Рішення

від 29.11.2016 по справі 922/3616/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р.Справа № 922/3616/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховій А.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія І." про стягнення коштів в розмірі 369 000,00 грн. за участю представників сторін:

представник позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 03.10.2016 р.;

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія І." про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 150 000,00 грн. та штрафу в розмірі 219 000,00 грн. за неналежне виконання відповідачем свої зобов'язань за Договором доручення №160329-3 від 29 березня 2016 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №922/3616/16.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08 листопада 2016 року розгляд справи було відкладено на 29 листопада 2016 року.

Присутній у судовому засіданні 29 листопада 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання 29 листопада 2016 року не з'явився, правом на участь представника в судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив, вимоги попередніх ухвал суду не виконав.

Суд зазначає, що відповідач про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою, яка вказана в витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Таким чином, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське" (Довіритель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія І." (Повірений) було укладено Договір доручення №160329-3 від 29 березня 2016 року (надалі - Договір), відповідно до предмету якого Довіритель доручає, а Повірений приймає на себе зобов'язання виконати від імені та за рахунок Довірителя наступні юридичні дії:

- укласти з фізичними особами - власниками земельних ділянок, розташованих в межах Забаринської сільської ради Зачепилівського району Харківської області, що знаходяться в безпосередній близькості від земель, що знаходяться в користуванні Довірителя, договори оренди землі з мінімальним терміном на 7 років, з виплатою орендної плати в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, загальною площею не менше 700 га.

Пунктом 1.3. Договору встановлений термін виконання юридичних дій - до 01 серпня 2016 року.

Розділом 5 Договору сторони погодили порядок розрахунків. Так, у відповідності до пункту 5.1. Договору, за виконання доручення Довіритель сплачує повіреному 1 030,00 грн. за кожний гектар, отриманий Довірителем.

Згідно пункту 5.2. Договору, орієнтовна сума договору становить 730 000,00 грн.

30 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське" перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія І." грошові кошти в розмірі 150 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3631 (т. 1, арк. с. 18), призначення платежу: "передплата за послуги згідно договору-дорученню №160329-3 від 29.03.16р.".

Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав та не здійснив укладення Договорів оренди з фізичними особами - власниками земельних ділянок у кількості та на умовах передбачених Договором у термін до 01 серпня 2016 року.

Як свідчить із матеріалів справи, 30 вересня 2016 року позивач направив відповідачу вимогу №135 від 30 вересня 2016 року про повернення попередньої оплати за Договором, яка залишились з боку відповідача без відповіді та виконання (т. 1, арк. с. 20-23).

Таким чином, позивач вважає, що отримані відповідачем грошові кошти в сумі 150 000,00 грн. мають бути повернуті, як безпідставно набуте майно.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно приписів статей 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, за змістом є правовідносинами, що випливають з договору доручення.

Згідно статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Частиною 2 статті 1002 Цивільного Кодексу України встановлено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Отже, між сторонами по справі виникло господарське зобов'язання (доручення), в силу якого за статтями 1000 Цивільного кодексу України та 173 Господарського кодексу України, один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В позовній заяві позивач стверджує, що здійснений платіж на користь відповідача в розмірі 150 000,00 грн. не був передбачений Договором та враховуючи те, що відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, грошові кошти мають бути повернуті, як безпідставно набуте майно.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Приписами частини першої статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Відповідно до пунктів 1.23, 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперія І." було укладено Договір доручення №160329-3 від 29 березня 2016 року

В платіжному дорученні №3631 від 30 березня 2016 року в графі призначення платежу зазначено: "передплата за послуги згідно договору-дорученню №160329-3 від 29.03.16р.".

Тобто, відповідачем набуті дані кошти за наявності правової підстави - договору. А тому ці кошти не можуть бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. Існування між сторонами господарських зобов'язальних правовідносин, на виконання яких позивачем перераховувалися відповідачу грошові кошти, виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

При розгляді цього спору судом враховані правові позиції Верховного Суду України, викладені у постанові від 22.01.2013 у справі № 5006/18/13/2012 (3-69гс12).

А тому, твердження позивача про безпідставність отримання відповідачем спірної грошової суми є помилковими, а посилання позивача на приписи статті 1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на наведене, суд вважає, що з урахуванням вимог закону щодо належності і допустимості доказів, позивачем не доведено належними доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у зв'язку з чим, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське" щодо стягнення з відповідача 150 000,00 грн. набутих без достатньої правової підстави є таким, що не підлягають задоволенню.

В силу ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що у разі порушення Повіреним термінів, визначених у пункті 1.3. цього Договору, Повірений сплачує на користь Довірителя штраф в розмірі10% від загальної вартості Договору, визначеної в пункті 5.2. Договору. У випадку, якщо таке порушення триває більше тридцяти календарних днів, Повірений сплачує на користь Довірителя штраф у розмірі 30% від загальної вартості Договору, зазначеної в пункті 5.2.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд приходить до висновку, що він не суперечить вимогам чинного законодавства, розрахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та законними.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське" підлягають частковій відмові.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, України, покладаючи судові витрати в даній справі на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 26, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія І." про стягнення коштів - відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія І." (61002, місто Харків, вул. Мироносицька, буд. 21, код ЄДРПОУ 38880312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК "Зачепилівське" (64411, Харківська область, Зачепилівський район, с. Новоселівка, код ЄДРПОУ 35445168) штраф у розмірі 219000 (двiстi дев`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 285 (три тисячi двiстi вiсiмдесят п`ять) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 150 000,00 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_2

справа №922/3616/16