Лізингоодержувачем до сплати Комісії за організацію. Лізингодавець передає Предмет Лізингу Лізингоодержувачу не пізніше 120 (сто двадцять) робочих днів з дати отримання авансового платежу на свій (Лізингодавця) поточний рахунок та Комісії за Передачу Предмета Лізингу, відповідно до умов Договору. У разі затримки строку сплати авансового платежу (не враховуючи право Лізингоодержувача виплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців), строк поставки Предмета Лізингу може бути відповідно змінено (п. 1.7, 1.8, 4.1 договору).

Згідно п. 8.1, 8.2.1 договору складові Лізингових Платежів, їх суми та Дати Платежів, визначені в Графіку Лізингових Платежів у Додатках №1 та №2 до цього Договору, які є його невід'ємною частиною. Перший Лізинговий Платіж. Перший Лізинговий Платіж складається із: а) Комісійної винагороди Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього Договору (надалі - «Комісія за Організацію»), яка розраховується як: Комісія за організацію, яка визначена у Додатку №1 до даного Договору. б) Авансу Ціни Предмета Лізингу, який розраховується як: Авансовий платіж, який визначений у Додатку №1 до даного Договору. в) Комісійної винагороди Лізингодавця за передачу Предмета Лізингу, як платіж, що покриває витрати Лізингодавця пов'язані з організацією передачі Предмета Лізингу на користь Лізингоотримувача. Розмір Комісійної винагороди Лізингодавця за передачу Предмета Лізингу визначений в Додатку № 1 до даного Договору.

Згідно додатку № 1 до договору сума Авансового платежу (50% від вартості Предмета Лізингу) становить 90000,00 грн.; сума Комісії за організацію та оформлення даного Договору (10% від вартості Предмету Лізингу) - 18000,00 грн.; сума Комісії за Передачу Предмета Лізингу (3% від вартості Предмета Лізингу) - 5400,00 грн.

Позивач надав до матеріалів справи платіжні доручення на підтвердження сплати авансового платежу: № 283 від 20.03.2014 на суму 18000,00 грн., призначення платежу: комісія за договором; № 316 від 05.09.2014 на суму 90000,00 грн., з призначенням платежу: авансовий внесок за договором. Загальна сума, сплачена позивачем становить 108000,00 грн.

Даний Договір вступає в силу з моменту підписання його Сторонами та діє до повного виконання зобов'язань Сторонами, але не більше 78 (сімдесяти шести) календарних місяців з моменту підписання даного Договору. Строк Лізингу починається з Дати Передачі та закінчується через 60 (шістдесят) календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі Предмета Лізингу та в останню Дату Платежу, зазначену у Додатку № 2 до цього Договору, якщо інше не передбачено умовами даного Договору. Строк лізингу може бути змінений тільки за згодою Сторін. Дія Договору фінансового лізингу припиняється або з моменту переходу права власності на Предмет Лізингу Лізингоодержувачу, або у випадку повернення Предмета Лізингу Лізингодавцю, що підтверджується підписанням Сторонами відповідного Акту прийому-передачі (повернення Предмету Лізингу). При наявності між Сторонами взаємних невиконаних зобов'язань (в т.ч. фінансових), Договір фінансового лізингу у частині цих невиконаних зобов'язань діє до повного їхнього виконання ( п. 2.1, 2.2, 2.3, 2.4 договору).

П 3.1.1 договору лізингодавець зобов'язується: передати у користування та володіння Лізингоодержувача Предмет Лізингу в порядку та на умовах, встановленому даним Договором. П. 3.2.1 договору лізингоодержувач зобов'язується: до отримання Предмету Лізингу сплатити передбачений Договором Перший Лізинговий Платіж, що передбачений також Додатком № 1 до Договору.

Позивач звернувся до відповідача з листом № 12 від 12.12.2014, в якому просив повернути авансовий платіж, в зв'язку з виникненням форс-мажорних обставин та збільшенням вартості об'єкта лізингу.

Відповідач надав відповідь № 1310 від 12.12.2014 на вказаний лист, в якій повідомив про необхідність звернутись з чіткою пропозицією про розірвання договору.

15.04.2015 відповідач звернувся до позивача з листом № 110, в якому повідомив про розірвання договору фінансового лізингу № 009385 від 13.03.2014, в зв'язку з несплатою авансового платежу у розмірі 50% вартості предмета лізингу протягом 12 місяців. Та зазначено про необхідність повідомлення банківських реквізитів для повернення коштів згідно умов договору.

Позивач надав відповідь листом № 13 від 21.04.2016, в якому просив повернути частково сплачений авансовий платіж. Лист отриманий відповідачем 28.04.2016, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

За своєю правовою природою договір №009385 від 13.03.2014 є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т. ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Договір є підставою для виникнення у їх сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, та згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач має право:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частинами 1 та 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Таким чином, Законом України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингоодержувача відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку у разі прострочення передачі предмета лізингу більше ніж на 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач сплатив відповідачу 108000,00 грн. - авансовий платіж та комісія за організацію та оформлення договору фінансового лізингу. Однак не сплатив 3% комісії за передачу предмета лізингу. Тобто строк передачі предмету лізингу, встановлений п. 1.7 договору не настав, в зв'язку з не сплатою позивачем всіх передбачених для цього договором платежів. Отже строк виконання відповідачем зобов'язання з передачі предмету лізингу не настав.

Таким чином, право позивача на відмову від договорів, передбачене ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», не могло бути реалізоване у зв'язку з ненастанням строку передачі предмету лізингу, а відтак лист позивача № 12 від 12.12.2014 не може вважатися його відмовою від Договору. Крім того вказаний лист не містить пропозиції розірвати договір.

В той же час, матеріали справи містять лист відповідача № 110 від 15.04.2015 з пропозицією розірвати договір, а лист позивача № 13 від 21.04.2016 підтверджує згоду позивача на розірвання. Вказані обставини сторонами не заперечуються.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням приписів ст. 651 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов висновку про розірвання спірного договору за згодою сторін з 15.04.2015.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України визначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Згідно чинного законодавства України, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Відповідно до п. 10.11, 10.12 договору у випадку розірвання даного Договору Лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок Лізингодавця авансового платежу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного Договору Лізингоодержувачу не повертається. У випадку розірвання даного Договору Лізингоодержувачем після сплати останнім на рахунок Лізингодавця авансового платежу, Лізингоодержувач має сплатити штраф у розмірі нарахованого Авансового лізингового платежу за дострокове розірвання Договору. В такому випадку сума фактично сплаченого Авансового платежу Лізингоодержувачем підлягає зарахуванню в рахунок погашення штрафу, нарахованого згідно умов даного Договору. Комісія за організацію даного Договору Лізингоодержувачу не повертається.

Суд вважає, що п. 10.11, 10.12 договору не розповсюджуються на правовідносини, що виникли між сторонами у справі, однак, оскільки, позивач, зменшуючи позовні вимоги, врахував 30% штраф, передбачений вказаними пунктами, суд погоджується з розрахунком здійсненим позивачем.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що спірний договір був розірваний до моменту належного виконання сторонами своїх зобов'язань за ними, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми авансового платежу у розмірі 63000,00 грн. обґрунтованими та таким, що підлягають задоволенню

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Щодо надміру сплаченого позивачем судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року №3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно абзацу 2 статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" з 1 січня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 1378 гривень.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотків ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Позивач подав заяву про зменшення суми позовних вимог і просив стягнути 63000,00 грн., тобто мав сплатити 1378,00 грн. судового збору за розгляд вказаної немайнової вимоги. Позивач сплатив суму судового збору у розмірі 2090,39 грн., з заявленої при подачі позову до суду ціни позову у розмірі 139359,00 грн. Таким чином сума надміру сплаченого судового збору з урахуванням зменшення позовних вимог становить 712,39 грн.

На підставі п. 1 ч.1, 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" (01133, м. Київ, вулиця Є. Коновальця, будинок 31, код ЄДРПОУ 38104479) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дагарт" (08290, Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вулиця Молодіжна, будинок 9, код ЄДРПОУ 31107191) 63000 (шістдесят три тисячі) грн. 00 коп. авансового платежу та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.12.2016

Суддя І.В. Усатенко